Багато часу минуло з тих вулканів,я знизав плечима й несподівано, із соромом усвідомив, що якийсь важіль зрушено, і я можу розплакатися. Спитав себе, чи не рвонути мені зараз драбиною вгору?
Але, можливо, ти міг би цим якось скористатися.
Вулканами?
Малюванням, графічним дизайном. Якщо хочеш поговорити зі мною про це, коли надійдуть результати
Чи не дертися на ту драбину, просто відштовхнути його? Тут недалеко падати.
Справді, у мене все буде добре.
Гаразд, Чезе, усе добре, але дозволь відкрити тобі таємницювін хитнувся до мене, і я відчув запах світлого пива з його рота.Ось що. Не має значення. Все це, що зараз відбувається, неважливо. Тобто, це важливо, але не так, як ти гадаєш, а ти молодий, дуже молодий. Можеш вступити до коледжу, або повернутися, коли будеш готовий, але в тебе так. Багато. Часу. О хлопчевін із чарівною усмішкою притулився щокою до деревяної рами.Якби я прокинувся, і мені знову було шістнадцять, о хлопче
І, дякувати богові, тільки-но я зібрався відстрибнути, як міс Бутчер знайшла стробоскоп і увімкнула його довгим-довгим спалахом. Здійнявся вереск і раптове заворушення в юрбі, утворилося панічне коло, і в блиманні світла й під звук «М-м-м-боп!» Деббі Варвік закашляла й вивергнула біле, як магнезія, блювотиння, заляпавши туфлі в кілька швидких стоп-кадрів, наче в якомусь пекельному кіно, а її притиснута до рота рука лише розширила поле потрапляння, як буває, якщо затиснути пальцем шланг. Нарешті вона лишилася згорблена й самотня посеред кола підлітків, які реготали й верещали водночас. Лише тоді міс Бутчер вимкнула стробоскоп і навшпиньки увійшла в коло, щоб потерти спину Деббі самими кінчиками пальців своєї витягнутої руки.
Якась «Студія 54»,промовив містер Гепберн, спішно спускаючись із поперечин.Забагато світломузики, бачиш?
Музику зупинили, доки діти терли свої ноги наждачними рушниками, а Паркі, з обслуговування будівлі, підійшов розкидати тирсу й дезінфектант, що тримав під рукою для вечірок.
Лишилося двадцять хвилин, пані та панове,сказав містер Гепберн, заново посівши своє місце на містках.Двадцять хвилин, а це означає, що час трохи сповільнитися
Повільні пісні надавали схвалену школою можливість прилягти одне на одного, стоячи при цьому на ногах. Перші ж акорди «2 Become 1» розігнали всіх із танцмайданчика, але на його краях між тим тривала серія панічних домовлянь. Милістю лабораторних техніків на нас вивергнули невеличку порцію сухого льодутакий собі засіб прикриття, що завис на рівні пояса. Першими крізь туман пробиралися Саллі Тейлор і Тім Морріс, потім Шерон Фіндлей і Патрік Роджерзпіонери шкільного сексу, чиї руки постійно були запущені глибоко під паски одне одного, наче обоє тягли лотерейні білети; слідом ішли Ліза Боден («Боді») і Марк Соломон, Стівен Шенкс («Шинка») і «Королева» Елісон Квінн, блаженно перестрибуючи через тирсу.
Але ці в наших очах були давно одруженими парами. Юрба вимагала новизни. Із далекого кута долинали ухкання та улюлюкання, коли Малюк Колін Смарт узяв за руку Патріцію Ґібсон, і коридор розступився, доки її виштовхували-тягли під прожектори. Вільною рукою вона, як могла, прикривала обличчя, ніби обвинувачувана по прибутті до суду. По всьому залі хлопці й дівчата, наче камікадзе, розпочинали свій останній захід, і іноді залицяльників приймали, а іноді відкидали, й вони котилися геть, важко всміхаючись під ліниві оплески.
Ненавиджу цю частину, а ти?
До мене на поперечинах приєдналася Гелен Бівіс, дівчина з мистецького корпусу й чемпіонка із хокею, висока й сильна, іноді відома під прізвиськом Цегла, хоча її ніколи не називали так в обличчя.
Диви,сказала вона.Ліза намагається всю свою голову запхати в рот Маркові Соломону.
А в нього, закладаюся, там досі жуйка
Просто перекочує її туди-сюди. Така собі партійка в бадмінтон. Пок-пок-пок.
