Стукати.
Точно, є таке слівце. Кримінальники так балакають.
І враз якась легка тінь набігла йому на обличчя. Ніби спогад виявився надто болісним.
Провів відставний міліціонер долонею по обличчі, ніби витирав спогад, наче хусткою. Простяг записку Юркові, мовив діловито:
Хочете знайти Чорну Рукуможу порадити, як це зробити. Не тут і не зараз, бо бач, що робиться.
Шпиг кивнув на кімнату, де лежало мертве тіло, про яке гімназист, захопившись, встиг забути. Зібрався щось відповісти, можливо, домовитись ще раз, у іншому місці, зустрітися із детективом. Уже відкрив рота.
Завмер.
З вулиці почувся глухий звукхтось ударом прочинив хвіртку й знадвору почулися кроки. Не один чоловік сюди поспішав. Упевнено йшли. Не інакшезнали, що тут знайдуть. Дізнатися б, чого всіх саме сьогодні тягне в цей будинок!
Юрко не зміг приховати паніки, яка охопила його. Гімназист у такому місці, ще й за таких обставинце вам не супергеройське кіно. Хлопець уже не мав жодних сумнівів у тому, що Шпиг не збирається розказувати стороннім про їхню зустріч. Але ж Бог знає, хто квапиться сюди зараз. І наміри цих людей навряд чи добрі. Думки майнули в голові блискавкою.
Але в той самий час, коли вони майнули, відставний міліціонер міцно схопив Юрка за карк. Той, своєю чергою, ледь устиг учепитися за ремінь сумкитак, ніби це могло його врятувати. Хлопець не чекав, що чоловік з доволі незграбною комплекцією й короткими ногами виявиться аж таким спритним,Шпиг стрімко поволік Юрка через прохідну кімнату з мерцем у іншу, дальню, а Юрко, своєю чергою, тягнув за собою ранець. Пес дріботів за ними, думаючи, що це така гра.
Прибульці вже входили до сіней.
Шпиг не штовхнувжбурнув Юрка, мов клумак із ганчір'ям, до старого клишоногого ліжкаєдиної меблевої речі, що лишилася тут після пожежі. Хлопець, зрозумівши все без зайвих слів, порачкував під ліжко, забившись якомога далі. Воно трималося на трьох ніжках, що дозволяло Юркові з його зростом скористатися укриттям на повну котушку. Він ще затягував за собою наплічника, а Шпиг уже йшов геть, назустріч тим, хто заходив до кімнати, аби перехопити, зупинити, затримати їх.
Бульдожих спершу ткнувся за Юрком, але хлопець махнув рукоюйди, йди геть. Пес на диво послухався: розвернувся й подріботів назад. А з сусідньої кімнати чулося голосне, суворе, обурене й здивоване водночас:
Кого я бачу! Назар Шпиг! Власного персоною! Біля трупа! Без вас у Києві вода не святиться!
Тут гімназист усе чує, нічого не бачить, і розумієвсі один одному брешуть
Юрко принишк, нашорошивши вуха й боячись поворухнутися, аби не виказати себе.
А в сусідній кімнаті тим часом розгорталося дедалі цікавіше дійство. Бо, судячи з кількості різних голосів, прибульців було двоє, але кроки давали зрозуміти: ця пара не сама, інші просто мовчать, походжають довкола. Не дай Боже, заглянуть сюди... За всього бажання відставний поліцейський сам не впорається, не зможе нікому завадити й нікого не затримає самотужки.
Яка зустріч!почувся у відповідь голос Шпига.Пан Медвідько! Мабуть, чорти в лісі здохли, раз сам пан полковник сюди завітав! У Києві вже не лишилося поліцейських, чи ви новим не довіряєте? Самі ходите, куди треба, Арсенію Гнатовичу?
Все пащекуєш із начальством, Назаре Захаровичу,відповів той, кого назвали полковником, і Юрко вловивтой присвистує, коли говорить.Не міняєшся зовсім.
Навпаки, пане полковнику, міняюся. Бо ви мені не начальство давно. Що хочу, те й кажу.
