Мода зараз така пішла.
Юрколише учень восьмого класу. Йшов у ногу з модою, намагався від інших не відставати. Тим більше, речами Голіцин торгував справді гарними й оригінальними.
Цього разу Левко збирався продати Глібові Стороженку з їхнього класу важкого китайського бовдура. Так називалася порцелянова статуетка, яка зображала старого китайця в квітчастому халаті із зібраним у кіску волоссям на маківці. Він дивився, хитро примруживши око, одну руку впирав у бік, другу тримав перед собою, виставивши піднятого вгору пальця. Кисть цієї руки була єдиним рухомим елементом забавки. Торкнеші палець хитається туди-сюди, ніби мудрий китайський мандарин каже, дивлячись на тебе: «Ай-яй-яй!», чи, навпаки, схвалює власника: «Ох, як добре, тебе не обдуриш!»
Стороженко давно хотів мати таку забавку. Цікавився східною боротьбою, побачив таку в клубі, на столі вчителясенсеяі загорівся. А надто, коли дізнався, що це старовинна річ, яка тримає в собі всю мудрість, потрібну для науки.
Стороженко хотів бути мудрим. А Голіцин ніби імпульс отримав, не інакше. Гліб ледь усти подумати, а Лев уже тут як тут із фотографією бовдура на своєму мобільнику.
Зустрітися домовилися в компютерному класі після уроків.
Перша зразкова справді могла пишатися цим класом: спонсори обладнали його за останнім словом техніки, завезли сюди все найновіше, постійно щось міняли й модернізовували. Їхнім класом могли користуватися учні інших шкіл, якщо треба було провести якусь велику спільну роботу Саме зараз тут готували скайп-конференцію: мали спілкуватися одночасно польські та німецькі старшокласники, планували спільну міжнародну учнівську конференцію, представляли свої розробки освітніх програм. Кращі поїдуть у Європу на місяць, то ж Перша зразкова ставилася до таких речей дуже відповідально.
Стороженко не збирався проводити оборудку з Голіциним десь інде. Всюди могли зайти цікаві А тут, у компютерному, сторонніх нема. Двері незачинялисяу це крило гімназії сторонні взагалі не заходили. Тут звикли: порядок та серйозне покарання стримує від порушення правил надійніше, ніж найміцніший замок.
У класі Гліба не дуже любили. Хоч ніхто неміг пояснити причини. Може, тому, що Стороженко зовні трохи нагадував щура. Передовсімвитягнутим гостроносим обличчям і очима, які постійно бігали, не зосереджуючись ні на чому довший час.
Проте особливої шкоди від Гліба так само не помічалося. Знав не менше за інших, але й не більше. Дозволяв собі встрягати лише туди, де напевне не могло бути поганих наслідків. Пояснювавсенсей не дозволяє, сильний воїн нібито уникає сутичок, бо йде своїм шляхом. Хтось вважав: Стороженко так пояснює власне боягузтво. Інші вважали його обережним. Та одна річ все ж вирізняла хлопця серед інших: хвороблива акуратність. «Або зубрило, або підлабузник»,ось як казали про таких. Зважаючи на скромні навчальні успіхи Стороженка і нейтральне ставлення до нього вчителів, жодне з визначень не підходило.
Скупий зануда. Не інакше.
Голіцин боявся, що Стороженко не заплатить. Подібне вже було кілька разів, і Лев скаржився: доводилося нести збитки, поки витрусиш із Гліба обіцяне. Через те й вирішив прийти на оборудку з компанієютак надійніше.
Третім узяли з собою Степана Мартинюка. Цей був на голову вищий за будь-кого зі своїх однолітків, через що дражнили його Шпалою. Хлопець злився, спалахував миттю, і взагалілюбив махати кулаками з найменшого приводу. Ображався на все і всіх, навіть якщо ніхто ображати його й не думав. Зі Шпалою Юрко то бився, то мирився, то знову чубився, але Степан Шпала поводився так з усіма. Іншого разу Юрко добре подумав би, перш ніж іти кудись в одній із Мартинюком компанії. Але з дня останньої короткої сутички вже спливло трохи часу, і тепер восьмикласники знову приятелювали, ніби нічого й не сталося.
