На місці злочину,наголосив сищик.
На місці злочину,лупою відгукнувся Юрко.
Сліди до вас ведуть. Ось тобі й Перша зразкова. І то не перший підпал, нагадаю тобі.
Не відразу Туряниця перетравив почуте.
Хочете сказатихтось із наших сам свідомо палить старі будинки в Києві?
Пан Шпиг кивнув, додавши:
Або спільник палія. Так навіть імовірніше. Не вірю, що хтось зі старших учнів сам, із дурної чи хворої голови, нищить київську старовину.
Чому саме старші?
Хіба, Івановичу, ти молодших сам запідозриш,сищик легенько посміхнувся у вуса. - Я зараз уявив, як котрийсь із малих подає палію запальничку, мов набої,посмішка зникла. - Ні, хлопче. То не гра. Тебе чи твоїх ровесників у неї ще могли втягнути лихі й хитрі люди. І то б налякали відразу. А переляканий пацан, знаєш, ненадійний пасажир. Одного разу дасть слабину й викаже злочинця з тельбухами. Тут шукати серед старших треба. Свідомих.
І шукати доведеться мені.
Не дарма я тебе розумецьким назвав. Кому ж іще. Я у вашу гімназію не просочуся ні під якою легендою. Тож будеш моїм агентом, очима й вухами. Дивись, слухай, думай, шукай. Бо, чує моє серце, то не останній підпал. Ще готуються, і нам треба цьому зашкодити.
Розділ третійТут гімназист радиться з бульдогом та батьком
Удома Юрко мав віднедавна новий обовязокгуляти з Джентльменом.
Англійський бульдог також відгукувався на Дженку. Назвала так собаку її перша хазяйка, Ліза Раєвська. Щоправда, дівчинка, яка вчилася з хлопцем у одній гімназії, тільки в іншому класі, вперто називала себе Осадчою. Чим гнівила свою виховательку Марту Ернестівну, яку природа наділила сухими ребрами, гострим підборіддям, довгим, схожим па воронячий дзьоб, носом і противним, рипучим, мов старі двері, голосом.
Ця бонна була близькою родичкою Лізиного вітчима. Аркадій Раєвський займався незрозуміло чим, мав якусь важливу державну посаду й чимало впливових друзів. Юрко вже знав від Лізи: її рідний батько загинув на війні незадовго після її початку. Вони з мамою втекли від жахіть до Києва, де поневірялися, аж поки не зустрівся благодійник - так називала його дівчинка.
Хай вона й не любила вітчима, проте чудово розуміла: це завдяки йому вони з мамою живуть у хорошій квартирі на Липках і саме він, Раєвський, опікується її освітою. Вона навіть пристосувалася до такого життя, добре розуміючи: більшості біженців та переселенців так не пощастило, тому гріх нарікати на долю. Змирилася навіть із бонною Мартою, яка категорично забороняла звертатися до себе «пані», мовляв, нічого панського не має, а пани завжди гнобили кріпаків-селян і трудящий люд. Іншої служби, ніж пильнувати дівчинку, безробітна вчителька російської мови з Донецька тут не мала, за що дякувала Раєвському й за кожної нагоди демонструвала відданість.
Історія з собакою терпець увірвала.
Бульдога подарував Лізі па день народження її хрещений, добрий друг загиблого тата. Дівчинка давно мріяла про такого собаку, вони швидко подружилися. Та вітчим був категорично проти тварини в домі. Тим більше, якщо її приніс чоловік, котрий не любив Раєвського й не надто приховував це. Тож за деякий час Джентльмен зник.
Ліза не розгубилася, дала оголошення в Інтернеті. Так Юрків тато, інженер Туряниця, знайшов хазяйку породистого песика, якого одного вечора привів хлопець. Тепер настала Юркова черга вішати носа, бо встиг прикипіти до Джентльмена. Познайомившись з Раєвським особисто, інженер поміняв свою думку. Як результат, вони уклали угоду: бульдог живе в Туряниць, але раз на тиждень, у неділю, Ліза гуляє з ним у парку Шевченка. Звісно ж, у присутності бонни. Інший час собаку вигулював Юрко.
Джентльменові виділили спеціальне місце, та відданий бульдожка волів пробиратися в кімнату гімназиста й навіть спати там. Попервах Юрко не міг звикнути, що такий маленький песик так голосно хропе. Призвичаївся скоро, а коли втягнувся в історію з Чорною Рукою, навіть надбав у особі Дженки уважного слухача. З ним можна було ділитися міркуваннями й не надто перейматися тим, що песик заперечить.
