До того ж, якби волосся в мене було чорним, мене б уже не можна було кликати «Редлі», а моє прізвиськонайкрутіше, що в мене є.
Але напередодні зникнення Ней мене дуже коротко підстригли. Нікому нічого не сказавши, йду собі до барбершопу й прошу поголити мені скроні й потилицю та лишити довгого чубчика, який падав би мені на очі й підстрибував, і метлявся б як навіжений, коли я сиджу за барабанами. Побачивши мене, мама кричала мало не годину. Я не жартую, вона сказала, що я маю такий вигляд, наче щойно з вязниці суворого режиму.
Коли тато повернувся з однієї зі своїх нічних нарад, вона кричала на нього за те, що він не кричить на мене. То було гірше, ніж коли мені пробили чотири дірки у вусі, тож тепер я не завдаю собі клопоту розповідати їм про те, що я роблю, щоб почуватися собою. Зайвий ґвалт мені не потрібен.
Задовго до цього мені стало зрозуміло, що мої батьки мені не допоможуть, не врятують мене, не полагодять. Вони обоє так зациклилися на саморуйнуванні, що ми з моєю молодшою сестрою Ґрейсі всього лише випадкові жертви. Хочете вірте, хочете ні, але варто було мені це збагнути, як життя одразу стало простішим.
Звісно, нелегко ігнорувати те, що мати ненавидить мене, а татоморальний виродок. Але мені непогано вдається.
2
У кімнаті царює Роуз, спопеляючи тих, хто вирішив, що на бас-гітарі можна навчитися грати за тиждень, єдиним поглядом.
Господи, Тобі, ти так спаскудив ті баси, що все життя мені будеш огидний,каже Роуз своїй останній жертві.Невже ти й дівчину так пестиш?
Пробач, друже,знизує плечима Лео.Але, може, тобі краще триматися від інструмента подалі?
Коли Тобі виходить, його рожеві щоки палають. Я визираю в коридор і витріщаюся на чергу. А черга там є. Колись мені лишалося тільки тулитися в куточку недоладним непотребом, якого ніхто не помічав, а тепер люди стоять у черзі, щоб стати частиною моєї групи. Відчуття водночас приємні й не дуже. Це Ней допомогла нам зібрати групу, з нас усіх вона пише найкращі пісні, вона душа всього цього. Саме завдяки її мелодіям, завдяки її словам люди зупинялися й слухали. А тепер ці люди стоять у черзі, щоб її замінити. Мені потрібна ця група, вона мені необхідна. Думаю, саме вона робить із мене таку офігенну паскуду.
Кандидати відпадають один за одним, і я спостерігаю, як вони йдуть, почуваючись безпечно за своєю установкою, аж поки не лишається лише два претенденти.
Та дівчина, Емілі, симпатична й прикольна. Не така сексуальна, щоб здатися без бою, але досить сексуальна, щоб цілий день спостерігати й писати вірші про її волосся й іншу дурню.
Тієї ж миті, коли Емілі прочиняє двері, я розумію, що Роуз нізащо на це не погодиться. Їй навіть не треба нічого казати, в її очах просто миготять блискавки. У нашій групі сексуальна красуня вона, і на двох тут місця не вистачить.
А шкода, бо, коли Емілі починає грати, я одразу ж відчуваю, що Емілі крута, чую, як вона вливається в мій ритм, потрапляючи якраз між ударами паличок. Це круте відчуття, справді круте, воно зближує. Я ловлю себе на тому, що дивлюся їй у вічі й посміхаюся, бо, тільки граючи на барабанах, я можу показати дівчині, що вона мені подобається, й не захотіти померти. Вона посміхається у відповідь, і не встигаю я й оком змигнути, як одна з паличок висковзає з рук і падає на підлогу.
Вибач, люба,каже Роуз, навіть не дивлячись на Емілі.Не дуже виходить, угу. Але гарна спроба.
Емілі нічого не каже, просто суперкруто знизує плечима й посміхається мені ще раз, перш ніж піти.
Мені вона сподобалася,кажу я.Можна мені її взяти?
Роуз сильно штурхає мене в біцепс, і біль віддає у плече. Ця дівчина може вдарити як слід.
Господи, Роуз, склади зброю!
Це ще не зброя, це якісь водяні пістолети.
Вона хитає головою.
Трясця тобі, Редлі, не вистрибуй зі штанів. Прослуховування не для того, щоб за кожною шльондрою упадати.
Емілі не шльондра,каже Лео.Мені вона сподобалася.
Та ви просто вилупки стурбовані. Як цицьки побачите, так вас одразу можна голими руками брати.
Ми з Лео обмінююмося поглядами, стримуючи усмішку.
