Ти здурів.
Від тебе.
Володимир однією рукою обнімає дружину, а іншою відчиняє двері до будинку. Вони навіть не йдуть до спальні зупиняються біля найближчого дивана, у передпокої. Роздягаються повільно й терпляче, допомагаючи один одному і насолоджуючись процесом, у їхньому віці поспішати вже не цікаво.
А коли опиняються цілком голі одне перед одним, Марія обережно проводить рукою по спині чоловіка. Під пальцями відчуваються міцні мязице її завжди збуджує. Біля правої лопаткирубець. Рідний. Коханий. Перед тим як кохатися, Марія завжди пестить цей рубець вказівним пальцем і вдивляється в очі Володимира, читаючи в них цілковиту довіру.
Не витримуючи напруження від бажання, чоловік рвучко запускає пальці у волосся жінки, звільняючи його від гумки. Пасма падають на оголене тіло. Правою рукою він відгортає волосся з грудей своєї коханої, ледь торкаючись твердих коричневих перлин.
Марія смикається від несподіванки й тягнеться до уст чоловіка по поцілунок. Її руки шукають шлях до його плечейпо густо вкритих волоссям грудях та ледь випуклій ключиці.
Раптом Володимир упевнено відсторонює жінку від себе.
Яка ж ти зараз красива Хочу на тебе дивитися
І майже тієї ж миті смикає її знову до себе так сильно, що шкіра в місці дотику тіл червоніє.
Але не можу, шепоче низьким голосом, цілуючи вухо.
Володимир штовхає дружину на диван і накриває її своїм тілом. Уже за мить Марія відчуває його в собі. Цього сильного і завжди серйозного чоловіка. Уособлення спокою та затишку. Уособлення щастя. З кожним новим рухом це щастя більшає, аж поки не розривається на дрібнесенькі шматочки, які розлітаються зірочками в очах на все довколишнє.
Марія й Володимир лежать голі на дивані, обійнявшись, наче молодята.
Ну хіба ми не божевільні? жінка всміхається, дивлячись у стелю.
Мивільні. Вільні робити все, що хочемо.
На вулиці вже зовсім темно, потрібно увімкнути в кімнаті світло, але обоє бояться сполохати свої відчуття.
Володимир наосліп нахиляється над дружиною й ніжно цілує в скроню.
З днем народження, кохана!
Марія обіймає його сильніше. Вона щаслива.
Сьогодні Марії сорок.
Уже два роки вона живе тут, у селі, поміж квітів, щоранку прокидаючись в обіймах найкращого на планеті чоловіка.
Саме зараз, у цей час, у цьому місці, з цією людиною вона щаслива. Щаслива безумовно.
Марія думає про те, як довго сюди йшла. Про власну хресну дорогу. І невідомо, чи знала б вона, що таке воскресіння душі, якби спочатку не довелося вмерти.
Стояння перше Ісус засуджений на смерть
Воно не виживе.
Та й байдуже.
Ти чуєш: воно не виживе, стара повнувата акушерка трясла за плече жінку, яка щойно народила. Ану дивися мені в очі. Ти розумієш, що я тобі кажу?
Розумію, жінка відводила погляд убік.
О-о-о, протяжно вимовила акушерка, нам тут тільки депресивних не вистачало. Ти лежи тут, а я лікаря покличу.
Наче жінка просто з пологового залу могла встати й кудись піти.
За десять хвилин акушерка повернулася з лікарем.
Тут мамочка якась дивна. Я їй кажу, що дитина може вмерти, а їй хоч би що.
Розберемся, лікар надів окуляри й долонею повернув обличчя молодої жінки до себе. Ваша дитинанедоношена. Шанси на життя їй ніхто не дає. Добре, що це дівчинка, вони живучі.
Хай умре.
А як не вмре?
То напишу відмову, жінка знову відвела погляд убік.
Ну й дурна. Заберіть від неї дитину з палати, бо ще щось виробить, заговорив уже до акушерки. Хай медики оглянуть і помістять у кювез. Добре, що хоч дихає сама. Бо з такою мамою, лікар осудливо оглянувся на жінку, що лежала в кріслі для пологів, вона ще натерпиться.
Жінку, котра щойно народила, звали Тетяною. Удома її «з лікарні» чекали троє синів. Дівчинкавоно було б добре, якби не ситуація
Тетяні тридцять пять, і вона двічі вдова. Перший чоловік утопився на самісінькі Зелені свята, другого вбило деревом у лісі. Люди дивилися в її бік косо. Казали, що їй пороблено, бо дід з нечистою силою знався. Начебто вмів змій замовляти так, що робили все, що йому заманеться. Зараз Таня жила з третім чоловіком і з синами від кожного. А ця передчасно народжена дівчинкато її гріх.
