Куди не глянь, скрізь чиїсь руки намацували сідниці й або лежали на них, безвольні й налякані, або мяли плоть, мов тісто на піцу.
Це справді найогидніше видовище. І не лише через моє хвалене лесбійство.
Я засовався на поперечині. Ми не звикли до чесної та відкритої дискусії. Краще не звертати уваги, а за мить
То як, хочеш потанцювати?спитала вона.
Я насупився.
Ні. Мені й так добре.
Еге, мені теж,мовила вона. Минуло трохи часу.Якщо хочеш піти запросити когось іншого
Справді. Все гаразд.
Жодної пасії, Чарлі Льюїсе? Ніщо не рветься із твоїх грудей у ці останні миті?
Я насправді не займаюся цими речами. А ти?
Я? Ні, я практично мертва всередині. Все одно коханняце буржуазний конструкт. Усе цевона кивнула на танцмайданчик.Це не сухий лід, це туман феромонів стелиться. Понюхай. Коханняцеми принюхалися до повітря,куантро та дезінфектант.
Фідбекі загримів голос містера Гепберна, надто близько до мікрофона.
Остання пісня, пані та панове, ваша найостанніша пісня! Нехай кожен танцює з кимосьсміливіше, люди!
Залунав «Careless Whisper», і Гелен кивнула на тісну компанію, із якої саме вибивалася самотня дівчина. До нас ішла Емілі Джойс, і вона заговорила, не встигнувши підійти досить близько, щоб ми її почули.
Що?
Я не
Привіт! Я просто сказала «привіт», ось і все.
Привіт, Емілі.
Гелен.
Привіт, Емілі.
Що робите?
Ми спостерігачі,сказала Гелен.
Що?
Спостерігаємо,сказав я.
Бачили, як Марк сунув руку під спідницю Лізі?
Ні, боюся, що це ми проґавили,сказала Гелен.Але бачили, як вони цілувалися. Це справді дещо. Ти колись бачила, як сітчастий пітон ковтає маленьку чагарникову свиню, Емілі? Вони явно вивихують щелепи, он там
Емілі дратівливо покосилася на Гелен.
Що?
Я кажу: ти колись бачила, як сітчастий пітон ковтає маленьку
Слухай, ти хочеш потанцювати чи як?нетерпляче гримнула Емілі, тицяючи мене в коліно.
Про мене не турбуйся,сказала Гелен.
Мабуть, я тоді надув щоки й видихнув повітря.
Ну гаразд,погодився я і зістрибнув на підлогу.
Не послизніться на блювотинні, голубки,мовила Гелен, коли ми прямували до танцмайданчика.
Повільні танці
Я витягнув руки, і якусь мить ми стояли, тримаючись одне за одного розведеними в боки руками, наче пенсіонери на танцях. Емілі виправила мене, поклавши мою руку собі на поперек, і коли ми почали наше перше кружляння, я заплющив очі й спробував визначити емоцію, яку відчував. Штучне зоряне сяйво натякало, що я мав би почуватися романтично, а хрип саксофона, відчуття біля себе її стегна та застібки її бюстгальтера вже мали б розпалити бажання, проте єдиною емоцією, яку я впізнав, було збентеження, і я прагнув лише одногощоб ця пісня скінчилася. Любов і бажання надто переплелися з глумом, і, звісно, на краю залу Ллойд уже хтиво водив язиком, доки Фокс повернувся спиною, схрестив руки й погладжував власні лопатки. Я прилаштував свою праву руку так, що виднівся лише один середній палець, що здавалося мені доволі дотепним, і ми кружляли, доки грав саксофон. «Скажи щось, скажи хоч щось»
Емілі заговорила першою.
Від тебе пахне хлопцями.
О. Так, це старий ігровий костюм. Усе, що маю. Пробач.
Ні, мені подобається,сказала вона й принюхалася до моєї шиї, і я відчув на собі вогкість, що могло бути цілунком чи дотиком вологої фланелі. Якщо не враховувати бабусь, до того я цілувався або був поцілований двічі, хоча було б доречніше описати ці події як зіткнення обличчями. Перший випадок трапився на затемненій аудіовізуальній виставці під час історичної експедиції на давньоримські руїни. Немає причин, із яких ми інстинктивно знали б, як цілуватися,це як катання на сноуборді чи відбивання чечітки: цього не навчишся, просто спостерігаючи,однак Бекі Бойн узяла за інструкцію Диснеївські казки й стискала губи в тугий сухий пупянок, яким тицялася мені в обличчя, наче пташка, що дістає горішки від годувальника. Кіно також навчило нас, що поцілунокне поцілунок, якщо він беззвучний, тож кожна точка контакту доповнювалася маленьким прицмокуванням, штучним, як клацання язиком, котрим зображають коня. Очі заплющити чи розплющити? Я тримав їх розплющеними на випадок викриття або нападу й читав настінне табло за її спиною. Римляни, зауважив я, першими запровадили пічне опалювання. І це тривало далі, тицяння ставало жорсткішим і наполегливішим, наче хтось намагався розблокувати степлер.