А хіба ти не так прославилася в школі?бурмоче Лео собі під ніс, і Роуз відпускає йому запотиличника.
Наступним заходить Лекредж, восьмикласник, що забрів сюди навмання. Він нагадує мене у тринадцять роківгеть не розуміє, як виживати в джунглях нашої школи. Його бас-гітара чи не більша за нього, але принаймні він добре грає на базовому рівні. Не так добре, як Емілі, і близько не так, як Наомі, але покатить. Здається, що йому доведеться впоратися, бо нікого більше не лишилося.
Отже, Лекредже, я покажу тобі басову партію «Заморочки», добре? А потім
Народ, можете на хвилиночку перерватися?раптом виявляється, що посеред кімнати стоїть містер Сміт, і вигляд у нього такий, ніби роздряд електричного струму змусив його виструнчитися й не дає зійти з місця. Такого виразу обличчя, як зараз, у нього ще ніколи не буловін ніби дізнався про наближення апокаліпсису. Мене це лякає. Всередині все стискається й тремтить. Щось погане, він скаже щось погане.
Усі мовчать. Усі мусять мовчати. Відчуття таке, ніби повітря навколо нас загусло, а час завмер, злипнувшись у моїх легенях. Я не можу дихати. Ми всі знаємо, що він зараз скаже.
Її знайшли?зсередини мене виривається шепіт, і звучить він так, ніби я на відстані світових років звідси.
Він киває, не в змозі дивитися нам у вічі.
Вона?..це вже голос Лео, який пильно дивиться на Сміта, чекаючи, коли меч упаде.
Вонана мить здається, що містеру Сміту перехопило подих, він киває.
Нарешті він дивиться на нас очима, повними сліз,рот його скривився, і до мене не одразу доходить, що він посміхається.
Вона жива,каже він.
3
Ґрунт вислизає у мене з-під ніг. На мить перед моїми очима виринає її обличчя, таким, яким воно було, коли ми бачилися востаннє, як вона посміхалася, як світилися зсередини її очіі все, чого мені хочеться,просто бути з нею.
Так а де вона?вистрелює Роуз.Нам треба до неї, зараз, зараз же. Де вона? Вона вдома? Тут? Вона тут?
У Сент-Томасі,каже містер Сміт.
Чорт,хитає головою Роуз.
У лікарні? Що з нею сталося?це вже я.
Хтось її скривдив?Лео стискає зуби.Хто її в біса скривдив?
ПослухайтеМістер Сміт виставляє руки вперед, ніби намагаючись заспокоїти розбурханий клас дітей.Я знаю, що прийняти це нелегко, і тому хотів, щоб ви почули це саме від мене. Я поговорив із вашими батьками, і вони дозволили мені відвезти вас до лікарні, щоб ми дізналися більше. Але я мушу дещо вам сказати
Де вона була?питає Роуз, не даючи йому закінчити речення.Вона ж, напевне, сказала, де була?
А вона пояснила чому?голос Лео тихий, сповнений люті.Вона пояснила, чому втекла?
Що з нею сталося?знову я.Вона сказала, що сталося?
Коли містер Сміт сідає на край сцени, втупившись у підлогу, плечі його зіщулюються. Я бачу, як він думає, що сказати далі, ретельно добираючи слова, і сам ще тільки намагається розібратися в усьому. Він хоче нас захистити. Це погано.
Дещо дещо сталося за останні кілька годин. Якісь чоловіки на ріці знайшли її заплутаною в мотузки, якими чалять екскурсійні човни неподалік від Вестмінстерського мосту. У воді. Вона була непритомна, ледве-ледве, але дихала. Мотузка втримала її голову над водою але в неї тяжкі ушкодження. Травма голови, і ніхто ще не знає, наскільки все серйозно.
Тобто?Роуз робить два кроки в його бік, так швидко, що мені здається, ніби вона зараз на нього нападе. Він повільно підводить на неї очі, витримує її погляд.
Це означає, що вона може й не вижити.
Від радості до розпачу за один вдих. Я знову бачу її обличчя й не розуміюяк можна знайти когось і тієї ж миті загубити.
У той рік, коли мені виповнилося десять, мене стільки разів возили до лікарні, що соціальні служби прийшли до нас із перевіркою. Перший разперелом руки, яким закінчилися розваги із сусідським песиком. Песик стрибнув на менеі от я вже на підлозі, а руку зламано об камяний бортик клумби. Хрускіт, із яким зламалася кістка, викликав у мене напад блювоти. Наступною була щиколотками грали у футбол, і Кевін Монк зарядив у неї двома ногами. Боліло як зараза. І нарештісинці на ребрахнаслідок падіння з дерева під час змагань за те, хто залізе на нього якнайвище та якнайшвидше. Перемога була за мною.