Нам треба вирішити, з чого починати.
Пес сів на задні лапи і пирхнув. Юрко сприйняв це за згоду і повів далі:
Той, хто називає себе Чорною Рукою,насправді один з учнів восьмого класу. Навітьнашого класу. Інших я б відкинув. Ти згоден?
Бульдог махнув головою.
Спробую пояснити,терпляче мовив Юрко.Залякувати інших і вимагати з них гроші, бо інакше батьки та вчителі дізнаються про їхні грішки, здатен хто завгодно. Було б не дивно, якби таке практикував хтось із старших класів. Але!гойднувшись у кріслі й нахиливши його вперед, Юрко націлив вказівного пальця на Джентльмена.Усі попередні погрози Чорної Руки стосувалися лише тих, хто вчиться у нашому класі. Розповіли вони про це не публічно, а пошепки, один одному. Уяви собі, якщо таку записку показати всьому класу! Чорна Рука цього й домагається. Думаєш, його шукати почнуть? Ні! Стануть озиратися один на одного, підозрювати, боятися. Отут він і розгуляється зі своїми записками. Підігравати Чорній Руці в такий спосіб у нас ніхто не хоче. Скажеш, неправильно?
Бульдог кивнув.
А я тобі скажунавпаки, все дуже правильно! Наші люди швидше будуть тихенько боятися й поширювати погані чутки, аніж дружно і вголос заговорять про те, що їх лякає. Я ж і сам такий, тому й знаю. Чого дивишся? Хочеш сказати, що в інших класах так само думають і поводяться, тож Чорна Рука не конче один з наших?
Бульдог легенько клацнув зубами і схилив голову набік.
Теж припускаю,погодився Юрко.Я теж би так думав, якби не вчорашня пригода з запискою, яку підкинули Стороженкові. Від нього вимагали не грошей, а мовчання. Отже, той, хто написав записку, знав, про що саме має мовчати Стороженко. Також Чорна Рука, хоч би ким він виявився, чудово розуміє: наш товариш схильний до зради. Не ловили, але підозри є. І це значно звужує коло, хіба ні?
Пес висолопив язика, облизнувся. Юрко, подавшись назад, знову легенько розгойдав крісло. Заклав ногу на ногу, промовив:
Скидається на те, що Чорною Рукою може бути один із трьох: я,він тицьнув себе в груди,Голіцин або Мартишок. Ти мене підозрюєш?
Бульдог кумедно закрутив короткою шиєю.
Правильно. Це не я. Голіцин, Мартинюк? Але ж Левко сам показав мені записку, яку йому тицьнув Стороженко! Хочеш сказати, він сам її написав і все це розіграв? Для чого? Я більш, ніж певен: якби щура не налякали, він не витримав би вчорашнього тиску. Гаразд, учора Чорна Рука зробив ніби добру справу. Навіщо? Яка йому з того вигода, якщо всі інші рази видурював з товаришів гроші? Навряд чи вінблагородний розбійник.
Джентльмен, якому вже обридло сидіти, вмостився на пузі і витягся на килимку.
Ось і я кажу: вигода. Його інтересгроші, ми вже домовилися з тобою,Юрко знову нахилився ближче до пса.Або відсутність грошей. Ніколи не думав про це? Отож!гімназист багатозначно покивав пальцем.Ми тут недавно почали вивчати таку річ, як докази від супротивного. Що це означає, знаєш? Поясню дуже просто, як сам зрозумів. Скажімо, нам треба довести факт, який нам самим здається неможливим. Тоді ми беремо інший факт, який зумисне йому суперечить. Легко доводимо: ось цього точно не може бути. А чому? Бо припущення, яке ми вважаємо неймовірним, насправді єдино правильне! О, завернув! Як тобі?
Пес тявкнув. Підбадьорений, Юрко заговорив цілком упевнено.
