А хто нас тут шукатиме?
Хто-хто, святий Миколай. Подаруночки принесе.
Швачка кивнув своїм супутникам. Ті зрозуміли свого отамана й без слів і розїхалися в різні кінці.
Ну, кажіть, чого кликали?
Отамане, батьку, мститися хочемо панам. Навчи, візьми під свою руку!
Швачка спішився. Він критично оглянув цей збір народу було тут чоловік тридцять: і дядьки, і молоді парубки. Ані коней, ані зброї в них і не було, не кажучи вже про військові навики.
І кому ж ви мстити надумали?
Вороновичу. Він наші села палить, панотців убиває, мучить народ, жінок ґвалтує. Мусимо собі раду дати та застукати десь цього гаспида як вовка в кошарі і вбити.
Фіу, отаман лише свиснув. Цей птах для вас надто високо літає. Не взяти вам його голими руками, як не впіймати їжака голою дупою. До речі, а де він зараз?
Пекарі сплюндрував. Ось, хлопець лише звідти, розповідав, що там творив цей гаспид! з серцем вигукнув дядько. Ну ж бо, сину, розкажи панові отаману.
Дядько підштовхнув хлопця до Швачки. Той нагнувся, спитав:
Ти йшов із села прямо сюди?
Так, відповів хлопець.
А за тобою хтось ішов?
Начебто ні. Хоча я не бачив, темно було.
Швачка оглянув присутніх, сказав рішуче:
Збирайтеся швидко всі звідси Воронович скоро буде тут.
І наче на підтвердження його слів, із лісу почулися постріли: це отаманові побратими, що стали на варті, почали бій із жовнірами.
Селяни посхоплювалися, похапали хто дрючки, хто сокири.
Ви що, дурні, тікайте!!! гукнув Швачка.
Він миттю оцінив ситуацію, зрозумів, що їх оточили зо всіх боків. Шлях лише один у яр.
Туди!
Селяни миттю скорилися наказові і через густі чагарники кинулися просто в урвище, обдираючи лиця й одяг. Швачка й собі спробував зїхати на коні, проте вороний навідріз відмовився спускатися по крутому схилу, та ще й густо зарослому чагарником. А може, якусь небезпеку відчув?!
Стонадцять чортів!
Швачка свого коня так і не лишив, а погнав щодуху по вузенькій стежині, що вела вгору вздовж схилу. Незважаючи на гілля дерев, що нещадно шмагало і коня, і вершника, вороний вітром летів поміж чагарів. За якийсь час він виїхав на невелику лісову дорогу. Оглянувся направо там мчав його побратим, тікаючи від кількох вершників шляхтичів. Вони летіли прямо на Швачку. Довго не думаючи, отаман розвернув коня вліво й погнав по дорозі. Товариш відставав від нього десь на два кінські тулуби, шляхта на пять. Оглядаючись дорогою, Швачка зауважив, що кількість шляхти збільшується вони ніби злі лісові духи, окутані чорними плащами, вискакували з усіх усюд і мчали навздогін. Нічого коні в козаків були бистрі, можна відриватися.
Селяни летіли схилом щодуху, падали, зводилися, дехто так і котився згори наниз, не можучи втриматися на ногах. Вони відчували погоню, тому бігли без упину. Спустившись у яр, хлопи побігли за течією струмка, який тік у самому низу. Пробігши з два гони, втікачі побачили стежину й почали дертися нею наверх, на протилежний берег яру. І ось перший з них видерся, розсуваючи густу ліщину, за ним інші. Побігли далі, щоб вскочити у інший яр, ще глибший та ще заросліший. Там вдасться затаїтися.
Аж раптом їм навперейми один за одним почали вискакувати жовніри. Озброєні рушницями, вони сиділи у засідці й чекали, що втікачів поженуть прямо сюди. Люди зупинилися десятки мушкетних дул дивилися їм в очі.
