Крутнувшись на підборах, Стороженко швидко подався геть
Мартишок не стримався, плюнув услід.
Тьху! Здох би ти, щуряко.
Від плювків твоїх не здохне,зазначив Голіцин.Без жартів, колеги. Він же не триматиме язика.
Чув раніше Юрко вислів про дамоклів меч, який зависає над головою. І аж тепер зрозумів, як вонопостійно відчувати небезпеку. Навіть підняв голову і глянув на стелютак, начебто гострий меч і справді висів угорі.
Лунко відбилися швидкі кроки завгоспа. Побачив уже, за мить почнеться.
Тікаймо!коротко й тихо звелів Мартишок, найбільш чутливий до небезпеки.
Гімназисти, не змовляючись, сипонули надвір, мов налякана зграйка сірих київських горобців. Добре, хоч речі мали при собі заздалегідь. Вибігши, поспішили кожен у свій бік, не озираючись і не прощаючись.
Проскочивши квартал і завернувши до метро, Юрко трохи стишив біг, віддихався, потім зупинився. Побачив хреститут поряд недавно звели храм.
Ліва рука сама здерла кашкета. Правою хлопець перехрестився на церковні бані раз, потімдругий, третій, самими губами шепочучи «Отче наш»єдину молитву, яку знав напамять. Загадав собі за звичкою: прокаже тричі, не запнувшись,усе скінчиться добре. Так і стояв, і проказував подумки, аж доки все вийшло. Не зважав на перехожих, що кидали здивовані погляди на побожного підлітка. Потому зітхнув полегшено, рушив додому, ще встиг купити кісток та мясних обрізків для Джентльмена.
День завершився спокійно, і Юрко, засинаючи під звичне вже похропування бульдога, вирішив: перебільшили вони небезпеку, накрутили себе. Обійдеться.
Але зранку, переступивши поріг гімназії, зрозумів: дзуськи. Нічого не обійшлося, все лише починається, й невідомо, яким буде фінал.
Всіх, крім молодших, чергові відразу попросили йти в актовий зал. Керував процесом особисто директор, огрядний учитель англійської Марко Іванович Андронакі, виходець із одеських греків, через куцу борідку охрещений Цапом. А в залі вже метушилися вчителі, і найбільшепані Блоховська. Вигляд її не віщував нічого доброго.
Приєднавшись до своїх і примостившись поруч з Мартиненком, незвично тихим сьогодні, Юрко покрутив головою й переконався: тут зібрали тільки середні та старші класи, тобто тих, хто теоретично мав доступ до компютерного класу. Ніхто не галасував, і загальна тривожна мовчанка лише підсилювала напруження.
Подібного за увесь час навчання Юрко жодного разу не бачив. І жодних сумнівів у причині цього ранкового зібрання не мав. Але те, що відбувалося, також давало й певну надію. Якби Стороженко не витримав і пожалівся, то Голіцина і всіх, хто був присутній під час нищення дорогого майна, одразу завели б у директорський кабінет, або з самого ранку повідомили б їхнім батькам.
Отже, вирішив Юрко, нічого поки не сталося. Дивно, що Стороженко досі нікого не виказав. Отже, заслуговує, попри все, на кращу думку, ніж про нього мали в класі дотепер. Треба, мабуть, замиритися з Глібом, коли все це вляжеться.
Швидше б уляглося.
Тим часом зібралися вже всі. Блоховська нервово покрикувала на гімназистів. Вийшов і директор, наглухо застебнувши піджак. Став перед усіма, заклавши руки за спину. І почав:
Товариство! Учора в нашій гімназії сталася прикра подія. Зірвано дуже важливий міжнародний захід, який мав підтвердити імідж Першої зразкової як найкращого навчального закладу Києва. Незалежно від того, як усе закінчиться, вона тривалий час лежатиме чорного плямою на нашій репутації. Дехто вже знає, що трапилось,Андронакі обвів важким поглядом гімназистів, ні на кому його не зупиняючи.Підніміть руки, хто знає.
Хитрий хід. Юрко оцінив: варто йому, Мартиненку чи Голіцину подати знак, відразу стане ясно, хто з учнів може бути свідком чи навіть учасником подій. Грубувато, проте за певних обставин може спрацювати.
Юрко стис кулаки і напружився, щоб не зиркнути у бік товаришів. Адже директор цілком здатен пильнувати поведінку підопічних. За щось підозріле зачепиться окомі крапка.
Та ніхто не виказав себе ані словом, ні жестом, ані подихом.
