Ілоно, я позичу твого кавалера на кілька хвилин. Тобі ж усе одно не треба.
Іван побачив, як Ілона почервоніла аж до самих очей і, здавалося, зараз розплачеться, а Іван уперше зрозумів чому. Хлопець стиснув зуби й повільно повернувся до Анелі.
Вона стояла, трохи зігнувши одну ногу в коліні, тонка, на пів голови вища від нього, у коротенькій спідничці та обтислій майці. Густе чорне волосся, лише над вухами закріплене яскравими заколками, вільно спадало на плечі. Ідеально правильні риси обличчя, ідеально вищипані брови, ідеально окреслені губи й така впевненість у собі, що Іван мав би безвільно поплентатися за нею.
Однак він раптом відчув повну байдужість, а тоді злість. За яким правом вона, отримавши від природи гарну зовнішність, так поводиться? Тим паче ображає сестру. Свідомо. Невже не розуміє, що всі нові люди в житті Ілони бачитимуть спочатку її рубець? Хай удаватимуть, що не помічають, але спочатку обовязково буде рубець, а тоді Ілона. Її гарні глибокі очі, рівненькі зуби, специфічне почуття гумору й розум завжди будуть на потім. Анеля повинна підтримувати сестру, а натомість поводиться як стерво. Як бездушна лялька.
Іван не зразу помітив, як самовпевнена посмішка зникла з обличчя Анелі, натомість здивування змінилося розгубленістю. Тоді вона не витримала:
Чого вилупився?
Ти ш-шось хотіла, чи так, поприкалуватись?
Та пішов ти!
Анеля вийшла з кімнати, гримнувши дверима, а Іван розвернувся до Ілони й відповів із майже щасливою усмішкою на її вирячені від подиву очі:
Ну, ти жри лимони, запивай молоком з медом і не заший книжку вона на мене записана.
Хлопець ішов додому й усміхався. Як не дивно, але саме тепер напруження зникло, тому він почувався розслабленим та задоволеним. Іван знову й знову згадував сутичку з Анелею й тріумфував. Уперше дивився на неї не як засоромлений пацан, а як оцінювач, як чоловік. Він бачив її по-іншому, так само, як наступної миті по-іншому бачив Ілону. Він навіть уявив, якою б дівчина була, якби операцію робив лікар умілий та небайдужий.
Іванові здавалося, що нічого не змінилось, та одночасно він був певен, що бачить усе навколо по-іншому. Юнак іще не розумів своїх нових вражень, але вже відчував, що дивиться в правильному напрямку. У ньому зароджувалося щось нове й хвилююче, і ці відчуття наповнювали його легкістю та силою.
Іван постукав у двері татового кабінету об одинадцятій. Люди в черзі, які до того лише спостерігали, як він пробирається до дверей, усі разом почали невдоволено гудіти, а дехто вже рвався перехопити його. Хлопець розгубився, але одночасно розумів, що пояснити нічого не зможе. Його не пустять. Тому швидко відчинив двері і, забігши всередину, ледь не гримнув ними, зачиняючи просто перед розлюченою жінкою.
Коли Іван повернувся, перед ним стояла не менш розлючена медсестра. Причому новенька, зовсім молода, яка не знала, хто він.
Ти на медогляд?
Ні.
То чого влітаєш без дозволу? У лікаря пацієнт, а за дверима черга. І тебе в ній не було.
Але я
Ніяких «але»! Вийди.
А якщо в мене внутрішня кровотеча?
Іван ляпнув фразу, яку кілька разів чув удома, і побачив, що медсестра розгубилась. Уся її бравада зникла, дівчина тривожним поглядом швидко окинула юнака, а тоді стала ще злішою. Вона набрала повні легені повітря, та в цей момент з оглядової, знімаючи рукавички, вийшов тато.
Іване? Щось сталося?
Медсестра закашлялась і недобре примружила очі, дивлячись на Івана.
Ні, нічого не сталось. Удома сумно Можна мені трохи в тебе побути?
Тато здивовано звів брови, але погодився:
Одягни халат і сядь десь у куточку. Тоню, підготуй оглядову.
Медсестра стисла губи й мовчки зникла в сусідній кімнаті. Поки тато виписував рецепт чоловікові із забинтованою долонею, Іван думав, що медсестра мала б бути добрішою.
Тат, а чого вона така зла?
Тато простежив за Івановим поглядом, а тоді дуже уважно подивився на сина.
У лікарню приходять різні люди, деякі з них вважають себе кращими за інших, а деякі не поважають не тільки медсестер, але й навіть лікарів.
