Зараз шукаємо на його ноутбуці хоч якусь інформацію, яка могла б допомогти в розслідуванні, пояснив Річард.
Девід наблизився до дивана, в обох кінцях якого було розставлено по дві подушки синього кольору. Детектив обвів приміщення пильним поглядом і побачив ледь помітні подряпини на підлозі, що виглядали з-під килима біля ніжок дивана. Ступивши на край килима, детектив відчув, як носак його черевиків ніби втопився вперед, видавши ледь чутний скрип. Це насторожило Девіда. Він підняв черевиком край килима і переніс усю свою вагу на ногу, сильніше натискаючи на підлогу, яка прогнулася ще більше. За цим спостерігав Річард, який ловив кожен рух шефа. Зауваживши зосереджене і дещо здивоване лице Дербі, він усе зрозумів і поспішив до дивана. Без зайвих слів чоловіки почали злагоджено працювати.
Поки Річард відсовував диван (той виявився дуже легким), Девід скрутив килим. Розчистивши простір, детектив узявся визначати місце, де найбільше відчувалася порожнеча між паркетом і його основою. І там, де відчув найменший спротив, Дербі опустився на коліна та заходився вишукувати бодай найменшу зачіпку. Кінчиками пальців детектив намацав у паркеті нерівний стик. Дербі почав натискати на поверхню по всій довжині стику, поки не пролунало «клац!» і паркетина не піднялася на декілька міліметрів, даючи змогу прибрати її. Під нею виднілися червоні дверцята металевого сейфа під паролем.
Треба зламати, сказав детектив. Побачивши перед собою електронний кодовий замок, він не вагався. Дайте порошок.
У протягнуту руку Девіда швидко поклали все необхідне. За допомогою пензлика він акуратно наніс порошок на кнопки замка. Відбитки зявилися на чотирьох із них. Комбінацій було багато.
Здається тихо прошепотів детектив, а Річард, зовсім близько нахилившись до нього, намагався ловити кожне його слово.
Цифри здавалися Дербі дуже знайомими. Відповідь крутилася в голові.
Невже
Детектив натиснув на 1206, система прийняла код, і замок відчинився. Всередині лежали папери, а поверх нихзаписка. Девід узяв її та підніс до очей. Білі букви на синьому тлі містили повідомлення: «Нема за що».
Це збентежило детектива. Він передав записку Річардові, який теж здивовано заходився розглядати її. Діставши папери, Девід зрозумів, що перед ним роздруківка Адамових переписок з кимось.
Переписки, пробубонів Девід собі під ніс.
Він звівся на ноги і підійшов до столу, за яким ще сиділи спеціалісти. Показавши їм роздруківку, детектив промовив:
Надіюся, що в його електронній пошті є хоч якісь зачіпки, з ким він переписувався.
Будемо над цим працювати.
Для чого Адам зберіг усі ці переписки? Ще й записку За стилем вона дуже нагадувала його передсмертну. Мабуть, це не збіг і чоловік пішов із життя, залишаючи гірку правду про власний злочин. Такі думки крутилися в голові детектива.
Як ви дізналися код до сейфа? зовсім тихо прошепотів Річард, коли всі узялися за роботу і ніхто не звертав на них уваги.
Це дата загибелі місіс Коваленко та її дітей.
17 %
Усі події, хоч і мали на мене вплив, швидко відступили на задній план, щойно я взявся до роботи. Я справді любив її, вкладав багато сил, бо, хай там як, вона становила значний відсоток мого ідеального життя. 33 % це роль і місце в житті.
Ми приходимо в цей світ, щоб не просто прожити життя від народження до смерті, перетворюючи кисень на вуглекислий газ. Ми подолали довгий шлях еволюції від найпростішого мікроорганізму до універсального, який не просто функціонує, а розвивається, мислить і творить. Ми є носіями унікального генетичного коду. Різні не тільки за зовнішністю, а й за характером, уподобаннями й уміннями. Народжені, щоб творити, виконувати покладену на нас місію.
І її вже закладено у нас. Треба просто заглянути всередину і проаналізувати себе. Що ми вміємо? Що нас приваблює? Які наші сильні грані, а які слабкі. Не кожен може стати чудовим архітектором з тонким відчуттям довершеності. Не кожен здатний зіграти на сцені, передавши найсильніші емоції героя. Так, як не кожен спроможний сконструювати геніальний винахід, який змінить людство назавжди. Просто важливо знайти той самий правильний шлях. Це не те саме, що обрати правильне ремеслоцього замало. Потрібно досягти в ньому успіху. А це не просто.
