Ставши лицем до загрози, він найперше уздрів пістолет, затиснутий у міцній правиці. Розгледів не лише дуло, а й чорні волосини на грубих пальцях, що стискали зброю. Та наступної миті рука посунула вниз, дуло опустилося, і Юрко перевів погляд на того, хто стояв перед ним.
Побачив за три кроки від себе, у проймі дверей, що колись розділяли дві кімнати, низенького, зовсім не страшного чоловіка. Справжній тобі Дядько, опецькуватий, кирпатий, з невеличким кумедним черевцем, кругленькими рожевими повнявими щоками та густими чорними вусами.
Якби не вони, то дядечко майже нічим не відрізнявся б від бульдога, який, мовби нічого не сталося, забіг усередину й примостився біля ноги гімназиста, чекаючи ще на якесь їдло.
Твоя собака?густим, ледь хрипкуватим голосом поцікавився дядечко.
Це хлопчик,відповів Юрко, в глибині душі відчуваючиговорить зараз не те.
Кобель,поправив незнайомець, ховаючи тим часом пістолет у кишеню старого, але колись дорогого замшевого пальта.А навпаки, то буде сучка.
Знаю. Тому він чоловічого роду. Отже, правильно казати: твій собака.
Коротун гмикнув, поправив на круглій голові чорний котелок, так само ідеально круглий.
Ти ба, грамотій. Перша зразкова гімназія, ота знаменита, на Печерську, так чи ні?
Ага. А ви як знаєте?
Незнайомець усміхнувся у вуса, гойднув підборіддям:
Якщо ти не вкрав свою сумку, то на нійгерб. Схрещені лаврові листки, між ними дві літери, «К» і «Г». Що означаєкиївська гімназія. Номер посередині, в тебе там «одиниця». Я читав, засновники Першої зразкової вирішили відродити давні гімназійні традиції. От і взяли собі емблему однієї з найкращих київських гімназій, які були до того, як прийшли більшовики і все зіпсували. Історією цікавишся?
Вивчаємо.
Говорили спокійно, ніби й не було мертвого тіла в порожній кімнаті. Юрко навіть почав трохи заспокоюватися. Але незнайомець сам швидко зрозумівне туди розмова пішла. Знову насупив брови, повторив:
То що ти тут робиш? Який чорт тебе сюди заніс, ще й з собакою?
Собака не мій,поквапився пояснити Юрко.Він уже був, коли я прийшов. Голодний. Я бублика йому дав,бовкнув для чогось.
Бульдоги не їдять бубликів,зазначив коротун.Трошки знаюся на цьому, сам колись пса тримав. Не бульдога, але теж нічого. Застрелили його кілька років тому. Хотіли мене, але пес на кулю кинувся. Нового ніяк не заведу, нема коли з ними возитися,незнайомець машинально смикнув себе за краєчок вуса.До того кажу, що раз зжер бублика, значить, жерти хоче. Такі собаки не гуляють вулицями просто так. Тим більше не залазять у порожні будинки, де лежать трупи. Хтось же його сюди привів. І кинув. Інакше давно б собацюра знайшов хазяїна. Отаке.
Юрко промовчав. З висновками коротуна погоджувався цілковито. А револьвер у кишені та манера міркування підказували єдино правильний висновок.
Ви з поліції? Детектив?
Був колись,відрубав чоловік.Але, вважай, детектив. Шпиг.
- Хто?
Коротун торкнувся пучками товстих пальців вузеньких крисів капелюха.
Шпиг, Назар Захарович. Капітан міліції у відставці.
Тепер поліція.
То тепер. А я звільнився, коли ще була міліція. Думавпротримаюся. Допекло. Тепермаю честь, власник приватної пошукової контори, і заодноїї єдиний працівник.
Гімназист ураз перейнявся зовсім недоречною в одній кімнаті з мерцем урочистістю моменту, відсунув ногою бульдога. Розправив плечі, обсмикнув куртку, поправив кашкета, прокашлявся.
Туряниця Юрій, учень восьмого класу Першої зразкової гімназії,трошки подумав і додав:Іванович.