Іван дивився на тата великими очима й намагався вкласти його слова у свою, уже не зовсім ідеальну картинку. Ну, добре, його тато може не все, але щоб були люди, які не поважають такого лікаря, як він?
У кабінет зайшла бабця, і хлопець всівся в куточку біля вікна. Чому він прийшов сюди? Хіба справді було сумно вдома? Невже тато в це повірив? Чому не запитав нічого про тренування? Чому він узагалі тут, а не на тренуванні? Тому що цікаво? Чому раптом йому стало цікаво? Що змінилось від учорашнього дня?
Іван раптом чітко усвідомив, що його ідеальний світ розсипався, коли він зустрівся поглядом із тою дівчинкою. Марічкою. У її очах не було страху, лише розпач і надія. Вона ще не до кінця зрозуміла, що сталось, але істеричний плач її мами був красномовнішим за всі слова. Хоч яким ідеальним був світ дівчинки його більше не існує. Лише в уяві. І, напевно, саме тому вона невідривно дивилась на нього, бо хотіла побачити, що все насправді не так страшно. А Іван не зміг приховати, що йому неприємно. Гидко. Відразливо. Він не відвернувся. Не вийшов. Він вирішив довести самому собі, що сміливий. Ідіот. Придурок. Своєю показною бравадою лише зайвий раз показав дівчинці, що тепер вона спотворена.
Хлопцеві стало так соромно, що аж почало щипати в носі. Учора він повівся неправильно й сьогодні прийшов саме через це. Йому насправді цікаво побачити перевязку. Він повинен знати, що все не так страшно, як було вчора, і показати тій дівчинці, що може дивитися на неї з усмішкою й без відрази. Його тато прекрасний лікар, який зробив усе можливе, і сьогодні всі в цьому переконаються.
Тоню, у мене на дванадцяту запис, простеж, будь ласка.
Добре.
Медсестра все ще незадоволено зиркала на Івана, і він вирішив зробити для неї покаянний вигляд принаймні на вчительку математики це діяло завжди. Хлопець злегка прикусив кутик губи і, вловивши черговий злий погляд Тоні, подивився на неї так, як, йому здавалось, дивиться на господаря собака, що завинив.
Тоня завмерла, її очі розширились від подиву, а тоді дівчина відвернулась, порскаючи сміхом в кулак.
Тобі однокласниць мало?
Хлопець здивовано вирячився на тата, а Тоня, не стримуючи реготу, вибігла в сусідню кімнату. До Івана нарешті дійшло, що медсестра старша за нього лише на пять-шість років і його покаянний вигляд могла сприйняти як загравання. Хлопець відчув, як червоніє, і що найгірше зовсім не мав що сказати.
То, кажеш, тобі вдома сумно? А тренування? Ти ж повинен готуватись.
Не хочу потім.
А
Володимире Богдановичу, там чоловік з дівчинкою. Каже, що їх записали на дванадцяту, але він приїхав зараз, бо потім не зможе. Пускати?
Так, звичайно.
Іван швидко підвівся з крісла й завмер, дивлячись на двері. Спочатку увійшла дівчинка й ледь не спіткнулась, побачивши його. Їхні погляди зустрілись, і вона озирнулась на тата, ніби збиралася щось сказати, а тоді, густо почервонівши, опустила голову.
Вітаю, Марічко. Як справи? Болить?
Пече
Значить, гоїться. Сідай, подивимось.
Іван підійшов ближче й постарався стати так, щоб усе бачити, але водночас нікому не заважати. У животі знов усе скрутило, хоча це була вже не нудота, а відчуття, схоже на передекзаменаційне.
Лікарю, усе буде добре?
Тато дівчинки стояв, стиснувши руки в кулаки, весь напружений, і Іван прекрасно зрозумів суть питання.
Ну, що я вам можу сказати, лікар зітхнув і перевів погляд на дівчинку. Ми будемо знати після огляду.
Іван дуже старався, але не зміг зберегти байдужості на обличчі, коли тато зняв повязку з брови маленької пацієнтки. Рана все ще була розпухлою, рубець укрився кіркою, а нитки, просякнуті кровю, робили половину обличчя дитини схожим на страшну маску.
Іван скривився лише на мить, але дівчинка помітила й почервоніла до сліз.
Тоню, відведи її в процедурну й зроби все необхідне. Тільки обережно.
Коли медсестра відвела дівчинку в сусідню кімнату, лікар повернувся до її батька:
Інфекцію не занесли, загоїться швидко, але Ви привезли її запізно, рубець буде товстим і помітним