Голіцин, залучаючи Мартинюка, робив ставку на його грізний вигляд. В його присутності Стороженко навряд чи почне за своєю звичкою мизитися й варити воду. А Мартишок, розуміючи не надто тонкий розрахунок Лева, висунув умову, на яку в Юрка просто забракло б ства. За те, що стоятиме, мовчатиме, сопітиме грізно зиритиме на Стороженка, дістане двадцять гривень.
Юрко ж не претендував на винагороду. Пішовз цікавості, за компанію. Це ж не займе багаточасу.
Так він собі прикинув.
Тут китайський бовдур зірве міжнародну зустріч
Покупець уже чекав сувору компанію.
Стояв у проході між столами, розставивши ноги й заклавши пальці за пасок штанів. Вирішив, що так здаватиметься войовничішим.
Приніс?запитав, виставивши гостре підборіддя.
Принесли. Все є.
Голіцин витяг із пакета замотану в інший пакет статуетку. Розгорнув. Чотири пари очей побачили невеличкий, акуратно зроблений порцеляновий виріб. Задля кращої демонстрації Лев поставив забавку на долоню, підважив.
Бач.
Палець Стороженка потягся до бовдурчика.
Голіцин відсунув руку, притримуючи цяцьку.
Куди тицяєш?
Спробувати треба. Товар перевірю.
Товарпристойний. Як кажуть на Подолі, самий цимес. Але покажи гроші спершу.
При цих словах Мартишок надув щоки, стиснув кулаки, очі його вирячилися й закрутилися.
Юрко, аби теж взяти участь і не стояти без діла, розвів руками.
Такі справи, Стороженку. Жени монету.
Мушу знати, за що плачу,вперто стояв на своєму покупець.Може бути не старовинна річ, а китайська підробка, яка не накопичила мудрості.
Юрко легенько штурхнув Голіцина ліктем.
А він діло говорить.
Знизавши плечами, Левко витягнув статуетку перед собою.
Дивись.
Експертиза потрібна,буркнув той.
Чого?вирячився на нього Лев, зиркнув на супутників, закликаючи їх бути свідками.Ні, як вам, хлопята! Експертиза йому!
Може бути підробка,правив своє Гліб.
Знаючи його впертість, Юрко підозрювавабо справа піде в коло, або нічого не буде.
Ходи сюди. Дивись.
Стороженко наблизився, знову хотів узяти бовдура, та Голіцин забрав річ, перевернув її, тицьнув пальцем на денце.
Клеймо виробника. Фірма.
По-нашому написано. Букви наші.
Ти китайські ієрогліфи хотів? Звичайно, робили в Києві! Але сто років тому! Ось, бачиш?
Примружившись, Гліб довго й підозріло роздивлявся майстрову марку. Нарешті випрямився, зітхнув, мовчки поліз у кишеню штанів, витяг стосик купюр.
Тутяк домовлялися.
Він тицьнув гроші Голіцину. Але той брати не квапився.
За тобою ще борг.
За що?стрепенувся Гліб.
Ну як! Гусяче перо, справжнє. Чорнильниця. Ієрогліфи писати, каліграфія. Сам замовляв. Думаєш, легко роздобути антикварне добро?
Мартишок насупив брови.
Бери, що дають,буркнув Гліб.
Ти ба, який розумний. А решта?
Чекавто й ще почекаєш,відрубав Стороженко.Коли я не розраховувався?
Затримуєш завжди.
Але все віддаю! Ось день народження скоро.
Хрещені гроші подарують. Перекрию.
Юрко знову торкнув ліктем Голіцина.
Бери, бери. Добре, що цей жук хоч тепер відразу платить.
Обмін грошей на товар відбувся. Тут же, при всіх, Лев розплатився з Мартинюком.
Тримай, Шпало. Отак ведуть справи ділові серйозні люди.
