Дівчина витріщила очі на чужинця.
А решти десяти зливків вистачить, щоб усі місцеві селяни більше ніколи не потребували працювати аж до кінця своїх днів, продовжив він своє пояснення. Я не сказав вам їх знову закопати, тому що переховаю їх до іншого місця, тільки мені одному відомого. Я хочу, щоб ви, повернувшись до села, розповіли про те, що їх бачили, й про те, що я ладен віддати їх віскосянам, якщо тільки вони зроблять те, чого їм самим ніколи б не спало на думку зробити.
Наприклад що?
Мова не про приклад, а про цілком чітку дію: я хочу, щоб вони переступили через заповідь «Не вбиватимеш».
Що?!
Запитання зійшло на крик.
Саме те, що ви тільки-но почули. Я хочу, щоб вони вчинили злочин.
Чужинець помітив, що тіло дівчини напружилося: вона була готова щомиті датися навтьоки, не дослухавши його розповідь до кінця. Треба було швидко сказати все намічене.
Часу я даю один тиждень. Якщо впродовж семи днів у селі станеться вбивствоце може бути хтось старий і вже непрацездатний, або який-небудь невиліковний хворий, або якась людина несповна розуму, мені байдуже, хто саме, тоді гроші перейдуть у власність мешканців, мій висновок буде, що ми всі лихі. Якщо ви вкрадете золотий зливок, а село встоїть перед спокусою, або навпаки, мій висновок буде, що люди бувають і добрі, і лихі, а це становить неабияку проблему, бо означає боротьбу на духовій площині, у якій переможницею може вийти кожна зі сторін. Ви вірите в Бога, у духові площини, у боротьбу між янголами і демонами?
Дівчина не промовила ні слова, і цього разу він відчув, що питання пролунало невчасно, бо був ризик, що вона просто дремене від нього геть, не давши договорити. Замість непотрібного кепкування краще було зразу перейти до суті справи:
Якщо ж, нарешті, я повернуся звідси зі своїми одинадцятьма золотими зливками, тоді все те, у що я повірив був, виявиться оманою. У такому разі я зустріну свою смерть із відповіддю, яка мені не до вподоби, адже з життям легше було б примиритися, якби я, вважаючи світ злим, мав рацію. Хоча моє страждання залишиться незмінним, власний біль легше стерпіти, коли страждають усі. А от якщо великі біди судилися тільки декому з людей, тоді у Твориві закладено щось докорінно хибне.
В очах Шанталі було повно сліз. Та все ж вона ще мала сили тримати себе в руках:
Навіщо ви це робите? І чому саме з моїм селом?
Мені немає діла ні до вас, ні до вашого села. Думаю я тільки про себе: історія однієї людинице історія всіх людей. Я хочу знати, чи ми добрі, чи лихі. Якщо ми добрі, то Бог справедливий; Він пробачить мене за все, що я зробив, за зло, якого я бажав своїм смертельним ворогам, за хибні рішення в найважливіші моменти життя, за ту пропозицію, яку ви оце тепер від мене чуєте, бо то Він штовхав мене на сторону пітьми. А якщо ми лихі, тоді дозволено все, тоді в мене не було хибних рішень, тоді ми всі від початку приречені й майже не має значення, що ми робимо в цьому житті, бо спасіння перебуває поза засягом думок і вчинків людської істоти.
Перед тим як відпустити Шанталь, він додав:
Ви можете не приставати на співпрацю зі мною. У такому разі я сам поширю вістку, що давав вам нагоду всім допомогти, але ви відмовилися, а моя пропозиція пролунає тоді від мене самого. І якщо вони надумають-таки когось занапастити, жертвою цілком імовірно станете ви.
* * *
У Віскосі людність швидко звикла до того, що поробляв чужинець: прокидався він рано, сніданок запивав кавою, на прогулянку йшов у гори, не звертаючи уваги на дощ, який почався був на другий день після його приїзду до села й усе ніяк не вщухав, а навпакинезабаром перейшов у сніговицю, з рідкісними перервами без опадів. Обідати цей чоловік ніколи не обідав, а повернувшись назад десь посеред дня, замикався у своєму номері, як усі гадалищоб поспати.
Зі смерком він знову виходив на прогулянку, тепер уже по сільських околицях. До ресторану завжди заходив першим, страви умів замовляти найвишуканіші, не збиваний з пантелику цінами, вино вибирав завжди найкращехоч не конче йшлося про найдорожче, викурював цигарку й переходив до генделика, де вже потоваришував із частиною завсідників і завсідниць.