Ми вже робили кілька соромязливих спроб потоваришувати, Гелен і я, хоча нічого не виходило. У мистецькому корпусі вона була однією з тих прикольних дітлахів, які малюють великі полотна із заголовками на кшталт «Розмежування», в яких завжди щось сушиться в гончарній печі. Якщо в мистецтві йшлося про емоції і самовираження, то я був просто «добрим малювальником»: детальні, важко заштриховані ескізи зомбі, космічних піратів і черепів, завжди з одним живим оком в очниці, вихоплені уявою з компютерних ігор та коміксів, наукової фантастики й жахівусі ті хитромудро насильницькі образи, що привертають увагу психологів навчальних закладів.
Скажу тобі одне, Льюїсе,розтягнуто промовила одного разу Гелен, тримаючи якогось міжгалактичного найманця на відстані витягнутої руки,ти таки вмієш малювати чоловічий торс. І плащі теж. Уяви, що б ти зміг, якби намалював щось справжнє.
Я тоді не відповів. Гелен Бівіс була надто розумною для мене, у той непоказний особистий спосіб, який не вимагає підтвердження купонами на книжки. Вона була також кумедною, з усіма найкращими жартами, які буркотіла півголосом для власного задоволення. Її речення містили більше слів, ніж було треба, і кожне наступне слово було парадоксом, тож я ніколи не знав, має вона на думці одне чи щось протилежне. За певного значення її слова бували доволі важкими, і якщо наша дружба на чомусь трималася, то це на моїй нездатності угнатися за її думкою.
Знаєш, що потрібно цьому спортзалові? Попільнички. Вбудовані врівень на кінцях брусів. Гей, то нам уже дозволено курити?
Ні, лише за двадцять хвилин.
Як і більшість наших спортсменів, Гелен Бівіс була затятим курцем, палила цигарки здебільшого біля воріт. Її «Мальборо» з ментолом дрижала, наче люлька Попая, коли вона сміялася, і я бачив, як одного разу вона затиснула пальцем одну ніздрю і висякалася на добрі три метри через живопліт. Гадаю, вона носила найгіршу стрижку з усіх, що я бачив, із їжачком на маківці, довгим і прилизаним волоссям на потилиці й двома підкресленими баками, наче примальованими на світлині кульковою ручкою. За законами таємничої алгебри старшокласників, погана зачіска плюс творчий нахил плюс хокей плюс неголені ноги означали лесбійкуміцне слово для тогочасних хлопців, здатне породити жвавий інтерес до дівчини або відбити будь-який. Існувало двалише дватипи лесбійок, і Гелен не належала до тих, яких можна було знайти в журналах Мартіна Гарпера, тож хлопці звертали на неї небагато уваги, що, я впевнений, цілком її влаштовувало. Але мені вона подобалась, і я хотів вразити її, навіть якщо від моїх спроб вона лише злегка хитала головою.
Нарешті вивісили дзеркальну кулю, що оберталася на ланцюзі.
О. Це чарівно,промовила Гелен, киваючи на танцюристів, які повільно кружляли.Завжди за годинниковою стрілкою, помітив?
В Австралії рухаються у зворотній бік.
А на екваторі просто стоять на місці. Дуже соромязливі.
«2 Become 1» розтануло в теплому сиропі «Great Love of All» Вітні Гюстон.
Жах,мовила Гелен і повела плечима.Заради всього святого, сподіваюся, що дітине наше майбутнє.
Не думаю, що Вітні Гюстон мала на увазі конкретно цю школу.
Ні, мабуть, що ні.
І ще дещо, чого я ніколи не доганяв у цій пісні: чому «навчитися любити себе»це «любити як нікого»?
Більше сенсу, якщо чуєш це як «губити»,сказала вона. Ми прислухалися.
«Навчитися губити себе»
«це губити як нікого». Ось чому цього легко досягти. А дивовижно те, що це спрацьовує майже з усіма піснями про любов.
«Вона тебе губить»
Саме так.
Дякую, Гелен. Тепер це видається мені більш змістовним.
Мій тобі подарунок.
Ми знов обернулися до танцмайданчика.
Тріш начебто щаслива,ми дивилися на Патріцію Ґібсон, яка досі прикривала рукою очі, примудряючись водночас танцювати й задкувати.Цікаво на Коліні Смарті штани сидять. Навряд чи він там тримає набір для геометрії. Бздинь!дзенькнула Гелен.У мене одного разу таке було. На різдвяній дискотеці у методистів, із кимось, чиє імя я не вільна повторювати. Це неприємно. Наче тебе тицяють у стегно кутком коробки з-під взуття.
Гадаю, хлопці отримують від цього більше, ніж дівчата.
То піди й потрися об дерево чи ще щось. Це дуже грубо, я маю на увазінечемно. Викинь це зі свого арсеналу, Чарльзе.