Андронакі тим часом повів далі:
Гаразд, я поясню. Було розбито великий монітор у компютерному класі. Він коштовний сам по собі. Але повторюся: найприкріше, що зірвано конференцію за участі наших друзів з Європи. Ми її перенесемо, хоч тепер доведеться додатково узгоджувати час і наново готуватися. Зараз я говорю не лише від свого імені, а й висловлюю думку всього колективу педагогів. Тих, хто зважився на ганебний вчинок, буде виключено. їхні батьки заплатять за нове обладнання. Також покарають усіх старшокласників: допуск до компютерів заборонено до кінця року. Але є й інше рішення.Андронакі зволожив язиком губи.Зараз ви підете по своїх класах. Уроки почнуться за розкладом. Однак до кінця навчання з класів ніхто не вийде. Винятокзвісно, вбиральня. Ті, хто ітиме туди, матиме шанс зайти до мене чи до свого класного керівника і назвати імя чи імена порушників, або самому зізнатися. Того, хто наважиться на цей вчинок, ніхто з вас не знатиме. Це теж наше рішення, і воно полегшить щире зізнання. Покарають лише винних.
Теж хитро, подумав Юрко. Мало кому припече. Доведеться підозрювати зрадника в кожному, кому захочеться вийти з класу до туалету. А в підсумку всі почнуть підозрювати всіх.
Якщо ж до кінця навчального дня нам це допоможе ніхто з вас, ми будемо змушені тримати вас у класі доти, доки не дізнаємось імені порушника. Ваших батьків буде попереджено. Подібні дізнання і взагалі, такі дії, передбачені статутом Першої зразкової. Всі ви знаєте: ми практикуємо старі традиції. Вони не завжди добрі. Алетак у нас заведено.
Отак, подумав Юрко, непросто буде, ох, непросто.
Тут допомога приходить звідти, звідки її не чекали
Подальша дійсність виявилася гіршою, ніж він припустив.
Гімназистів повернули до класів, і уроки того дня давалися дуже важко. Вчителі трималися напружено, і хоч ніхто й словом не обмовився про те, що трапилось, але всі все розуміли.
Та найгірше було, коли комусь кортіло вийти. Такого проводжали, мов справжнього зрадника, і це не перебільшення: щойно настала Юркова черга проситися за малим, відчув на потилиці колючі погляди десятків пар очей.
Проте коли вийшов і повернувся Стороженко, не дивлячись пі на кого, все лишилося, як було. Пролунав останній дзвоник, ззовні почулося тупотіння багатьох ніг, невдовзі усі молодші розбіглися. їхній клас лишився за своїми партами. Всі сиділи рівно, склавши руки перед собою. Знали: Андронакі вирішив іти на принцип, лишивши після уроків усі середні та старші класи. І дівчат, і хлопців.
Підозрювалися всі.
Починалося найгірше.
Лунку тишу порушила насуплена пані Блоховська. Класна керівничка стала у проході, обмацала кожного поглядом. Потім щільно причинила двері і пройшлася перед класом. Дуже нервувала і не приховувала цього.
Ви підвели мене,мовила Блоха.І свою гімназію. Впертою грою в мовчанку ви покриваєте порушників і занурюєте всіх у ще більшу ганьбу. Даю годину, щоб той з вас, хто має совість і сміливість, вийшов до дошки і зізнався.
З цими словами пані Блоховська вмостилася на стільці, розкрила якусь англійську книжку і вдала, що занурилася в читання.
Година спливлацвинтарній тиші. Гучно ляснувши книжкою об край столу, класна керівничка підвелася. Сказала першому, хто трапив на очі:
Встань, будь ласка.
З-за парти повільно підвівся Коля Моховий. Жестом підкликавши його до себе, Блоха виклала на стіл стосик чистого паперу.
Роздай кожному,звеліла вона.Не підписуйтесь. Напишіть імя хоча б одного з тих, хто винен чи бодай знає винних. Якщо, звісно, знаєте. Якщо не знаєте, так і напишіть: не знаю. Даю ще такий шанс завершити усе це, розійтися і зберегти обличчя. У вас пятнадцять хвилин.
Блоха показала свій годинник, постукавши по циферблату. Постояла хвильку обличчям до класу, і відвернулася, зчепивши пальці за спиною.
Моховий слухняно роздав аркуші паперу. Час знову потягнувся повільними краплями. Юрко був серед тих, хто майже не думав: відразу вивів «не знаю», перечитав по буквах і поніс записку до столу. Зіткнувся зі Стороженком, той підходив з протилежного боку. Поклавши свою записку, відсмикнув руку, ніби папірець був гарячий. Схрестився поглядом із Юрком, і тут же відвів його, зародивши в того погані передчуття. Закортіло схопити Глібів папірчик і, не читаючи, розірвати. Чи проковтнути, все одно Блоха не побачить. Та хлопець стримався і повернувся на своє місце.
Відведений час збіг. Блоховська підійшла, згребла клаптики в одну купу. Почала перебирати по одному. З кожним наступним прочитаним хмурніла дедалі більше. Десь на середині стиснула пальцями одну записку, виставила перед собою.
Оцехто писав?і коли у відповідь залягла традиційна мовчанка мовила не сердито, а радшесумно:Вам це все жарти? Забавки? А мені не смішно! Якщо виводили друковані літери, думаєте, я не вирахую почерку? Клоуни!