А ти ніколи і не прикушував язика!відрізав Медвідько.
У розмову втрутився третій голос, у ньому брязкав метал.
Досить вам гарикатися. Бачу, ви старі знайомі і не чекали побачити тут одне одного. Але я начуваний про вас, пане Шпиг.
Зате я вперше вас бачу,парирував відставний міліціонер.3 ким маю честь?
Зависла коротка пауза, потім Юрко почув:
Моє прізвище Стрельцов.
Та грамотний. Читати вмію.
Той показав документи, зрозумів гімназист.
Коли так, чекаю від вас грамотних пояснень, як ви опинилися тут, на місці скоєння злочину.
І що можете сказати по суті цієї справи?
І для чого ти припхався сюди з цією собакою?додав Медвідько.Знаю, що ти собачник невиправний. Тільки ж тут псина зайва.
Це кобель,Юрко вловив, як Шпиг, зумисне чи мимоволі, наслідує його інтонації.Отже, треба казати
Ти дивисправді грамоту освоїв,протягнув Медвідько.
Давно, ще з дитинства,відбив випад Шпиг.Тому й не зміг прижитися у вашій міліції.
Виходить, що всі в нас дурні. Не гідна тебе,
мудреця, компанія. Чого ж у нову поліцію не просишся? Не беруть?
І тут знову втрутився грізний Стрельцов, рявкнув, не витримавши:
Мовча-ать! Пане Шпиг, що ви тут робите, біля трупа Якова Зозуленка!
Я, шановний, на своєму місці. Не знав, що знайду тут не Зозуленка, а його мертве тіло. А ось що робить тут не просто рядовий працівник, а цілий керівник приватної охоронної фірми? Ще й послуги вищого класу, бачу. Невже солідна організація так зацікавилася звичайним крадієм на прізвисько Зозуля? Він же надто дрібний для вас. Чи, може, вкрав щось у вашого заможного клієнта з заміського маєтку?
Цього разу пауза була коротшою.
Він завжди так поводиться, пане полковнику?вже спокійніше поцікавився Стрельцов.
У більшості випадків,поквапився відповісти Медвідько.Сьорбнув наш департамент з ним горя. Непоштивий, грубіян. Між нами кажучи, часом дозволяв собі таке говорити про самого...
Це мені зараз нецікаво, що й про кого він ляпав з дурного язика!відрубав Стрельцов.До справи! Пане Шпиг, як ви тут опинилися?
Чому я маю вам, приватній особі, про щось звітувати?
Звітуй мені, Шпиг,мовив поліцейський полковник.Ядержавна особа.
Відставний міліціонер кахикнув, і Юрко готовий був битися об заклад: у цей момент смикнув себе за кінчик вуса.
Ну, слухайте, коли так. Пан Медвідько знає, що після звільнення я надаю послуги з розшуку різним приватним особам. Не маю права розкривати прізвищ без їхньої згоди. Та за даних обставин розуміюдоведеться. Тим більше, згадана особа точно не постраждає. Бо жодним чином до того, що тут відбувається, не причетна. Я дію в інтересах Галини Добрянської. Чули про таку?
Відома свого часу акторка,без заминки відповів Стрельцов, додавши:Зараз на пенсії. Всі забули про неї.
Всі, та не всі,мовив Шпиг.Я хоч і не бозна-який театрал, але колись у юності бачив її на сцені. Чого дивитесь? Були часи, запрошував дівчат у театр. Вона ще в кіно знімалася, але не так часто.
Про вашу бурхливу юність потім колись поговоримо. Про кіно з театром теж. Ближче до справи,нагадав Стрельцов, явно перехоплюючи ініціативу остаточно, бо поліцейський більше не озивався.
Так ось,повів далі Шпиг.Помешкання старої акторки обікрали. Поцупили дорогу для неї річ. Метелика.
Метелика?
Еге. Брошку у вигляді метелика. Запитайте в пані Галини, вона підтвердить.
То пенсіонерка найняла вас?зрозумів Стрельцов.За які гроші? І чому не пішла в поліцію?