Цих 33 % не отримати за день чи навіть кілька років. 22 % охоплює усвідомлення покликання та шлях до самовдосконалення, навчання, правильний вибір роботи, а також досягнення в ній успіху, тоді як 11 % підтримання належного функціонування організму (ми повинні дбати про здоровя нашого тіла).
Останні роки я поступово відходив від великих справ, бо розширяв кордони своєї праці, добиваючись інших 33 % спадку для наступних поколінь. Ще й процесів, які б мене зацікавлювали, ставало дедалі менше. Мені не хотілося порпатися в чужій білизні, ухвалювати якісь юридичні рішення, допомагати компаніям не закалятися у багнюці та відстоювати права цих змарнілих від багатства людей. Я волів зовсім іншого Головоломки, від якої б кипіли мізки, де все ставало би проти мене, а я б залишався певен, що клієнт має рацію. Поринути в розслідування з опитуванням, складанням пазлів, вивченням нової інформації Мені кортіло ковтка свіжого повітря, бо, довівши свої навички до автоматизму, я більше нічому не дивувався. Проте я розумів, що все це наслідок мого навчання в закладі вищої освіти, де практикували метод Сократа. Ми, студенти, розглядали реальні справи, шукали рішення та шляхи розвязання проблем. Нам не підказував ніхто та ніщо, окрім нашого розуму та гострого погляду на ситуацію. Сумую за тим часом
Отож я став уникати участі у прибуткових справах, натомість поринувши в роботу відділення соціальної допомоги, що діяло у межах моєї компанії. Відділення призначалося для надання правової допомогти малозабезпеченим громадянам (я міг дозволити собі таку безкоштовну послугу), хоча допомогти вдавалося не всім. Я читав звіти працівників у пошуку чогось цікавого, неординарного, чогось, що привернуло б мою увагу, спілкувався телефоном, підписував документи. Я завалив себе роботою, щоб хоча би полегшало.
Десь за дві години після мого повернення до мене зайшов Сашко і, як завжди, почав переповідати свою розмову з клієнтом, нахвалюючи того. Він сидів у кріслі перед моїм столом, закинувши ногу на ногу й активно жестикулюючи рукою. Я намагався дивитися в документи, аби не підводити голову й не бачити білих ліній.
А ти де був?
Це запитання змусило мене відірватися від паперів. Напевно, вираз мого обличчя був зовсім дивним, бо Сашко схвильовано витріщився на мене.
Щось сталося? веселі нотки зникли з його голосу, а сам він сів у кріслі рівніше та підсунувся до мене поближче.
Я звично зауважив на обличчі друга шар тонального крему. Ох, це його прагнення мати чудовий вигляд, приховати вади зовнішності Чи не нагадує Сашко когось? Проте я не користуюся тональним кремом.
Гм. Памятаєш Адама Нейсклі? у моєму горлі ніби щось застрягло.
Звісно, його забудеш! Я й досі не розумію, що з ним тоді таке сталося, що він почав валити справу за справою. Але кожен із нас помиляється. Хіба і я не помилявся? Помилявся.
Він помер цієї ночі, промовив я на одному подиху.
Помер? перепитав здивовано Сашко (здається, він не до кінця осягнув отриману інформацію).
Вкоротив собі віку.
Вкоротив Стоп, Адам покінчив життя самогубством?
Так.
Так? Це все, що ти можеш сказати?! Адам скоїв самогубство Чорт, Сашко прикрив рукою рот і шоковано глипав на мене. Чорт. Цього не може бути!
На жаль, може, зітхнув я.
Ні. Він такий талановитий. Я думав, що він зараз десь на островах відпочиває, а його карєра процвітає. Та ні, друг похитав головою, ніби відмовляючись вірити в почуте. Я А ти чому так спокійно про це говориш?
Спокійно? тепер була моя черга дивуватися (насправді я знав, що на цих словах мій голос навіть не здригнувся).
Спокійно говорю про це? Та ти й не здогадуєшся, що зі мною відбувається. Дуже ймовірно, що в смерті Адама є й моя вина. Моя вина! Ні ні. Я не винен. Це його вибір.
Я просто встиг прийняти цю новину, відкарбував я.