Ось і зараз, вийшовши прогулятися з чотирилапим другом у ранні жовтневі сутінки, гімназист спустився вулицею Петлюри, на якій мешкав, до Ботанічного саду, зайшов у арку й там відчепив швору, присівши на вільну лавку в найближчому сквері. Зазвичай Джентльмен пускався гасати. Але цього разу відчув настрій господарязробив якихось два кола, придибав назад і примостився біля Юркових ніг, задерши плаский писок й кумедно пирхнувши.
Та отож,кивнув гімназист.Не дадуть нам з тобою відпочити.
Пес сів на задні лапи, гойднув куцим хвостом.
Бач, яка задачка. З одним невідомим, як минулого разу. Але ж від того не легше. Знаєш, чому?
Бульдог мотнув головою.
Поясню,хоч, зрозуміло, Юрко не так радився з собакою, як міркував уголос.Чорна Рука погрожував, вимагав гроші, шантажував. Він знав, чого хотів. І я,пес фиркнув, хлопець швидко виправився,тобто, ми з тобою розуміли його мету. Тому й уявляли собі, де шукати чорнорукого. Туттемний ліс. Яким боком хтось із наших учнів причетний до всіх тих підпалів, для чого вліз у цю історію, яка його роль, чого хоче...гімназист розвів руками.
Пес облизнувся, переступив передніми лапами.
Чого дивишся? Коли нема мотиву, не знайдеш і злочинця.
Джентльмен кілька разів кивнув.
О, згоден він,гмикнув Юрко.Тільки ж мені від того не легше. Як далі діяти?
Пес легенько загарчав, без погроз чи вияву невдоволення, просто аби не мовчати.
- Гаразд, окей, - зітхнув гімназист. - Давай глянемо, що в нас є. А маємо ми багато й небагато водночас: значок, який міг загубити там, на згарищі, лише хтось з учнів нашої Першої зразкової. Ми з тобою напишемо на гімназійному форумі в Інтернетімовляв, знайшовся значок, власнику звернутися до Юрія Туряниці, восьмий «Б». Гадаєш, спрацює? Клюне хтось?
Бульдог знову пирхнув, мотнувши при цьому головою.
Ось і я не певен,погодився Юрко.Навпаки, так можна самому підставитися. Той типчик здогадується, де міг згубити значка. І так само розкусить, де його знайшли. Заляже па дно, шукай його тоді. Але,хлопець знову потер рубець на щоці,хоч не хоч, а цей хід доведеться робити. Може, він не знає, де загубив значок. Зрадіє, що той знайшовся, викаже себе, ще й подякує. Згоден?
Пес висолопив язика так далеко, як міг.
Ну, з цим вирішили. Тільки ж раніше, ніж за два дні, нічого не вийде. Субота завтра, потім неділя. Оголошення б дати сьогодні під вечір. Тягнути не слід, бо підозріло. Вважай, знайшов я значок у пятницю, а додумався написати на форум лише за два дні. Не годиться,бульдог цього разу не реагував ніяк, і Юрко повів далі:Тим часом думаємо з тобою, чому палять саме ці будинки. Бо старі?
Джентльмен пружно скочив на чотири, задріботів но колу на коротких кривих лапах. Юркові враз передалося його раптове збудження.
Саме так, треба шукати щось спільне. Якщо скажімо, підпали мають не лише систему, а й конкретну мету, слід дізнатися, чим спалені будівлі так роздратували негідника. А хто нам у цьому допоможе?
Бульдог розвернувся задом, подріботів до виходу.
Юрко підвівся й рушив за ним, сприйнявши це за відповідьв тата запитати, більше нема в кого. Інженер Туряниця займався великими сучасними будівельними проектами, тож мав би знати про старі будівлі й усе, що з ними повязано.
Та нерпі ніж сіпати батька, Юрко зачинився в своїй кімнаті. Вона була в помешканні найменшою, тут навіть не влаштуєш нормальний безлад. Але на старій квартирі, на Оболоні, звідки родина не так давно вибралася, у хлопця окремої кімнати взагалі не було. Тож йому вистачало простору, що лишався між ліжком, письмовим столом та етажеркою з книгами. Юрко щільно причинив важкі старовинні двері й навіщось шикнув на бульдога, приклавши пальця до вуст. Потім увімкнув ноутбук і годину мандрував мережею, шукаючи та знаходячи інформацію про всі три підпали.
Справа виявилася нескладною.
Варто було лиш відшукати найсвіжішу новину про пожежу на Златоустівській, виринули посилання на аналогічні випадки. Рідний Київ гімназист знав досить непогано. Не треба знаходити карту, аби прикинути, що воно і як. Тижнем раніше горів старий флігель на Малій Житомирській, теж у глибині вулиці.