Чорти тебе сюди принесли, Івановичу,буркнув Шпиг, відсторонив гімназиста і нарешті підійшов ближче до мертвого тіла.
Юрко читав про таке в детективних оповідках. Тож цікавість остаточно все переборола. Він підступив ближче, й зараз зі свого місця мрець не здавався аж таким страшним. Він уже неживий, чого боятися, не вкусить.
Бульдожка товкся поруч, теж зазирав, і обидва явно заважали Шпигові робити своє діло.
Йшли б ви обоє звідси подалі,буркнув, не озираючись.Нема чого тут робити. Хоча...знову глянув через плече,ти давно тут, Івановичу?
Хвилин пять перед вами прийшов. Про собаку нічого не знаю.
Тепер Шпиг почухав потилицю.
Я вже все про нього знаю. І про хазяїна бульдога, чорти б його побраликидає пса де попало.
Розгадали, хто він, хазяїн?
Паскуда і дурень. Ким би не був, де б не жив, як би його не звали. Не треба мені його тут.
А я - треба?
Якби прийшов бодай на півгодини раніше, сюди чи десь порядто, може, й став би в пригоді. Або... чорт його знає. Може, ти б утік, і ми не зустрілися б з тобою. Свідчив би. В поліції.
Назаре Захаровичу, а чому це я мав би давати свідчення поліції?поцікавився гімназист, дивуючись власній зухвалості.Що тут взагалі відбувається? Ми зустрілися з вами в недогорілому будинку, і я так думаюви недарма прийшли сюди саме тепер.
Розумецький,гмикнув Шпиг.Але спершумені даси відповідь. Повторюю знову: що тут, у недогорілому будинку, робить учень восьмого класу? І - ходімо звідси, бо біля мерця стовбичити дітям не годиться.
Колишній міліціонер стиснув правицею ІОркове плече, розвернув і легенько виштовхав. Перейшовши до іншої кімнати, гімназист відчув полегшення, навіть видихнув. Бульдог, який дріботів за новим другом наче прив'язаний, нічого не відчуввсе просив їсти. Глянувши на нього й знову смикнувши себе за кінчик вуса, Шпиг видобув з кишені пальта загорнутий у целофан шматок хліба з ковбасою, кинув псові. Той почав з апетитом обідати, а Шпиг натомість перевів на Юрка очікувальний погляд.
Досить крутити. Чого тебе сюди занесло?
Чорна Рука,просто відповів гімназист.
Тут гімназист розповідає про капості й погрози Чорної Руки
Після сказаного Шпиг машинально зиркнув на свою правицю, розчепіривши пальці. Тоді глянув на ліву. Для чогось потер і запитав;
У кого чорна рука?
А я звідки знаю,знизав плечима Юрко.Ось, гляньте.
Витяг з кишені штанів складений учетверо аркуш і тицьнув відставному міліціонеру. Той взяв обережно двома тлустими пальцями, ніби щось небезпечне. Легенько труснув у повітрі, глянув на світло, для чогось понюхав, і обережно розгорнув, наче боячись, аби не випало щось ізсередини.
Але там на весь аркуш відбився чорний слід долоні з розчепіреними пальцями. Вільне місце згори займав багато разів перечитаний Юрком напис:
ЗАВТРА 5 ГОДИНА
СПАЛЕНИЙ ДІМ НА ПОДОЛІ ТИ ЗНАЄШ
ПРИНОСИШ 1 ТИСЯЧУ АБО БУДЕ БІДА
ЗАЛИШ У ВЕЛИКІЙ КІМНАТІ МОВЧИ
Прочитавши вголос, потім ще разпро себе, Шпиг подивився поверх папірця на принишклого гімназиста. Знову для чогось прочитав голосно. Причому коли дійшло до слова «біда», чоловік скосив очі на мертву людину. Це додало загадковій та водночас безглуздій записці нової, несподіваної ваги. Склавши аркуш, покрутив його, потім смикнув краєчок вуса.
Чорний відбиток руки замість підпису. Отже, автор цього послання так себе називає. Більше нічого не зрозумів.
Я теж,сказав Юрко.Але вже двоє з тих, хто отримав такого листа і не виконав вимоги Чорної Руки, справді мали халепу. Після того третій, мій товариш Василь Черниш, повірив і послухався.
