Але мені нема чого казати. Їх цікавлять лише покупки, одяг і хто як зганьбився перед ким.
О, перепрошую, наїжачилася Стелла. І більше нічого?
Я кажу не про тебе, ти ж розумієш. У житті має бути щось більше. Тобі хіба ніколи не хотілося поїхати до Америки? Чи до Англії? Подорожувати світом?
Я подорожувала. Багато де.
Батько Стелли був командиром на флоті.
Чесно, мені здається, що, куди не поїдеш, людей скрізь цікавить одне. Коли ми були в Сінгапурі, там панувала суцільна мішанина коктейльних вечірок. Навіть мамі було нудно, сказала Стелла. Хай там як, тут не завжди ті самі люди. Наприклад, офіцери: сьогодні їх буде багато. І я впевнена, що всіх ти ще не бачила.
* * *
Офіцерів було багато. Широка палацова тераса Брум-Скоттів, з якої в ті рідкісні моменти, коли туман на вершині Піку розсіювався, відкривався краєвид на Гонконгську гавань, пістрявіла білими кітелями. Усередині будинку, під вентиляторами, що мерехтіли, мов велетенські пропелери, китайська прислуга, теж зодягнена в біле й у мякому взутті, безшумно рухалася між гостями, пропонуючи зі срібних таць високі склянки напоїв з льодом. Шепіт голосів здіймався й опадав на тлі музики, яку саму наче тлумила важка волога спека. Британські прапорці, натягнуті через стелю, обвисли, немов випрана білизна, ледве ворушачись, попри сякий-такий вітерець.
Бліда, спокуслива і, здавалося, така ж безсила Ельвіна Брум-Скотт сиділа, відкинувшись на застеленому штофом шезлонгу в кутку мармурової вітальні як завжди, в оточенні цілого корпусу уважних офіцерів. На ній була сливового кольору шовкова сукня із серцеподібним викотом і довгою зібраною спідницею, що спадала складками навколо її довгих блідих ніг. («І в неї під пахвами плям від поту немає», зауважила Джой, міцно притискаючи руки до боків.) Одна з її туфельокоторочена штучним горностаємбула вже скинута на підлогу, оголивши яскраво-червоні нігті. Джой знала, що скаже мати, побачивши її: давитиметься власним невдоволенням, бо ж сама далеко не Барбара Стенвік, щоб так ходити. Губна помада в обох була однаково агресивно-зваблива, і не від браку жадання.
Джой і Стелла поклали ноти й привіталися кивками, знаючи, що місіс Брум-Скотт не любить, коли її турбують.
Як ми слухатимемо церемонію? спитала Стелла, схвильовано озираючись у пошуках радіо. Як вони дізнаються, що вже почалося?
Не турбуйся, моя люба, попереду ще години чекання, сказав Дункан Еллейн, який проходив повз, схиливши голову, щоб глянути на годинника. Не забувай: у старій добрій Британії час відстає на вісім годин.
Дункан Еллейн завжди говорив, як герой Військово-повітряних сил Великої Британії з кіно про війну. Дівчатам це здавалося сміховинним, але Еліс, схоже, почувалася поряд з ним зіркою екрана Селією Джонсон, і це викликало в Джой відразу.
Ти знаєш, що вона має прийняти «живих оракулів Божих»? із захватом промовила Стелла.
Що?
Принцеса Єлизавета. На церемонії. Вона має прийняти «живих оракулів Божих». Гадки не маю, хто вони такі. А. І ще її відвідають чотири лицарі Ордену підвязки. Гадаєш, вони справді пильнують за її підвязками? Зрештою, вона ж має управительку гардеробної. Бетті Ворнер розповідала мені.
Джой здивовано спостерігала за замріяним маревом в очах Стелли. Чому вона не здатна так само захопитися цією подією? Чому думка про прийдешній вечір сповнює її самим жахом?
І не повіриш: її груди намастять священним миром. Її груди, по-справжньому. Хотіла б я, щоб це було не по радіо, щоб ми могли бачити, чи справді архієпископ їх торкатиметься.
Привіт, Джой. Боже ти така така власне, ти дуже розпашіла. Довелося йти сюди пішки? Це Вільям, червоніючи, підійшов до неї і безвольно простягав руку в непевній спробі привітатися. Вибач. Я не мав на увазі я-от ішов пішки. Теж. І страшенно змок. Набагато мокріший за тебе. Поглянь.
Джой схопила високий келих рожевого напою з таці, що пропливала повз, і відсьорбнула. Не лише принцеса Єлизавета цього дня приносила своє життя в дар Батьківщині.