Не захотіла розголосу,просто пояснив Шпиг.Бо мала підозру, і вирішилакраще перевірити без зайвого шуму і домовитися по- доброму. Адже там, на думку Добрянської, не обійшлося без колеги по роботі, молодшої товаришки. Невдячна особа, скажу я вам.
Тобто?
Юрко почув важке Шпигове зітхання.
Ходила до пані Галини учениця. Брала уроки майстерності, гроші платила. Знаєте, старій акторці приємно, та й додатковий заробіток не завадить. Вона ж сама живе. Увійшла в довіру. Побачила старовинну коштовність, і поклала на неї око. Антикварна річ, модно зараз. Але Добрянська не продавала ні за які гроші. І тоді та учениця найняла крадія. Свого друга. Зрозуміли вже, пане полковнику, про кого мова?
А, Ілона!вирвалося у Медвідька, і Юрко відчув: там усі розуміють один одного з півслова.
Вона,підтвердив Шпиг.А другось, прошу дуже, Яшка Зозуля. Закортіло світській дівиці, яку часто показують по телевізору і яка знімається в різних шоу гострих відчуттів та пригод. Потягло з вищого світу в нижчий. Випадково зустріла професійного крадія Зозуленка, і вони стали близькими друзями. Слово за словопідбила Ілона свого приятеля на крадіжку. А той справу зробиві втік. Я, колеги, за правильну ниточку відразу потягнув. Ілона в ногах валялася, каялася, молила не видавати. Далі з моїм досвідом слід Зозулі взяти було не важко. Не скажу як, але дізнався: саме сьогодні й саме сюди по обіді мав прийти наш утікач. Тому я теж нагодився. Думав сюрприз йому зробити, неприємний. Але, як бачите, хтось побував тут раніше. І зробив крадієві ще прикріший сюрприз. Ось і все.
Вкотре запанувала мовчанка, порушена цього разу голосом Стрельцова:
Кажете, брошку вкрали? Метелик з діамантами? Як у фільмах про аристократів?
Еге,з вуст Шпига це прозвучало надто простакувато.
- Ну-ну.
Після цих слів Юрко в своєму сховку напружився. Бо відчув: чоловік із залізним голосом відставному міліціонерові не повірив. А той, своєю чергою, знавне вірять йому. Проте й далі грав у якусь свою, незрозумілу поки гімназистові гру.
Тут нарешті втрутився Медвідько.
Так чи інак, Назаре Захаровичу, а вам доведеться давати письмове пояснення. Викласти все, що ви щойно нам тут розказали. Бо Зозуля завдав людям, чиї інтереси тут представляє шановний пан Стрельцов, значно більшої шкоди. А головнедіяв він не один. Ми точно знаємо, хто вбив Якова Зозуленка. І особа цясерйозний злочинець, озброєний і небезпечний. Діяли вони разом. А потім компаньйон уколошкав свого товариша. Може, ту брошку злощасну собі забрав, треба ж гроші, аби ховатися. Але від закону він не втече.
Та я знаю,мовив Шпиг, і Юрко не зрозумів, серйозно той говорить чи з іронією.
Не затримуємо вас більше на місці пригоди,відкарбував Стрельцов.Ви, до речі, теж від нас не заховаєтесь.
Так нема потреби, я ж нічого не зробив.
І дуже добре. Прошу на вихід.
У Юрка всередині не просто захололокригою все вкрилося. Навіть відчув, що на мить примерз до дерев'яної підлоги.
Піде зараз відставний міліціонер звідси, а ті почнуть оглядати й обшукувати приміщення.
Почнеться звичайна пошукова робота, про яку хлопець не раз читав у детективах. А далі питання часу, за скільки хвилин його тут знайдуть: дві, три, пятьнавряд, щоб довше.
Та раптом за стіною почався якийсь дивний рух, гавкнув кілька разів бульдог, потім рявкнув Стрельцов:
Що таке? Куди це ваш пес побіг? Чого він гарчить?
Мої собаки дурно не гарчать!крикнув Шпиг.У Медвідька спитайте.