Тепер, виходить, твоя черга? Оця ваша Чорна Рука в усіх вимагає гроші?
Ще й великі, як бачите,зітхнув гімназист.
Та бачу! Коли працював у міліції, мав пять тисяч гривень платні на місяць... Цей чорнорукий, бач, копієчка до копієчки в мільйонери пнеться. З кожного по тисячі, а ще ж ставки підніме. Апетит нагулює, поки його бояться і слухаються. То оце ти гроші приніс?
Гімназист спритно струсив з плечей сумку, клацнув замком, видобув звідти цупкий подарунковий конверт. Такі продаються в супермаркетах і розраховані саме для купюрзараз на дні народження іграшок не дарують.
Тут все. Наколядував цього року, хресні розщедрилися. А ще пятдесят гривень дрібними назбирав, здав макулатуру і кришечки пластмасові з пляшок.
На яку радість збирав?
А,махнув рукою гімназист.Хіба це тепер має значення.
Має,кивнув Шпиг.Заради чого старався?
Годинник,зізнався Юрко.На ланцюжку, цибулинка така. Голіцин продає.
Дворянин?швидко запитав Шпиг.
Чомудворянин?здивувався гімназист, аж відступив на крок, та раптом, згадавши, відмахнувся:А, ви про це! Історією ж цікавитесь! Наш Голіцин своїм пращуром дуже й дуже пишається.
Знайшов, ким пишатися,буркнув детектив.Історію хай вчить.
Так він знає. Кажедід давнього дворянського роду. А породичалася ця гілка Голіциних із не менш давнім козацьким родом.
Тут уже Шпиг зацікавився:
Козаки з московитами? Це хто?
Був такий гетьман Безпалий. Його донька й побралася з Голіциним три сотні років тому.
Еге. А не сказав тобі той ваш Голіцин про одну маленьку деталь? Ті Безпалізрадники. Продалися за дворянські титули. Підтримували Москву проти українських гетьманів.
А нащадкові все одно. Головне, що предокправдивий дворянин,пояснив Юрко.Кому служивнемає значення. Каже, його предки втрималися при владі, бо вміли домовлятися. Дідові нашого Голіцина російський цар колись пожалував за вірну службу ціле село під Києвом. І годинник.
То, виходить, нащадок дідову спадщину розпродує потай від батьків.
Чому ви так вирішили, пане Шпиг?
Вирвалося,мовив той.Але в мене, хлопче, нічого просто так не вилітає. Чекай-чекай- чекай...
Вкотре смикнувши себе за кінчик вуса, відставний міліціонер наморщив лоба, поплямкав пухкими губами, на обличчі з'явився вдоволений вираз.
О, я ж казав! Ти запитай у свого Голіцина про годинник. Можна припустити, що це його власний. Наприклад, дід подарував. Чи спадок залишив, таке теж буває. Лише так продаватиме, не спитавши. Але якщо ж годинник татів, і малий Голіцин скидає його потай, за швидкі гроші,краще не зв'язуйся. Інакше будеш мати клопіт.
Чому?
Бо тато побачить, що годинник зник. Трусне сина. Той вкаже на тебе. Ще й заявитьти вкрав. Доведи потім цим нащадкам зрадливих гетьманів, що Туряниціне злодії.
Про це я не подумав,кивнув Юрко.Поцікавлюся. А якщо він збреше?
Бач, уже сумнів є!Шпиг багатозначно підняв вказівний палець.Тому, паничу гімназисте, ліпше не встрявай у сумнівні оборудки. Кажу тобі як людина, котра чверть століття має справу з кримінальним елементом.
Тим часом бульдожка вже впорався з бутербродом, підбіг до нових друзів, примостився поряд і подивився на Шпига. Не стримався Назар Захарович, підморгнув псові.
Чорна Рука, ким би він не виявився, точно знає: в тебе є тисяча гривень. В інших він теж вимагав гроші?
Так, гроші. В кожного різні суми.
Давно почалося?