Натомість поцілунок із Шерон Фіндлей був наче напад сердитої, оскаженілої акули з роззявленою пащекою, коли ми обоє були втиснуті у спинку дивана. Гарпер володів власним лігвомбетонним бункером на цокольному поверсі його будинку, що мав певну скандальну славу й вечорами пятниць нагадував бомбосховище маєтку «Плейбоя». Тут Гарпер виголошував промови про ексклюзивні, екстравагантні «вечірки DVD», скупо розливаючи світле пиво власного виробництва, приправлене розчинним аспіриномоливкою в нашому мартіні,щоб пити крізь соломинку, і досить міцне, щоб відправити нас валятися за диваном, цілуючись серед грудок пилу й дохлих мух. Ніколи раніше я не усвідомлював так добре, що язикце мяз, могутній мяз без шкіри, наче нога морської зірки, і коли мій язик намагався чинити опір язику Шерон, вони боролися, наче двоє пяниць, що намагаються протиснутись одне повз одного в коридор. Щоразу, як я намагався підняти голову, її знову вчавлювало в запилюжену підлогу тією силою та рухом, якими можна було б вичавити сік із грейпфрута. Я зберігаю певний спогад про те, що коли Шерон Фіндлей ригнула, мої щоки роздулися, а коли ми нарешті відсторонились одне від одного, вона витерла рота всією своєю рукою. Цей досвід залишив мені потрясіння, зведені щелепи, два маленькі розриви в кутку рота й третійна корені язика, а ще відчуття нудоти від (за найскромнішою оцінкою) пів пінти чужої слини. Але я був також дивно збуджений, наче після якогось нездорового атракціону, тож не був упевнений, чи хочу повторити все це негайно, чи більше ніколи в житті.
Дилема втратила актуальність, коли згодом тієї ж ночі вона зійшлася з Патріком Роджерзом. Зараз ми проминули їх на танцмайданчику, пожираючи одне одного очима під казенною блискучою кулею. Я відчув ще одну вологу цятку в себе на шиї, а тоді шепіт довжиною в речення, якого не розчув через музику.
Вибач?
Я сказалаале вона знову бурмотіла мені в шию і я зміг розібрати лише слово «ванна».
Я тебе не чую
І знов якесь «мур-мур-ванна». Я спитав себе, чи, бува, не каже вона, що мені треба помитися? Якби тільки звук зробили тихіше.
Вибач, ще раз?
Емілі пробурмотіла.
Гаразд,мовив я,останній раз.
Емілі відірвала обличчя від моєї шиї і зиркнула на мене зі справжньою злістю.
Чорт забирай, я сказала, що думаю про тебе у ванній!
О. Справді? Дуже тобі дякую!сказав я, але цього здалося недостатньо, тому додав:Я теж!
Що?
Я теж!
Ні, не думаєш! Просто а, просто забудь це. О Господи Ісусе!вона застогнала і знов опустила голову, але тепер у нашому повільному танці була злість, і ми обоє відчули полегшення, коли пісня скінчилася. Збентежені раптовою тишею, парочки відступили геть, їхні обличчя блищали й усміхалися.
Куди підеш далі?спитала Емілі.
Не знаю. Збирався заскочити до Гарпера.
До лігва? О. Гаразд,вона похнюпила плечі, скривила нижню губу і дмухнула вгору, на свою гривку.Ніколи не бувала у лігві,сказала вона, і я міг би запросити її, але пропускна політика Гарпера була безжальною та негнучкою. Минула мить, а тоді вона одним важким ударом штовхнула мене у груди:Побачимось.
Мені далі відставку.
Гаразд, пані та панове!сказав містер Гепберн, знову повернувшись до мікрофона.Схоже, що, зрештою, ми маємо час для однієї останньої пісні! Я хочу бачити кожного з вас на танцмайданчику, усіх до останнього! Ви готові? Я вас не чую! Памятайте: танцюйте навколо тирси, будь ласка. Почали!
Пісня була «Heart of Glass» Блонді, лише трохи ближча до нас у часі, ніж «In the Mood», але явно чудова, бо зараз на танцмайданчику були всі: діти з драмгуртка, похмурі дітлахи з гончарної студії, навіть Деббі Варвік, виснажена, бліда, невпевнено тримаючись на ногах. Лабораторні техніки випустили останню порцію сухого льоду, містер Гепберн додав гучності, і, під ухкання і підбадьорливі крики, Патрік Роджерз стягнув через голову сорочку й став розсікати нею повітря в надії розпочати шаленствопотім, коли за ним ніхто не підхопив, натягнув її знову. Зараз новою зіркою був Ллойд, який затискав долонею рот Фоксу, вдаючи, що цілує його. Малюк Колін Смарт, єдиний чоловік у драмгуртку, влаштував гру на довірі, де треба було по черзі падати спиною в руки одне одному в такт музиці, а Ґордон Ґілберт, винищувач тромбонів, сидів на плечах Тоні Стівенса, обіймаючи блискучу кулю, неначе потопельник, що чіпляється за буй, а потім Тоні Стівенс відступив убік і залишив його бовтатися, доки Паркі з обслуговування будівлі тицяв у нього ручкою швабри.