Мартишок сховав гроші і перестав удавати з себе держиморду. Усміхнувся вдоволено, усмішка йому пасувала.
Ось і казочці кінець, Стороженко. Наступного разу ми прийдемо по борг. І вже потімінші замовлення.
Теж менідворянин,вишкірився Гліб.
Він навмисне став на мозоль Голіцина. Той часто бідкавсязаймається не тим, вчиться не там, і взагалі, нещаслива їхня родова гілка. Всихає, не інакше. Хоча не скаржився, віривусе стане на свої місця, життя налагодиться. Але не любив, коли про це нагадували сторонні. Та ще й з наміром образити, як ось Стороженко.
Поговори мені тут,буркнув Левко.
Ну, поговорю. Що хочуте й кажу. Хто хочетой слухає.
Цю манеру Стороженка знав не тільки Юрко. Коли тому доводилося чимось поступатися, завжди поводився задерикувато. Заводитися з ним ніхто особливо й не хотів. Але тут у повітрі запахло серйозною сваркою. І Юркові встрягати в неї не хотілося. Бо жодну зі сторін він підтримувати не збирався, адже за будь-яких розкладів неодмінно лишиться винним.
Гайда,сказав Юрко, поклавши руку Голіцину на плече.
Вони повернулися з наміром іти геть.
Е-гей! Назад!
Трійця дружно обернулася на різкий оклик Стороженка.
Той тримав у лівій руці бовдура, а в правійвідірвану рухому руку з виставлений пальцем.
Брак! Ти шахрай, Голіцин!
Тепер три пари очей дивилися на Гліба.
Ти сам відірвав, дурню,спокійно відповів Голіцин.Для чого смикав?
Воно клеєне! Ти його на клей посадив!
Ну, приклеїв. Відбилося, буває. Але ж річ справжня, цінна. Сам присобачиш знову. Можу тобі клей міцний підігнати.
Поверни гроші!
Стороженко замахнувся, жбурнув у Голіцина відірваним шматком порцеляни.
Мартишок зловив «кулю» на льоту.
Далі полетіла злощасна статуетка.
Її зловив уже Юрко. Двома рукамимов баскетбольний мяч під час гри. Стиснувши порцелянового бовдура, він став між супротивниками.
З дороги, Туряниця!вереснув Гліб.Хай віддасть гроші! Там дві сотні! І ти віддавай, Шпала!
Хто тут Шпала!ревнув Мартишок.Що тобі віддавати, нещастя!
Ви всі ще пошкодуєте!не вгавав Стороженко.
Голіцин дивився на нього й криво осміхався. Бліде лице при цьому лишалося незворушним.
Цікаво, що ти один нам усім трьом можеш зробити?
Не буди в мені звіра!
Звіра? В тобі? Якого? Пацюка? Щурівони теж звірі.
Краще не зли мене, дворянин недороблений!
Дарма він так сказав. Цього разу Голіцин образився, і втратив не лише контроль над собою, а й обережність.
Про обережність не відразу зрозумів.
Вихопив у Юрка перше, до чого рука дотягласяневеличку, але таки замашну статуетку.
Замахнувся і жбурнув її в Стороженка.
Злість додала сили, кинув, мов із гармати стрельнув зарядом артилерійським.
Стороженко не менш спритно нагнувся, ухиляючись.
За спиною, на стіні, кроків шість, не більше, висів величезний монітор, з нього мали транслювати міжнародну конференцію.
Завтра.
Не направляла б руку Голіцина лють, то нічого б і не сталося.
Але він докинув.
Китайський бовдур влетів у середину крихкого монітора. За інших обставин розбився б сам, однак сьогодні день, мабуть, такий,не їхній.
Розсипалися на друзки шматки порцеляни.
А важкенька підставка зробила тріщину в моніторі. Закон підлості скинув його з кріплення на стіні, і монітор упав за законом бутербродаекраном донизу.
За таке виключити з гімназії мало. Тут компенсацією грошовою пахне.