Навесні Танин чоловік поїхав на заробітки. Жінка залишилася на господарстві сама з трьома хлопцями. Та й байдужероботи домашньої ніколи не боялася, не розрізняла на чоловічу й жіночу.
Був травеньпочаток робіт у полі. Таня багато городів не мала, а от картоплі, зелені насадити біля дому треба було.
Того дня вона працювала весь деньямка за ямкою, картоплина за картоплиною, і город тішив око виконаною роботою. Малі допомагали як могли: кидали картоплю в готові ямки й натхненно притоптували ніжками там, де мама вже насипала землі.
А коли пополудні припекло вже майже літнє сонце, дітвора відпросилася до сусідів, а Таня вирішила відпочити.
Піт приліплював одяг до тіла. На подвірї стояло відро води. Жінка зібралася напитися.
Тепла з жалем промовила сама до себе Таня, коли спробувала. Але нагріта вода породила в її голові іншу ідею.
Тетяна взяла відро, зайшла за комору, роздягнулася догола й вилила воду собі на голову. Приємна прохолода потекла по тілу. А коли жінка розплющила мокрі від води очі, перед нею стояв молодий чоловік.
Таня хотіла закричати, але змогла тільки широко розтулити рота. І стояла як укопана.
Чоловік не зводив з неї очей.
Таня подумала, що то внук приїхав до сусідів, які жили через межу. Огорожа з їхнього боку минулого року завалилася, а її чоловікові все не доходили руки зробити. Та й чого городитися від стареньких?
Раптом незнайомець узяв Таню за руку, рвучко підтягнув до себе й поцілував. Жінка спочатку хотіла вирватися, але спрагле до ласк тіло не слухалося. Наче збоку вона спостерігала, як її губи відповідають на поцілунок, а руки витягують сорочку з його штанів.
Усе сталося просто там, за коморою. У долоні жінки боляче впивався кут дошки, якою була підбита стіна, а мокре волосся липнуло до обличчя. Чи то далася взнаки довга відсутність чоловіка вдома, чи пікантна ситуація, але Тані ніколи ще не було так добре. І коли її тіло здригнулося в солодких конвульсіях, а вона ще не набула знову здатності думати тверезо, по обличчі потекли сльози. Сама не розуміла чому. Притулилася спиною до стіни і сповзла додолу. Незнайомець одягнув сорочку й присів біля Тані.
Вибач, якщо зробив тобі боляче, він витирав її сльози долонями і мав розгублений вигляд. Я маю йти.
Чоловік пішов у бік сусідського подвіря, а Таня залишилася сидіти на землі. Що тепер буде? Та й що це було взагалі?
За місяць додому повернувся із заробітків її чоловік, і все б забулося, якби саме в той час Таню не почало підозріло нудити. Навчена досвідом трьох попередніх вагітностей, вона не могла сплутати ці відчуття ні з чим іншим
Перше, що спало на думку, поговорити з батьком дитини. Таня точно знала, що на аборт не наважитьсясині, як озера, очі її дітей ніколи б не дозволили цього зробити.
Жінка пішла до сусідів питати про внука. Але, як не дивно, ті щиро здивувалися: цього року їхній внук ще не приїздив. Та й не планує. Таня вже було подумала, що її обманюють, але вчасно побачила на полиці фото, з якого всміхався повнуватий і рудий тридцятирічний чоловік. Не той, що був із нею.
Та з ким би вона не кохалася тоді за коморою, треба було розмовляти з чоловіком.
Він не бив і не кричавпросто сидів за столом, опустивши голову.
Я сам винен. Недурний сказав, що не можна жінку надовго саму лишати. То хто він?
Я не знаю
Ну й добре, не кажи, я теж не хочу знати. Якщо ти прийшла з цим до мене, значить, я тобі рідний, а вінчужий.
Таня розплакалася.
Не плач. Народиш дитину, а там придумаємо, що робити.
Таня носила доньку важко. Давалася взнаки постійна тривога. Жінка ловила себе на думці, що вже зараз не любить цієї дитини, яка завдає їй стільки проблем. Те, що билося в неї під серцем, було чужим. Небажаним. Нагадуванням про гріх, який ледь не вартував Тетяні сімейного щастя.
Коли на тридцять другому тижні вагітності в жінки почалися передчасні перейми, вона навіть не надто поспішала до пологового. Хіба їй було дорогим життя цієї дитини, яка незрозуміло яким чином опинилася в її лоні?