Як думаєш, наш Стороженко може бути Чорною Рукою? Не квапся. Я так само думавні. Але дивись,за прикладом Шпига гімназист загнув великий палець.Він забобонний, бо вважає, що йому не щастить. Для чогось же того бовдура китайського хотів собі купити. Вважає себе обділеним, злий на весь світ,поруч загнувся вказівний.Його мало хто любить. Чорна Рука вимагав викуп за мовчання лише в тих, хто може його дати. Стороженконе може,прихилився третій палець, середній.Він має
досвід пхати носа в чужі справи. Рознюхати все про всіх для ньогораз плюнути. Тому й знає, кого чим лякати,притиснувся до долоні безіменний палець.У Стороженкаборги. Він їх спершу робить, потімвіддає, щоб наробити нових. Де бере гроші? Нарешті,Юрко долучив мізинця, стиснувши увесь кулак,за мовчання Голіцин списав йому борг. А написавши записку самому собі, Стороженко відвів будь-яку підозру. Ще й викрутився, виставив Чорну Руку в наших очах ледь не героєм. Насправді Стороженко не ризикував зраджувати отак, у всіх на очах. Його б швидко вирахували. Тож дотерпів разом з усіма, гуртом воно легше. І вже потім явив себе жертвою погроз. Власних,
Юрко струснув кулаком.
Ось він де в мене, щуряка! Тепер треба придумати, як спіймати на гарячому. Витягну його з нори, паскудника. Він нам усе розкаже, що бачив і чого не бачив.
Пес пробурчав щось обнадійливе, потому примружив очі.
А незабаром заснув і Юрко, втішений власним тріумфом. Розгадав загадку Чорної Руки. Неабиякий горішок виявився.
Але розгризли.
Тут зовсім невчасно з'являється б'ютифул бой
Тим часом настала неділя. Дали словотреба тримати, а домовленостівиконувати. А отже, зібрався Юрко в парк Шевченка вигулювати собаку разом із Лізою та її сухорлявою, мов чорноморська вобла, бонною.
Телефоном батьки все підтвердили й узгодили, і Юрко, котрий чув розмову краєм вуха, переконався: тато не дуже радо спілкується з Раєвським. Мамі вже було відомо про ту родину, тож вона, перейнявшись настроями чоловіка, теж спілкувалася з Лізиною матусею сухо. Хоч, на Юркову думку, та жінка цього не заслуговувала. Видалася йому симпатичною, тихою, що виконувала волю голови сімейства. Ще й не виказала, спіймавши його за підслуховуванням, а підіграла.
Жовтень був у самому розпалі. На короткий час повернулося сонце, холодний вітер не грався сухим жовтим листям, що мяко сипалося з дерев. Вийшовши з дому при параді, як належить чемному хлопчикові з пристойної родини, Юрко дійшов до початку Ботанічного саду і розстебнув куртку. Збив на потилицю кепку і гордо крокував вулицею, випнувши груди і тримаючи край повідка.
Джентльмен дріботів слухняно, ні на кого не озирався, лиш раз підбіг до рогу, щоб задерти лапу. Та щойно зайшли на паркову алею, і бульдог уздрів перед собою Лізу, яка нетерпляче тупцяла при вході, пса наче підмінили. Дзявкнувши, він рвонувся, натягуючи повідок, і з несподіванки Юрко ледь не втратив рівновагу. Щоб не заорати носом, був змушений побігти підтюпцем, і дуже швидко захекався. Так, сопучи й витираючи рукавом не знати звідки виниклу вологу під носом, розхристаний гімназист постав перед дівчинкою.
Ліза не звертала на Юрка жодної уваги, присівши біля бульдога й дозволяючи тому себе облизувати. При цьому гімназистці дивним, незрозумілим хлопцеві чином вдалося не розтріпатися, зберігшії одяг у тому вигляді, в якому її випустили з дому. На ній були чобітки з невеличким каблуком, з-під синього вовняного пальта визирав край довгої, майже до кісточок, темно-зеленої сукні. Руки закривали тоненькі рукавички, а волосся, легенько завите, прикривала плетена шапочка.
Зате сухоребра Марта Ернестівна, схожа на велику тичку, затягнену в довгий сірий плащ, своєю увагою Юрка не оминула. Вона виросла
за Лізиною спиною, мов тінь серед білого дня, міцніше стиснула правицею закриту парасолю, глянула спершу на підопічну, потімна гімназиста, і вирішила, з кого почати.
