На той час загальна площа Києва часів його найвищого розквіту становила приблизно 400 га. Кількість киян тоді сягала більше 65 тисяч. Для середньовічного європейського міста це була значна кількість городян. Столиця Київської Русі часів Ярослава Мудрого упевнено суперничала з провідними у ті часи містами світу. Наприклад, Париж, який у середньовічній Європі вважався найбільш населеним містом, мав десь близько ста тисяч мешканців, але поступався Києву розмірами, красою та кількістю храмів і палаців.
Киянки, киянки, киянкинайкращі у світі жінки
В історії Київської Русі і давньої України лише небагато жінок (це при тому, що жінок на Русі-Україні, знатних і простолюдинок, але незвичайних і чарівних, було та й було!) стали знаними і популярними.
Передовсім княгиня Ольга, в хрещенні Олена (рік смерті 969-й) правила Київською Руссю після загибелі чоловіка князя Ігоря Рюриковича з 945 до приблизно 957 року. Перша з руських правителів прийняла християнство ще до хрещення Русі (перша руська княгиня, канонізована Руською православною церквою).
Ярославна (просто Ярославна, княжна, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла, повне її імяЄфросинія Ярославна), дружина князя Ігоря Святославича, героїня «Слова о полку Ігоревім», де їй присвячено всього лише двадцять із 504 рядків «Слова», але вона стала знаменитою і безсмертною на віки (автор присвятив їй роман-есе «Ярославна», Фоліо, 2011).
Роксолана (Лісовська), 15061558 (це вже часи Русі-України) дочка священика Гаврила Лісовського із Рогатина, невеликого містечка на території Івано-Франківської області, наложниця, а потім дружина (і султанша) султана Сулеймана Пишного, мати султана Селіма II. Була вельми рішучою, жорстокою і часом безжалісною. Так, наприклад, щоби всадовити на трон свого сина, вона наказала таємно вбити старшого сина Сулеймана IМустафу (від іншої дружини), хоча саме він мав успадкувати трон.
Четверта з найбільш відомихАнна Ярославна, котрій судилося стати королевою Франції. Але ж на цьому список колись популярних і добре знаних жінок Київської Русі і пізніших часів не вичерпується. Згадаймо хоча б старшу сестру АнниАнастасію Ярославну.
Народжена в Києві, у родині великого князя, вона у 1046 році стала жоною короля Угорщини Андрія I. Після смерті чоловіка в 1061 році Анастасія з тринадцятилітнім сином Шаламоном змушена була втікати до Германії, бо остерігалась переслідувань з боку короля Бели I, який захопив престол. Доля змилостивилась до втікачки і не підтримала жорстокого Белу I: в 1063 році Шаламон повернув собі престол і став угорським королем. Наступні одинадцять років Анастасії Ярославни минули при дворі свого сина. Подальша її доля невідома. З імям Анастасії повязують заснування двох православних монастирів в Угорщиніу Вишеграді і Тормові. Память про Анастасію Ярославну з Київської Русі, яка більше відома в Угорщині під імям Агмунди, зберігається в цій країні й дотепер. На озері Балатон уціліла королівська усипальниця, у якій, як гадають, були поховані король Андрій I і його дружина, київська княжна Анастасія Ярославна.
Увійшли до історії не тільки дочки, а й онуки великого князя Ярослава Володимировича Мудрого. Одна з них Янка (Анка) Всеволодівна (10551113) зберегла про себе память як засновниця та ігуменя першого на Русі жіночого монастиря і школи для дівчаток.
Янка Всеволодівна була дочкою великого князя Київського Всеволода Ярославича від його першого шлюбу з візантійською принцесою Марією. У Переяславі, де вона народилася, минули її дитячі рокитам її дід Ярослав Мудрий заснував стіл для свого третього сина Всеволода Ярославича. Разом зі старшим братом Володимиром Мономахом Янка виховувалася в атмосфері книг і високих духовних інтересів. З дитинства княжну навчали словянської грамоти, грецької мови, філософії, риторики, історії та Священного Писання. Ще в юності вона була заручена з візантійським царевичем Дукою Старшим, але Шлюб, що ось-ось мав відбутися, так і не відбувся (як результат двірських інтриг і боротьби за владу) царевича насильно постригли в ченці.
Перебуваючи у Візантії, Янка ознайомилась з жіночими монастирями, тамтешньою освітою для жінок. Повернувшись на батьківщину, переконувала батька і руського митрополита відкрити перший жіночий монастир на Русі. Задум її здійснився року 1076-го, коли Всеволод Ярославич став великим князем. Живучи в Києві, Янка втілила в життя свій задум. Її ідею підтримав брат Володимир Мономах. Вклад Янки Всеволодівни у вітчизняну культуру такий великий, що про це повідомляли руські літописи, зокрема Лаврентіївський та Іпатіївський.