Чималою. Не кажучи про скандал.
Тут на гімназистів чекає нелегке випробування
Завмерли усі четверо. У приміщенні наче грім чворохнув.
А Юрко подумав: справді, краще б грім. Усе ж безпечніше, ніж свідоме псування майна Першої зразкової гімназії. Інші гімназисти теж розуміли, що тут відбулося.
Може, й знайшли б якийсь вихід разом. Та першим очухався Стороженко і показав приклад, який інші наслідували, не думаючи, машинально.
Зірвавшись з місця, виставивши плече вперед і відштовхнувши Мартишока, він кулею вилетів з кабінету. Не змовляючись, троє інших погнали за ним, скупчившись у дверях і заважаючи один одному. Уже коли збігли на перший поверх, зупинилися, відсапались, і одночасно спохопилися: забули зібрати шматки бовдураголовний доказ злочину.
Скалки,просичав Голіцин.
Зараз,мовив Мартишок і подався назад.
Та не минуло й хвилинизбіг донизу, витер змокрілого лоба, пояснив товаришам:
Пізно. Туди вже прибиральниця зайшла.
Ой!вирвалося в Стороженка, і тут же його погляд пронизав Голіцина:Це ти! Це через тебе!
Хто мене дражнив!парирував Лев, хоча його провина, нехай і мимовільна, була очевидна навіть йому самому.
Скажи ще, для чого я нагнувся!
Ти мовчатимеш,мовив Голіцин, спробувавши опанувати себе.Ми всі домовимося мовчати. Нас у тому класі ніхто не бачив.
Закріплюючи домовленість, Левко простяг назад отримані гроші. Трошки подумавши, тицьнув назад зароблену двадцятку і Стьопа Шпала. У Юрка не було ані копійки, крім того, що мама видала на кістки для собаки. Він не мав права відкуповуватися ними, а те, що відбувалося зараз, інакше, ніж спробою відкупу, не можна було назвати. Та все ж вичавив із себе:
Я принесу гроші. Завтра. Знайду.
Принось,поблажливо кивнув Гліб, ховаючи срібляки.Тільки в разі чого вони не допоможуть.
Кому?
Нікому!випалив Стороженко.Не вирішують гроші нічого. Як зберуть усіх, як почнуть допитувати! Кому охота брати на себе таке?
Як мене вирахують, усіх закладу! Не тільки тебе, Голіцин! Усіх трьох!
Стукач!рявкнув Мартишок, стиснувши схожі на маленькі гирі кулаки.
Ось зачепи, посмій! Першого викажу! Ти в монітор статую кидав!
- Не я!
Ось це директорові скажеш сам! Викажеш Голіцина! Хто з нас тоді стукач, га? Чи, може, на Туряницю вкажеш? Ти візьмеш чуже на себе, чистоплюю?
Юрко витримав погляд.
Краще смерть, ніж зрада.
Ох, як красиво! У книжечках своїх начитався, розумнику?
Тепер замахнувся Лев. Але Юрко перехопив руку, затримав і ледь стиснув.
Не треба. Так його скоріше вирахують. За синцями.
А чого! Бити ворога його ж зброєю!зупинити розлюченого Голіцина вже було важко.Скажемо всі троє: натовкли Стороженкові пику, бо зловили на гарячому, в компютерному класі! Нас ще й похвалять!
Не годиться,відмахнувся Юрко.Оббріхувати цього щура не хочеться, навіть себе чи тебе рятуючи.
Отак!підспівав Стороженко.Щур я чи не щур, а доведеться вам платити мені за мовчання! Ти,палець націлився на Левка,списуєш мені все, що я тобі винен. Ти,палець перемістився на Мартинюка,вибиватимеш гроші для мене з того, з кого я скажу. Не тут, не будемо палитися! У «тридцяток»! А ти,тепер палець дивився на Юрка,чекай, поки щось для тебе придумаю. І не дай Боже, щоб мене взяли за шию! Відразу всіх назву, скопом! Будете знати, як знущатися!