Фу, молодий чоловіче,проскрипіла вона,Фу. Як ви можете в такому вигляді приходити на побачення з панною!
А в нас не побачення!поспіхом відрізав Юрко.
Ви мене дуже погано почули,каркнула Марта Ернестівна у відповідь, ще міцніше стиснувши парасольку.У слово «побачення» я не вклала непристойного змісту.
А хіба воно може мати непристойний зміст?щиро здивувався гімназист.
Ви навчіться спершу користуватися носовичком,зауважила бонна, трохи піднісши голос.І застебніть верхній одягви перебуваєте у громадському місці.
Ще не вирішивши, як на це реагувати, Юрко просто пустив край повідка, відступив на два кроки і засунув руки в кишені. Витримав погляд Марти Ернестівни, глянув на парасольку. Чомусь подумав: напевне ця дама з тих, хто носить її з собою хоч восени, хоч у літню спеку. Бо хто- зна, раптом таки піде дощвід природи можна чекати будь-якої погоди. Нарешті неквапом, демонстративно й виклично водночас, почав один за одним застібати гудзики знизу вгору.
Кивнувши з відчуттям виконаного обовязку, бонна переключилася на вихованку.
Фу, Ліззі,каркнула.Ви дозволяєте цій тварині, що бігала по брудній землі своїми лапами, мастити ваше чисте пальто. А дозволяти лизати власне лицевзагалі проти правил гігієни.
Юрко чекав, що дівчина заперечить або хоча б спробує сказати щось нейтральне у відповідь. Але Ліза випросталася, хоч і не відсторонила від себе Джентльмена, відступила трохи далі і запитала:
Ми можемо трохи погуляти в парку?
Вам дозволили,це прозвучало наче дівчину обдарували неабиякою милістю.Але нагадаюне більше години. Мій лікар заборонив мені довго перебувати на вулиці в таку вологу погоду. І я повинна вас бачити,проскрипіла вона. А тоді, мовби обдумуючи щось важливе, додала:
Обох вас бачити. Всіх.
Ліза нарешті повернулася до бонни спиною рушила за бульдогом, який уже потрюхикав до
дерев. Там вигулював таксу огрядний вусатий пан з люлькою в зубах, тож Джентльмен знайшов собі нову компанію. Повідок тягся за ним, і Юрко, наздогнавши пса, відчепив його, змотав і запхав у кишеню.
Якийсь час гімназист і гімназистка стояли поруч і мовчали, дивлячись у різні боки. Юрко встиг зрозуміти для себе: не така вже ця Ліза й погана. То її просто мучить оця сухоребра мегера. Довго так тривати не могло. Копнувши жовте листя носаком черевика, він мовив, не дивлячись на Лізу:
Оця твоя... ну... справді така хвора?
Вона не моя,кинула дівчина, теж дивлячись у інший бік, але враз повернулася й заговорила, бо, видно, накипіло:Але то не її лікар! То наш сімейний лікар, друг нашої родини! Університетський товариш мого тата! Він Марту навмисне залікує, мамі пообіцяв! Він їй колись проносне виписав, щоб живіт не болів! Ось!
Це друг пана Раєвського так робить?здивувався Юрко.
Лікартовариштата,повторила Ліза.
Хіба...
Ні,відрізала вона і глянула через плече на бонну, котра без жодної причини куталася в комір пальта.Раєвський мені не рідний.
Вітчим?
Ліза кивнула і знову не втрималась:
Вітчими теж бувають рідними. Ну, або якподружка, Аня Борщевська, то новий чоловік її мами дуже класний. Нікому не дорікає. Навпаки, товаришують усі з усіма. Хоча мама мене переконує, що Раєвський хороший. Але постійно зайнятий державними справами. А мій тато загинув два роки тому.
На Донбасі?
Так, але він не воював. Він лікар, волонтер. Їхній автобус підірвався на міні. Памятаю, як він їхав тоді і прощався. їхав не вперше, то я вже й звикла, і не думала поганого. Взяв на руки і міцно- міцно обійняв. Через два дні прийшов до нас його товариш, сірий увесь. Мама відразу все зрозуміла, щойно його побачила.