Залюбки слухав різні історії з місцевого життя про попередні покоління віскосян (за переказами, у давнину то було значно більше поселення, ніж сьогодні, як про те свідчили руїни будинків по краях його теперішніх трьох вулиць), про звичаї та забобони, невіддільні від селянського життя, про різні нововведення в рільництві та випасі тварин.
Коли ж розмова переходила на його власну особу, він суперечив у розповідях сам собі: іноді говорив, що колись працював моряком, а іноді згадував великі підприємства з виробництва зброї, якими начебто керував, або ж іще час, коли він усе на світі покинув і пішов богошукачем до монастиря.
Виходячи з генделика, відвідувачі сперечалися, чи він правду каже, чи бреше. Війт тримався думки, що людина в житті може бути багато ким, хоча віскосяни завжди знали свою майбутню долю від самого дитинства; парох із ним не погоджувався й убачав у новоприбульцеві людину розгублену, спантеличену, яка намагається знайти себе.
Тільки одного були певні всі без винятку, а самещо він пробуде в селі всього сім днів; власниця готелика розповіла, як застала його, коли він телефонував до столичного летовища, підтверджуючи свій вилітхоч як це дивнодо Африки, а не до Південної Америки. Одразу по цій розмові він витяг із кишені паку грошей, щоб розплатитися за номер і за харчування, не тільки вже спожите, а й майбутнє, хоча вона запевняла, що має до нього довіру. У відповідь на наполягання чужинця жінка запропонувала йому скористатися кредитною карткою, як це зазвичай робили гості; у такому разі він мав би готівку на випадок якихось непередбачених обставин, що могли б виникнути в подальшій його подорожі. Вона хотіла докинути: «Може, в Африці не приймають кредитних карток», але було б нечемно показати, що вона підслухала його розмову, або ствердити, що одні континенти розвинутіші за інші.
За турботу чужинець подякував, але ввічливо відмовився.
Три наступні вечори поспіль він фундувавзнову ж готівкоюпо чарці, келиху чи кухлю для всіх присутніх. Такого в Віскосі ще ніколи не траплялося, тож усі суперечності в його розповідях були забуті й він постав в очах загалу щедрим і неупередженим другом, ладним ставитися до селян так, наче вони рівня мешканцям і мешканкам великих міст.
Тема обговорень тепер змінилася: із закриттям генделика частина з-поміж пізніх відвідувачів приставала на думку війта, твердячи, що новоприбулецьто битий жак, який уміє цінувати вартість щирої дружби; інші ж запевняли, що правду каже парох, бо він краще розуміється на людських душах, а тому село має справу з чоловіком неприкаяним, який прагне знайти нових друзів і новий погляд на життя. Хай там як, та був із нього свій хлоп, і віскосяни були певні, що тужитимуть за ним, коли прийде час прощатися, тобто наступного понеділка.
Окрім усього іншого, його вирізняла ще й скромність, яку всі помітили на підставі однієї важливої деталі: подорожні, головно самотні, завжди намагалися заходити в довгі бесіди з Шанталлю Прім, буфетницею в генделику, чи вже в надії на швидкоплинний звязок, чи на що там іще. Однак цей чоловік звертався до неї лише тоді, коли замовляв напої, й ніколи не пас її звабницьким або розпусним поглядом.
* * *
Три ночі поспіль після зустрічі над потічком Шанталь майже не могла стулити очей. Вітровійто слабший, то дужчийстрясав металеві жалюзі зі страхітливим грюкотом. Вона раз у раз прокидалася мокра від поту, дарма що опалення вночі не вмикалачерез дорожнечу електрики.
Першої ночі вона зіткнулася з присутністю Добра. Одна страшна мара зміняла іншуй жодна не залишалася в памяті,а в перервах вона молилася, благаючи Господа про допомогу. Ані на мить у її голові не зблиснула думка розповісти про почуте, стати вісницею гріха та смерти.
У певний момент їй спало на гадку, що до Господа дуже далеко й він її не почує, тож вона почала молитися своїй бабусі, уже давненько померлій, яка її й виростила була, бо мати не пережила пологів. Вона щосили чіплялася за переконання, що Зло тут уже пройшло раніше й забралося геть назавжди.