Скоро місяць,тепер Юрко відчув себе особою, яку допитують, а вона дає свідчення, тому почав говорити по суті, намагаючись бути лаконічним і зрозумілим:Отже, так. У середині вересня Коли Моховий, теж із нашого класу, знайшов у зошиті записку. Мовляв, принеси завтра у згорілий будинок на Подолі, поклади під цеглину у великій кімнаті. Не зробишкапець тобі. Ну, і слід чорної руки, як ось тут,він кивнув на папірець у Шпиговій руці.Моховий тоді посміявся. Ще причепився до Володьки Зубка, це наш майстер когось розіграти. Той, звісно, ні сном, ні духом. Викинув Колько записку Чорної Руки в клозет, порвав і спустив в унітаз. Нічого не приніс, лиш прогулявся тут поруч. Зубка з собою взяв. При ньому тицьнув дулю в бік будівлі, сам хвалився. Так він усе те собі бачив. Назавтра нічого не сталося. Але через день біда таки його знайшла.
Яка саме?
Батькам хтось стуконув, що Колько грає в комп'ютерні ігри на гроші,Юрко обмежився цим поясненням. Добре, Блоха не дізналася.
Хто така?
Керівничка класна, Блоховська. Її наш директор, пан Андронакі, називає пафосно Залізною Леді. Сам теж ніби з каменю, нічого його не проймає. Ох, компанія підібралася,зітхнув він.
Нічого, це ж не тюрма, а наука,філософсько мовив пан Шпиг і, побачивши, що Юрко готовий сперечатися, змінив тему:То як там з Моховим усе скінчилося?
Наче підмінили хлопця. А був же веселий, хоч порушував дисципліну.
Я так розумію, з капостями Чорної Руки ви це тоді не пов'язали,мовив Шпиг, тут же пояснивши свою думку:Бо інакше другий твій товариш не наплював би на схожі погрози.
А другим Володька Зубко був!вигукнув Юрко.Тижня не минуло, і знаходить він таку саму записку. Теж слід Чорної Руки, знову вимагали грошейтисячу гривень. Треба було сюди ж принести. Зубко, може, й не наплював би, навчений випадком із Моховим. Та бабуся у Володьки заслабла. Бігав по аптеках з рецептами, закрутився. А за якийсь час Блоха тягне його до Андронакі. Якось випливло, що Володька писав шпаргалки на контрольних з математики в есемесках і пересилав відразу кільком учням. Телефони треба вимикатихоча б звук. Ось ніхто й не чув, як повідомлення пищали.
Серйозне порушення, мабуть.
Дуже. Контрольні нікому не зарахували, і батьки Зубка змушені були довго просити Андронакі, щоб для їхнього сина зробили виняток, не виключали. Пощастило, він у нас геній алгебри. На всіх шкільних олімпіадах честь гімназії відстоює. Зробили виняток, але оголосили всім, що так щаститиме не кожному.
Далі можеш не розказувати,кивнув Шпиг зі знанням справи.Коли покарали другого, третій уже послухався Чорної Руки. Тепер, бач, твоя черга. Забагато вона знає.
- Хто?
Ота рука. Тобтовін, бо це навряд чи дівчисько. Чекай,відставний міліціонер раптом стрепенувся.Дівчатам такі погрози приходили?
Поки ні. Наскільки я знаю. Хоча можу помилятися, я ж теж нікому не сказав.
Не ризикує чорнорукий чіпати дівчат,багатозначно підніс пальця Шпиг.Вонине ви, козаки. Наш брат не признається, що його лякають і він боїться. Як же, козакам не можна. Скільки я через те нахлебтався свого часу, коли бандитів ловив!він черкнув себе долонею по коротенькій шиї.Дівки відразу гармидер здіймуть, на весь базар. А погрози, та ще й дівчаткамрепутація гімназії. Згоден?
Ага.
Ту Чорну Руку всім світом шукатимуть. І знайдуть, я тобі гарантую. Мало не буде. Йому це треба? Ні. Ось ще один тобі, Івановичу, доказ і прикмета водночас: шукати слід паскудного хлопця. Серед вас, у гімназії. Ніхто сторони записку не підкине. Бо з вашими порядками туди у Першу зразкову, жоден чужий не зайде. До того ж треба знати, кому доповідати про всі ці порушення.