Ліза зітхнула, глянувши на пса, який загрався з чужою таксою.
Потім ми дуже довго жили бідно. Мама давала уроки англійської, та все одно ледь зводила кінці з кінцями. Звідки й коли зявився Раєвський, зараз уже й не згадаю. Таке враження, ніби він завжди був. Я чула, як мама пізніше комусь казала по телефону: він, мовляв, забезпечить дитину. Тобто мене. Ніби я хотіла, щоб мене забезпечували... Ну, перебралися влітку до нього з квартиру, ти там був.
Юрко, переваривши почуте, вже зовсім іншими очима дивився на Лізу. Не ображався навіть, що пса свого шукала. Звісно, був один друг, і того Раєвський викинув. І топідло, тихо, підступно. Викручується тепер, а міг же сказати: так, Лізо, це я звелів твого бульдога забрати подалі.
А оця мегера?він обережно тицьнув пальцем у бік бонни.
Його родичка. Хвалилася, що ніколи не була заміжня, бо від чоловіків лише зло і хамство. Раєвський вирішив, що вона поганого не навчить.
Марта Ернестівна, ніби відчуваючи, що говорять про неї, підозріло зиркнула у їхній бік.
Награвшись із таксою, Джентльмен подріботів до дівчини, тицьнувся пласким писком у її черевик.
Юрко хотів ще щось запитати, навіть рота вже відкрив, але тут над вухом ззаду гаркнуло:
Здоров, Туряниця! Гуляєш?
З несподіванки гімназист аж відсахнувся. Поруч не знати звідки вигулькнув Лев Голіцин. Швидко згадав Юрко: він же десь тут поряд мешкає, міг просто так бігти через парк у своїх справах, вгледіти знайомого і привітатися. Проте вони хоч і вчилися в одному класі, ніколи особливо не товаришували. Хіба події цього тижня трохи зблизили їх, але то вже ситуація така. Не збирався Юрко брататися з Голіциним тільки через те, що мали спільну халепу.
І наступної миті зрозумів, чому той не пробіг повз нього, а конче вирішив привітатися, адже Голіцин, уже не звертаючи на нього уваги, розправляв плечі і поправляв чуба, рисуюючись перед Лізою.
Здається, я бачив тебе в нашій гімназії. Ти з сусіднього класу. Давно пора познайомитись.
Дівчина запитально глянула на Юрка.
Біля невеличкої компанії виросла пильна бонна. Змірявши нову особу з голови до пят, запитала грізно:
Ви хто, юначе? Що вам потрібно від дівчини?
Голіцин спершу приклав розчепірену правицю до грудей, накривши місце, де серце, а потім широко перехрестився.
Ось вам хрест, нічого! Нема в мене лихих намірів! Бачустоїть знайомий із гарною дівчиною, яку я десь уже бачив. Набрався сміливості, познайомився.
Це не сміливість, а нахабство, молодий чоловіче!відкарбувала Марта Ернестівна.
Левові щоки запалали.
Голіциии ніколи не були нахабами!заявив він.Усі чоловіки з нашого давнього роду завжди вирізнялися сміливістю! Саме тому наш рід завжди цінували!Його лице пашіло так, що аж змокріло.
Видобувши з кишені застебнутої куртки акуратно складену хустинку, Левко старанно витер краплі поту. Бонна тим часом примружилась, щоб уважніше його роздивитися.
Ви сказалиГоліцин? Ви нащадок тих самих Голіциних, юначе?
Так!гордо й дзвінко заявив той, ще більше випнувши груди.
Ліззі!вигукнула бонна.Яке несподіване, яке раптове знайомство! Нащадок дворянського роду! Дивись, який бьютіфул бой! Ось яка компанія нам потрібна! Добірне товариство! Я неодмінно скажу панові Раєвському!
Юрко мовчки сопів. Ніби відчуваючищось не те діється. Бульдог перебіг до нього, примостився поруч і випустив слину. Голіцин же, відчувши себе повним господарем становища, ступив до Лізи ближче.