Прошу. Будь ласка, просто йдіть.
Джой усвідомлювала, що це звучить грубо, але поруч із жахом від можливого викриття, а ще небезпекою застрягнути там за чемними розмовами, коли її блузкуїї обличчязаляпано бозна-чим, грубість видавалася меншим із двох лих.
Запанувала тривала пауза. З їдальні лунали гучні вигуки, що підіймалися й затихали, нашаровуючись один на одного.
Не думаюгадаю, краще, щоб хтось ненадовго склав вам компанію.
Голос був не молодий, без хвацької крикливості більшості офіцерів, і все ж не було там і basso profundo тривалого перебування при владі. Та щонайменше офіцер.
«Чому він не йде?»думала Джой.
Але він просто стояв. На його бездоганно чистих брюках, зауважила вона, на лівій гомілці, була маленька ляпка чогось помаранчевого.
Слухайте, мені вже набагато краще, дякую. І я справді дуже хотіла б, щоб ви мене залишили. Гадаю, я можу піти додому.
Мати буде розлючена. Але Джой може сказати, що їй стало зле. Це буде не така вже й брехня. Лише цей чоловік знатиме правду.
Дозвольте піти з вами, мовив він.
У домі знов наростав шум і чийсь високий істеричний сміх. Заграв джаз і так само несподівано обірвався.
Будь ласка, сказав він, візьміть мене за руку. Я допоможу вам устати.
Може, дасте мені спокій, будь ласка? Цього разу її голос пролунав різко навіть для неї самої. Запала коротка тиша, а потім, після нескінченної бездиханної паузи, вона почула звук його кроків терасоювін повільно йшов у дім.
Джой була надто у відчаї, щоб довго переживати сором. Вона встала, зробила довгий ковток води з льодом, а тоді рвучко, хоч і злегка хитаючись, попрямувала до будинку. Якщо трохи пощастить, вона скаже те, що треба, і втече, доки всі слухають радіо. Та коли Джой увійшла у двері вітальні, гості вже потроху звідти виходили. Поміж перших була Стелла із заплаканими очима, кутики яких опустилися від розчарування.
Ох, Джой, можеш у це повірити?
У що? спитала Джой, гадаючи, як швидко зможе проскочити повз неї.
Це кляте, кляте радіо. Такий день, а воно зламалося. Не можу повірити, що воно в них у будинку лише одне. У всіх уже точно більше ніж одне.
Не треба метушитися, Стелло, люба, сказав Дункан Еллейн, однією рукою поправляючи вуса, іншу тримаючи на плечі Стелли надто довго для заявленого вияву батьківської турботи. Зовсім скоро хтось піде й принесе радіо від Марчантів. Ти навряд чи щось пропустиш.
Але ми пропустимо весь початок! І ніколи не зможемо прослухати його знову. Мабуть, іншої коронації за нашого життя не буде. Ох, не можу повірити!
Стелла відкрито ридала, не зважаючи на гостей навколодехто з них, очевидно, вважав священну королівську церемонію радше прикрою завадою посеред пречудової вечірки.
Стелло, мені треба йти, прошепотіла Джой. Мені дуже шкода. Я недобре почуваюся.
Але не можна! Залишся хоча б до того, як принесуть радіо.
Я зайду до тебе завтра.
Хутко, побачивши, що її батьки досі в компанії, яка сидить навколо безмовного радіо, Джой побігла до дверей. Швидко кивнувши слузі, який вивів її надвір, вона кинулася тікати одна крізь вогке нічне повітря, у супроводі лише зграї комарів, що з виском пікірували на неї, і з легким побоюванням через чоловіка, якого лишала позаду.
* * *
Експатріанти в Гонконзі звикли до гарного життя з випивкою та званими вечерями мало не щоночі, тож не дивно було із самого ранку бачити на вулицях кількох гвейло. Але Джой, чия нещаслива пригода з рожевими напоями залишила по собі відчуття виняткової тверезості, була зараз, на диво, єдиною їх представницею.
Здавалося, наче весь Пік слабує на похмілля. Доки пари китайських чоловіків і жінок мяко крокували повз, подеколи з важкими кошиками чи візками якогось мотлоху, жодного європейця довкола не було видно. За стінами вибілених домів осторонь від дороги винувато висіли стрічки кольорових полотен, а численні принцеси на світлинах кучерявилися з вікон, і самі наче виснажені ексцесами минулої ночі.