Року 1086-го в Києві було засновано жіночий Андріївський монастир, ігуменею якого стала Янка Всеволодівна. При монастирі вона відкрила першу відому на Русі школу для дівчаток. В «Історії Російській» Татищев наводить фрагмент із літопису: «Собравши молодых девиц, обучала их писанию, тако ж ремеслам, пению, швению и иным полезным им занятиям. Да от юности навыкнут разумети закон Божий и трудолюбие, а любострастие в юности воздержанием умертвлять».
У 1089 році після смерті митрополита Іоанна II Продрома Янка Всеволодівна самостійно «правила посольство» до Візантії за новим владикою для Руської церкви. Всеволод Ярославич був упевнений: дочці можна доручити цю непросту дипломатичну місію, позаяк вона не раз бувала у Візантії, вільно володіла грецькою мовою, добре знала константинопольський клір і зналася у церковно-політичних питаннях.
Померла Янка Всеволодівна у 1113 році і була похована у заснованому нею Андріївському монастирі Києва.
Ще одна онука великого князя Ярослава Мудрого, Євпраксія Всеволодівна, дочка великого князя Київського Всеволода Ярославича від другого шлюбу з половецькою княжною, у 1082 році була засватана за маркграфа Північної Саксонії Генріха Штаденського Довгого. У віці дванадцяти років княжна з великим посагом була відправлена до Германії, три роки жила там у жіночому монастирі, де вчила латинську та німецьку мови, оволодівала книжними знаннями, набувала знання придворного етикету. Перед весіллям перейшла в католицизм і отримала нове імяАдельгейда. У віці пятнадцяти років обвінчалася з Генріхом Штаденським, але той через рік помер.
Євпраксія-Адельгейда, молода і вродлива удова, стала дружиною імператора Германії Генріха IV. Правда, шлюб їхній тривав недовго: у 1090 році, розлучившись (причиною тому була політика та боротьба Генріха з Римом), Євпраксія переїхала до італійського міста Верони і мешкала там під охороною у Веронському замку. В кінці того ж року в неї народився син-первісток, але через два роки він помер.
Через рік на бік римського папи перейшов син Генріха IV від першого шлюбу Конрад. Невдовзі його коронують у Мілані як короля Італії. Захопившись дружиною свого батька Євпраксією, він організовує їй втечу із замку і взагалі з Верони. Конрад зустріне її як імператрицю. Згодом вона подасть скаргу до церковного собору на чоловіка-імператора та його жорстоке поводження з нею. Собор засудив Генріха IV, відсторонив його від престолу, і він помре у вигнанні.
Євпраксія два роки мешкала при дворі Конрада, потім переїхала до Угорщини, до родичів своєї тітки, угорської королеви Анастасії Ярославни. 1057 року вона повернулася до Києва, постриглась в черниці Андріївського монастиря, настоятелькою якого була її зведена сестра Янка Всеволодівна. Поховано Євпраксію в Києво-Печерському монастирі, над могилою поставлена капличка.
Трагічній долі руської красуні Євпраксії, яка була імператрицею Германії, присвячені італійські та германські хроніки, історичні праці і навіть романи та поеми.
Добродеядочка Мстислава Володимировича, сина Володимира Мономаха, в святому хрещенніЄвпраксія.
Добродея-Євпраксія з ранніх літ вивчала словянську грамоту, грецьку мову, філософію і «лікарську премудрість», до якої виявляла особливу зацікавленість. Вона любила збирати різні трави та коріння, «відала цілющий смисл рослин». Року 1119-го візантійський імператор Іоанн II Комнін офіційно висватав Добродею за свого старшого сина і співправителя Олексія Комніна. Оскільки і жених, і наречена були ще юними (їм тільки-но виповнилося по тринадцять років), шлюб відклали на два роки. По весні 1122 року відбувся урочистий шлюб і коронація Олексія Комніна та Добродеї. Під час коронації їй дали імя Зоя, яке в перекладі з грецької означає «життя». Молоді жили дружно, але дітей у них чомусь довго не було. Чоловік слабував на здоровя, і Добродея-Зоя відновила у Візантії свої заняття медициною в товаристві грецьких вчених та медиків. Згодом вона народить дочку, але син-спадкоємець, такий бажаний у монархів, так і не зявився.