То відомий собачник!підтвердив поліцейський.Куди він погнав, Шпиг?
Яка різниця! Він щось знає! За ним! Вікно!крикнув детектив.
Юрко напружився.
Що? Яке вікно, пане Шпиг?не зрозумів Стрельцов.
Хіба я сказав вікно? Де вікно, яке вікно?голос Шпига звучав здивовано, й це було дуже природно.Я кажувоно! Це воно, пес кудись нас веде! За ним, бігом, зараз побачимо!
Тупіт багатьох нігчоловіки залишили сусідню кімнату.
А Юрко чудово все зрозумів. Знав, на що вказав йому відставний міліціонер. Вікно було в хлопця за спиною. Вислизнувши з-під ліжка, він зрозу детектив помітив ще раніше шиби на вікні не було, гуляли протяги. Дорослий не пролізе, а учень восьмого класу, ще й не найбільшийзапросто.
Спершу ранець полетів.
За нимвласник вужем ковзнув.
У падінні кепка впала з голови, та Юрко вже не думав про головний убірпідхопивши речі дременув навпростець дворами, крізь найближчу дірку в паркані. Чомусь чекав за собою погоні, думавпочули, помітили. Проте все було спокійно, і, давши гака та вибігши на Андріївську, але вже з іншого боку, гімназист перевів подих, відсапався і аж перехрестився.
Пронесло. Вирвався. Викрутився.
Без кепки, щоправда. Нічого, доведеться придумати якусь історію. На цій думці біля Юрка раптом вигулькнув з кущів бульдосик.
Із загубленим кашкетом у міцних зубах.
Теж викрутився. Так само всіх перехитрив.
Ох ти ж собацюра!
Тут родина гімназиста дізнається, як звати її нового несподіваного члена
Знав Юрко, як зустрінуть удома його нового друга.
Тож не здивувався, коли мама трохи театрально сплеснула руками й запитала, чи воно не голодне, а тато попередив, аби пес не гриз його черевиків, інакше бульдосик вилетить разом із попсованими черевиками на смітник. Потім зсунув окуляри на ніс, глянувши на прибульця з-під скелець і запитав найголовніше:
Його ж якось звуть?
Юрко вкотре за день розгубився. Придумав цілу історію про свою зустріч з бульдогом. Ішов додому вгору Андріївським узвозом, бо в метро з собакою не пустять, навіть якби була на повідку і з намордником. Спинявся кілька разів, переводячи подих і закріплюючи вигадане в пам'яті. Все передбачив, окрім такого простого. Тож, вибитий батьком з колії, не сказавмекнув тихенько:
Не-е знаю...
Тоді як ми будемо його кликати? Жива істота мусить мати імя,мовив Іван Станіславович, упираючись плечем в одвірок.
Дружок,посміхнулася мама.Або Шарик.
Не смішно,огризнувся Юрко.
Отут ти маєш рацію,охоче погодився тато, кивком запрошуючи маму в свідки.Скажіть, Раїсо Лукянівно.
І скажу,мама так само здивувала, бо не часто погоджувалася з чоловіком. Хоча після тривалих суперечок, які велися надто голосно, лишала таки за ним право останнього слова.Голодний пес, тим більше породистий, та ще й невідомо, як кликати,це справді невесело.
О!Іван Станіславович клацнув тонкими пальцями, він часто так робив, коли наближався, на його думку, до самої суті справи.Дуже правильні спостереження, Раїсо. Наш гість найпершепородистий. У Києві зараз повно бродячих собак, усі газети про це пишуть. Я навіть склав пожертву товариству, яке рятує їх на вулицях від гицлів. Але ж, Юрію,тато називав сина на повне імя відтоді, як той пішов у перший клас гімназії,бульдоги, якщо не помиляюся, англійські, просто так вулицями не вештаються. У нього є хазяїн.
А нашийника нема,додала мама.
Увесь цей час бульдосик сидів на задніх лапах і крутив короткою шиєю, щоразу переводячи погляд на того, хто говорив про нього.