* * *
До коронації вона встигла вихилити ще кілька келихів рожевого напою. Схильна до зневоднення в сирому кліматі, Джой виявила, що посьорбувати рожеві напої дуже легко. Вони не смакували, як алкоголь, а увага матері була деінде, розривалася між усміхненим, як у мальованого пивного кухля, ротом Дункана Еллейна та злістю на очевидне задоволення батька, тому Джой неабияк здивувало, коли обличчя принцеси Єлизавети, прибите високо на стіні вітальні, раптом примножилось і почало змовницьки посміюватися з її намагань ходити прямо.
Упродовж кількох годин шум вечірки поступово наростав і розбухав, заповнюючи чималий перший поверх господарського дому, а голоси гостей ставали масними й піднесеними від щедрого пригощання випивкою. Що далі, то більш відстороненою робилася Джой, адже їй бракувало вміння балакати ні про що, явно потрібного на таких заходах. Вочевидь, вона добре вміла лише втрачати людей, а не зачаровувати їх. Нарешті відкараскалася від Вільяма, сказавши йому, що впевнена, буцімто містер Еймері хоче поговорити з ним про справи. Стелла зникла, поглинена кільцем прихильниківофіцерів морського флоту. Рейчел і Джинні, ще двоє дівчат її віку, сиділи в кутку зі своїми набріоліненими кавалерами-близнюками. Позбавлена осудуба навіть увагиоднолітків, Джой добре потоваришувала з високими келихами рожевого напою.
Усвідомивши, що її келих чомусь знову порожній, вона озирнулася, шукаючи чергового слугу. Ті наче зникличи, може, то їй було важко вирізнити їх з-поміж усіх інших. «Певно, усі вони в кітелях з Юніон Джеком,вирішила вона й хихикнула про себе. Юні Джеки. Або в маленьких коронах».
Вона неясно чула, як ударили в гонг і всміхнений тенор містера Брум-Скотта намагався зібрати всіх навколо радіо. Джой, притулившись ненадовго до колони, чекала, доки люди перед нею зрушать з місця. Коли це станеться, вона зможе вийти на терасу й подихати вітерцем. Але наразі їхні тіла хиталися і зливалися, утворюючи непроникну стіну.
О господи, прошепотіла вона, мені треба трохи повітря.
Вона гадала, що ці слова пролунали лише подумки, але раптом хтось узяв її під руку й пробурмотів:
Ну то виведімо вас надвір.
На свій подив Джой зрозуміла, що мусить глянути вгору. (Їй рідко коли доводилося дивитись угору: вона була вища майже за всіх китайців і за більшість чоловіків на вечірці.) Джой лише розгледіла два довгі суворі обличчя, що височіли над нею, плаваючи над двома тугими білими комірцями. Морський офіцер. Або двоє. Вона була не до кінця впевнена. Хай там як, один з них тримав її під руку та мяко вів крізь юрбу на балкон.
Не хочете присісти? Вдихайте глибоко. Я принесу вам води.
Він усадовив її в ротангове крісло й зник.
Джой ковтнула чистого повітря. Сутеніло, і туман опустився на Пік, затуляючи будинок від решти острова Гонконг. Єдиним нагадуванням про те, що вона тут не сама, були віддалені грубі гудки барж, які проминали крізь води внизу, шерех баньянових дерев і слабкий запах часнику та імбиру, що долинав крізь нерухоме повітря.
І цей запах отямив Джой.
О господи, прошепотіла вона, о ні
Вона озирнулася, з полегшенням зауваживши, що останні гості на вечірці зникають у кімнаті з радіо, а тоді перехилилася через балкон і її довго й гучно знудило.
Коли вона випрямилася, важко дихаючи, з прилиплим від поту до скронь волоссям, то розплющила очі й побачила морського офіцера, який стояв перед нею, простягаючи склянку води з льодом. Джой не могла говорити. Вона просто дивилася на нього в безмовному жаху, а тоді зарилася червоним від сорому обличчям у склянку. Можливо, молила Джой, раптом незручно протверезівши, коли вона підніме голову, його вже не буде.
Може, вам носовичка?
Джой не підіймала обличчя, похмуро дивлячись на свої туфлі із зависокими підборами. Щось, про що ліпше було не думати, застрягло в неї в горлі й не проштовхувалося донизу, попри спроби ковтнути.
Ось. Візьміть.
Будь ласка, ідіть.
Що?
Я сказала: будь ласка, ідіть.
О господи, якщо вона мерщій не забереться звідси, мати вийде шукати її, і то вже буде пекло. Джой уже уявляла наступні розділи: 1. Вона не годиться для того, щоб її кудись брати. 2. Її ганебна поведінка, або Чому вона не може бути як Стелла? 3. Що подумають люди?