Я вам цього не забуду: «Це зробив директор Андронакі»!
Цілоденне нервове напруження далося взнаки. Клас вибухнув реготом, а Блоха демонстративно розірвала провокаційну записку навпіл, потімще раз, а дрібні клаптики розкидала довкола себе. Далі несподіванок не трапилось: іншого, крім «не знаю», ніхто не нашкрябав. Згрібши записки і викинувши їх у сміттєвий кошик, Блоховська вийшла з класу, хряснувши за собою дверима.
Так спливла ще година.
А потім їх знову запросили до актової зали.
Цього разу директор виглядав уже не так войовничо. Він наче постарішав на очах, тримався якось приречено. Гімназисти, які ставилися до нього непогано, таким ще його не бачили, хоч всяке за останні роки траплялося.
Я прошу вас подумати востаннє,заговорив директор без передмов, тихо й твердо.Бо це вже переходить усякі межі. Ніколи не думав, що доведеться займатися такими принизливими для всіх нас справами. Колектив, ми всі, ваші вчителі, наче перетворилися на якусь детективну агенцію. Добре, що в нас небагато класів. Та все одно не вдалося встановити, хто вчора лишився після уроків і міг зайти в компютерний клас. Ми теж не змогли дізнатися, хто й для чого приніс до школи порцелянову фігурку. З неї нема практичної користі, а ви всілюди сучасні і практичні. Тож я вирішив припинити розслідування. Але ви мусите зрозуміти, що так я цього всього не залишу.
У відповідьтиша. Провів рукою по обличчю, витираючи щось невидиме простому оку.
І раптом заявив таке, від чого в Юрка перехопило подих. Він не чекав подібного зізнання. Та й ніхто не чекав.
Знаєте, а я пишаюся вами. Всіма й кожним. Протягом дня жоден із вас не намагався потай переконати вчителів у своїй невинуватості. Ніхто не спробував утекти. Не знайшлося того, хто показав би на товариша, щоб усе це припинити. Ми провели не найкращий день. Маємо клопіт і мусимо рятувати репутацію перед закордонними товаришами. Проте ви врятували Першу Зразкову від внутрішньої ганьби. Серед вас є порушники. Впевненийте, що сталося, вчинено незумисне. Так, того, хто це зробив, виключать без права повернення. Даруйте, але наші правила ви знаєте і всі з ними згодні. Ми називаємо вас дітьми, проте ви достатньо дорослі, щоб не розуміти наслідків. Проте серед вас нема зрадників. У наш час це дуже важливо,Андронакі перевів подих.Ви вільні. Розходитеся. Хай сьогоднішній урок більше ні для кого не повториться.
Щур міг накотити,вичавив Лев.
Не накотив.
Але міг. Злякався.
Кого?
Замість відповіді Голіцин простяг Юркові складений удвоє аркуш.
Він знайшов це у себе в зошиті. Питав, чиї фокуси. Пообіцяв наступного разу не мовчати. Але цього разу хай так. Все одно злякався.
Та кого?!
Запитуючи, Юрко тим часом розгортав папірець.
І відразу все зрозумів.
Точнішезовсім перестав будь-що розуміти, окрім причини, чому Стороженко виявив не властиву йому солідарність. Бо прочитав:
Підпису не було. Відбиток унизу.
Чорна Рука.
Бачив таке раніше?запитав Голіцин.
Ну так... Чув,Юрко вирішив не посвячувати нащадка дворян у свої приватні справи.Стороженко точно сам тобі це віддав?
Можеш у нього спитати,пирхнув Левко, беручи записку й ховаючи її в кишеню.Я так само чув про погрози Чорної Руки. А бач, виходить, за нас вона.
Він,машинально поправив Юрко.
Чомувін?Голіцин глянув підозріло.Щось-таки знаєш?
Підкласти цю записку й підкидати інші може лише той, хто поруч. У нашому класі чи десь тут, у гімназії. Дівчата взагалі сьогодні трималися окремо, кучкувалися. Переймалися більше за нас.
Левко подумав, ствердно кивнув.
Отож,Юрко з виглядом того, хто все на світі знає, тицьнув пальцем у стелю.Ким би він не був, ти правий: без втручання Чорної Руки сьогодні Стороженко міг не витримати. Йому вилетіти з Першої зразкової не можна, бо це для його батьків справа ого якого престижу. Бог його розбере, що він за один.
ХтоЩур?
Та забудь про нього вже! Я про Чорну Руку! Тих лякає, тих рятує,Юрко зітхнув, аж тепер відчувши, як вимотав його цей довгий день, один із найважчих на його памяті.Слухай, давай по хатах.
Голіцин плеснув товариша на прощання по плечу, але, зробивши кілька кроків, розвернувся і спитав:
Слухай, ти годинника в мене купувати не передумав?