Тепер не мій ти, а я не твоя!..
Бо я сама теє зазнала,
Коли невірного вірно кохала
Кого любила, тойза дверима,
Кого не зналамужем назвала!
Люди кажуть, матінка своє гнула, назвалася грибомлізь у кошіль. Виросла, на порі стала, дівко, йди за того, за кого віддають. Хоч у Францію, хоч іще кудись Та й королевою ти станеш, чого ж сумувати? Не кожній так щастить. А тобі щастячко як з Божих небес упало.
А мене ви запитали, чи хочу я йти заміж?
Ох, дочко, нас, жінок, про це ніхто не питає. А батьки й поготів. Як батько вирішить, так і буде. Не ти перша, не ти остання. Колись і за мною у Швецію до батька мого, короля, прибули свати з незнаної мені Русі від князя Ярослава Мудрого, і мене теж ніхто не питав, чи згодна я за нього йти, чи ні Віддали. І забрали мене, повезли в далеку і незнану мені Русь І що? Звикла, злюбилася З батьком твоїм ще й щаслива. Наче я зроду-віку в Києві й жила. Навіть і забула про свою Швецію. Батьківщина для жінки там, де її родина, діти, чоловік І ти поїдеш у Хранкське князівство Щоби воно стало згодом твоєю новою батьківщиною.
Яке-яке князівство?
Та чи тобі, зрештою, не все їдно? Як приїдешрозберешся. Маєш розібратися. Бо королевою у них будеш. Вставай-вставай, батько звелів тебе нарядити й на очі сватів привести Заберуть вони тебе із собою в своє королівство. А там тебе зустріне король, і ти скажеш йому, як я свого часу казала твоєму батькові, коли дісталася Києва: «Государю, я прибула» Ти чуєш мене, доню?
Чую, ненько, чую.
Що ти маєш сказати, як прибудеш до тої Франції?
«Государю, я прибула почала Анничка чистою французькою («Sir, je shis arrivee»), що її встигла вивчити за довгу дорогу від Києва до Парижа. Государю, повторила, я прибула з далеких країв, щоб зробити ваше життя щасливим! Завбачаючи у вас одні лише неперевершені достоїнства, я обіцяю вам любов і вірність, але і сама чекаю од вас доброти, любові і вірності!»
Я обіцяю вам свою любов і свою вірність, повторила вона, самовіддано дивлячись у його збуджені карі очі, що так і засвітилися радістю.
І свою вірність ще раз повторила княжна.
У вас, русів, таких жінок називають називають, пригадав він, ві-ірнянками?
Так йому розповідали про словянок, що вірність у ниходна з найвищих моральних чеснот, що опоетизована народною творчістю.
Слово «вірність» однокорінне з такими словами, як «віра», «вірний», «вірна», і найпевніше розкриває свою суть у поєднанні «вірна подруга», «вірна дружина», «служити вірою і правдою»
Так вірних дружин у словян та русів споконвіку називали і називають«вірнянками». Більшого визнання для жінки годі й шукати. Виходячи заміж, дівчина напередодні весілля виплітала ритуальний вінок і просила своїх подруг:
Вийте, дівоньки, собі й мені,
Собі звийте з рути-мяти,
Мені звийте з барвіночка
Зелений барвінок для словян споконвікусимвол тривалого і вірного кохання
Так, ваша величносте, вірних жінок у нас називають вірнянками, вторила княжна, і тієї ж миті в її руках, бозна-як, зявився зелений віночок з барвінку.
Ще мить, і він уже був на її золотавій голівці.
Ві-ірняночка, захоплено прошепотів Генріх. Ти моя вірняночка
Після паузи, з гідністю:
Я, Анна Ярославна, сказала все.
Він відповів, злегка вклонившись:
Я, Генріх Перший, все почув.
Тоді вона вперше побачила свого судженого Ой, леле! Цей товстий, похмурий та понурий чоловікїї суджений? Дожилася! Чи варто було з Києва в таку далину-глушину забиратися, щоб побачити судженого, який їй рішуче не сподобався?!
«Але це за першого разу та на перший позір, заспокоїла себе, а я приїхала до його Франції не на деньна все життя. І в мене ще буде час його полюбити
Чи бодай звикнути до нього. До речі, як його звати? Здається, Генріх Що жГенріх, то й Генріх. Головне, що він король, а я біля нього стану королевою. І його Франція стане моєю батьківщиною. І я теж про неї з гордістю казатиму: моя Франція»
Як і всі діти Ярослава, Анничка теж зростала, оточена і захищена любовю батька, гарно вчилася, тож і не дивно, що вона (дівчина, про таке й не мріяли в тодішній Європі!) здобула чудову, як на ті часи, освіту, виросла гінкою та гарненькою, наче молода тополенька, і батьки й незчулися, як вона й на порі стала Як то у нас кажуть про юнака чи дівчину в розквіті сил, себто на виданні (це як про дівчину).