Мяко ступаючи по тиковій підлозі будинку, вони з Бей Лінь перемовлялися пошепкижодна не хотіла розбудити Еліс і Ґрема, чиї гарячкові плутані суперечки затяглися аж до світанку. Джой вирішила, що єдиною розрадою їй буде зїздити на Нові Території, де можна покататися верхи. У всіх сьогодні тріщатимуть голови, усі будуть нещасні, а волога спека тиснула жорсткіше, ніж будь-коли, підсилюючи головний біль з похмілля. Цей день уже точно промине в дражливій апатії, повільно тягнучись під вентиляторами на мяких меблях. За таких умов аж ніяк не хочеться бути в місті. Проблема полягала в тому, що цього ранку нi´кому було вивезти Джой за його межі.
Вона ходила до Стелли близько десятої, але завіси на вікнах були зсунуті, а дзвонити у двері не хотілося. Її батько, який зазвичай неодмінно відвіз би свою принцесу, навряд чи встане до обіду. І більше нікого, до кого зручно було б звернутися. Зараз, сидячи в ротанговому кріслі біля вікна, Джой обмірковувала ідею скористатися трамваєм до центру, а тоді пересісти на потяг. Проте вона ніколи не робила цього сама, а Бей Лінь відмовилася супроводжувати її, знаючи, що настрій господарки стане геть нестерпним, якщо та прокинеться й побачить, що її служниця пішла «прогулятися».
Ох Боже, бережи нашу чортову королеву, бурмотіла Джой, коли та почвалала геть.
Уже не вперше Джой хотілося збунтуватися проти обмежень її життя, географічних і фізичних. Коли вони з матірю мешкали в Австралії, незабаром після вторгнення японців до Гонконгу, унаслідок якого жінки й діти мусили виїхати з колонії, Джой відчувала, що здобула небачені донині свободи. Вони мешкали в сестри Еліс, Марсель, двері будинку якої виходили на пляж і, здавалося, постійно були відчинені для прогулянок Джой і для різноманітних сусідів, таких розслаблених і доброзичливих, як порівняти до гонконгських.
Еліс теж почувалася там розслаблено, розквітала в сухому спекотному кліматі, де всі розмовляли її мовою, а високі чоловіки з бронзовою засмагою безсоромно фліртували. Там її манери були вершиною вишуканості, а одяг затьмарював усе донині бачене, і вона могла поставати тією, ким хотіла, розкішною громадянкою світу, екзотичною у своєму вигнанні. До того ж Марсель була молодша за неї й приємно відрізнялася в усіх питаннях смаку та стилю. Завдяки цьому піднесеному почуттю доброї волі Еліс діставала набагато менше «клопоту» від Джой, ніж завжди, і відсилала її на пляж або на базар, майже не дивлячись, а не так, як у Гонконзі, де постійно переймалася відмінностями у зовнішності доньки, її манерами й потенційною небезпекою того, щоб відпускати її в нецивілізованій країні саму.
Ненавиджу своє життя, уголос промовила Джой, даючи думкам виплеснутися й повиснути, наче купчасті хмари, у повітрі перед собою.
Мем? У дверях стояла Бей Лінь. До вас джентльмен.
До моєї матері?
Ні, мем. Він питає вас. Жінка багатозначно всміхнулася.
Краще проведи його в дім.
Насупившись, Джой пригладила волосся і встала. Товариствоостаннє, чого вона зараз бажала.
Двері відчинились, і увійшов чоловік, якого вона ніколи раніше не бачила, вбраний у білу сорочку з коротким рукавом і кремові штани. Він мав охайно підстрижене рудувате волосся, довгасте аристократичне обличчя і блідо-блакитні очі. А ще він був високий і зайве сутулився, нібито за звичкою, коли входив до кімнати. «Моряк, відсторонено подумала вона. Ті завжди сутуляться в проймі».
Міс Леонард.
Він тримав перед собою соломяного капелюха, стискаючи його обома руками.
Джой дивилася на нього порожніми очима. Вона не могла збагнути, звідки він знає її імя.
Едвард Беллентайн. Пробачте, якщо здамся навязливим. Я лише хотів лише подумав спитатися, як ви.
Джой придивилася до його обличчя і раптом спалахнула, із жахом упізнавши його. Коли вона востаннє бачила це обличчя, воно двоїлося. Її рука несвідомо злетіла до рота.
Я дозволив собі спитати у вашої подруги ваші імя та адресу. Хотів лише переконатися, що ви безпечно дісталися додому. Я почувався дещо винним за те, що дозволив вам піти самій.
О, ні,сказала Джой, рішуче не зводячи очей із власних ніг. Зі мною все було гаразд. Ви дуже добрі,додала вона за мить, розуміючи, що була грубою.