З хвилюванням і якоюсь невиразною, але трепетною надією чекала щовесни Ярилабога весняного Сонця у давніх словян, весняних робіт, а головнеце як для молодібога любові й пристрасті. Тож так хотілося хутчій дізнатися, а що ж воно такепристрасна любов, що її кожному має принести Ярило?
Чекала-виглядала Ярила й Анничкаяк на порі вже стала. Чекала, бо ось-ось Ярило мав змінити її дівочу долю. Місяцем Ярила був ярець (травень). А уособлював його молодий парубок, хвацький, голінний і вабнийу білій полотняній одежі, зазвичай босоніж. Щоправда, здебільшого зявлявся на білому коні
«Ярило, Ярило, виспівували дівоньки, принеси нам хутчій кохання і пристрасть жагучу та рвійну»
Тоді слово «яр» означало «гарячий», «палкий», «ясний», «блискучий та осяйний» А весну називали «ярою», зерно«ярицею»
А здебільшого Ярило уявлявся (Анничці здавалося, що вона його таким бачила) у білій киреї з вінком з маків і хмелю на голові. Тоді, ще в давньому Києві, про Ярила легенда ходила:
«Земля прокидається, одягається в розкішну одіж з квітів і зеленівсе навколо оживаєліси, поля, діброви
І починає тоді Ярило ночами ходити. Де він ступнеярина виросте, як подивиться на полеквіти зацвітуть, гляне в ліспташки защебечуть. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах. І по градах Русі ходить, у Київ приходить
Торкнеться уві сні молодого хлопцякров закипить, дівчину зачепитьяк іскра спалахне. І виходять хлопці й дівчата на Ярилове поле хороводи водить та пісень співати. Не зоглядяться, як зорі погаснуть, як місяць сховається, і на травах засяють сльозинки-росинки»
А молодим дівчатам і хлопцям Ярило кохання дарувавнезвичайне, палке І всі бігли до Ярила за тим коханням. І Анничка бігла і вірила, що й у неї буде таке кохання, подароване Ярилом
Зупинка була за женихами. Але для княжої дочки, для князівни вродливої та славної, та ще дочки такого знаного в Європі князя, як Ярослав Мудрийта ще із самого Києва! не проблема.
У своїй тритомній історії Франції з найдавніших часів до 1588 року Ф. Мезере так пише про ті події (переклад із старофранцузької) і про Анну зокрема:
«Генріх не мав ні дітей, ні дружини. Він, розуміючи, що в нього немолодий уже віка було йому 39поділяв стурбованість своєї свити, яка вимагала від нього спадкоємця для королівства. До нього дійшли чутки про спокусливу княжну, гідну завоювати серце великого монарха. То була Анна, дочка Ярослава, прозваного Мудрим, князя Русі (що називається нашими сучасниками, це ж треба отакеМосковією!). Наснажившись від розповідей про її приваби, він послав у 1044 році єпископа де Мо з великим і помпезним посольством із пропозицією своєї руки»
Онук короля Гуґо Капета, син короля Роберта II, король Генріх I
Жив-був у Франції Генріх Перший, який правив у 10311061 роках. Походив він із французької королівської династії Капетингів, що були при владі у Франції у 9871328 роках.
Засновником династії вважається Гуґо Капет. Найважливішими її представниками були: Філіпп II Август, Людовик II Святий, Філіпп IV Красивий.
Як наголошують історики, всі Капетинги відзначалися релігійністю, хоч часто і встрявали в конфлікти з папою римським, за що неодноразово бували відлученими від церкви. Причиною конфліктів ставали як боротьба за владу, так і численні повторні шлюби королів Франції. Майже всі Капетинги приходили до влади в молодому або зовсім юному віці і майже всі помирали від різних заразних хвороб: моровиці, чуми, дизентерії.
Король Франції з роду Капетингів Генріх ще за життя батька отримав титул герцога Бургундського і був оголошений спадкоємцем престолу. Але одразу зайняти престол йому не вдалосяпо смерті батька-короля почався такий розбрат і смута, така розруха аж до заколоту включно, що йому, спадкоємцю престолу, довелося утверджувати своїзаконні! права з допомогою зброї.