Вогонь, нараз була команда, і один за одним бахнуло зо два десятки пострілів. Половина селян впали на землю. Кілька уцілівших з диким риком кинулися на жовнірів. Це було досить несподівано один із воїнів не встиг вийняти шаблю і хлоп одним махом розчерепив йому сокирою голову. Інші жовніри стали рубати хлопа шаблями, доки той не впав їм до ніг. Інший утікач розмахнувся косою, проте на ходу впав, зачепившись за корінь дерева. Коса з розгону черкнула одного з жовнірів по нозі. Той, скрикнувши, присів. Хлопа зарубали. Почалася бойня вили й коли проти списів та шабель. Селяни падали густо, вкриваючи своїми тілами замерзлу лісову землю та поливаючи її кровю. Інших, які спробували сховатися, доганяли й розстрілювали або просто добивали. Ще декількох взяли живими. Загинуло двоє жовнірів та семеро були поранені.
Тим часом Швачка домчав до краю лісу. Швидше за все попереду була просіка ліс став дуже рідким. Отаман хотів вискочити туди, проте вчасно помітив там жовнірів.
Трясця твого батька! Вони ж мені тут першою кулею шкуру пробють!
Він розвернувся. Поруч із ним був уже його побратим.
Що робити, отамане?
Пробиватися.
Погоня вже була тут догнали доволі швидко, оточили півколом.
Здавайтеся і вам буде дароване життя!
Чорта лисого тобі в зуби! гаркнув отаман.
Це сам Швачка, впізнали шляхтичі. Живим його беріть!
Шляхтичі наставили шаблі, приготували аркани. Гайдамаки несподівано стрельнули з пістолів, валячи з коней кількох ворогів, і з шаблями кинулися в бій.
Сутичка вийшла нерівна двоє запорожців проти десятка шляхтичів. Шаблі мов блискавки краяли повітря, а дзенькіт лунко відбивався по лісовій галявині. Швачці вдалося зарубати одного з ворогів, в іншого відрубав коневі вухо. Тварина ніби збожеволіла від болю, почала кидатися і скинула та ледь не затоптала свого вершника. Раптом заарканили товариша запорожця. Він впав з коня, почав борсатися. Відразу четверо шляхтичів кинулися вязати його.
Миколо! отаман хотів кинутися на виручку, та було пізно. Товариш тільки крикнув: Тікай!!! і з цими словами вгородив собі ніж у груди: не захотів даватися ляхам живим у руки. Швачка аж зубами заскреготів з люті. Проти нього було троє шляхтичів на конях піші поки що для нього загрози не становили. Швачка приострожив коня і той кинувся напролом.
Вони зіткнулися з ворогом. Шляхтич з несподіванки ледь втратив рівновагу, Швачка звівся у стременах, сильним ударом вибив шаблю з рук супротивника, рубонув навідліг. Голова ляха розпрощалася із тулубом і, відбившись від дерева, впала в кущі ліщини. Інший шляхтич підійшов до отамана збоку, розмахнувся. Швачка крутнув конем, закриваючись ним від удару пан так і не вдарив. Тоді запорожець здибив коня і тут вороний щосили гепнув нападника передніми ногами десь в груди. Удар був таким сильним, що шляхтич упав разом з конем. Швачка вдруге здибив вороного. Той не заіржав, а дико заричав, наче спянів від крові, стрибнув у бік останнього вершника. Вже опускаючись, Швачка рубонув. Пан спробував прикритися шаблею, але його клинок від удару лише тріснув, а за ним і голова шляхтича тріснула, як стиглий кавун.
Цей шляхтич був останньою перепоною. Отаман кинув лютий погляд на тих, хто залишився, вони аж заніміли. Тоді Швачка ще раз дав коню острогів і той погнав назад у глибину лісу.
Шляхтичі почали ловити коней, інші стали стріляти з пістолів, та було пізно.
Недалеко від с. Вільшана. Наддніпрянщина
Табір шляхти був доволі просторий. Стояло тут чимало наметів великих і маленьких, дуже багато возів. Сам обоз не був укріплений: шляхта не мала кого боятися, а навпаки, сама наводила на всіх жах. Люди обминали табір десятими й сотими дорогами. Здавалося, все живе вимерло навколо цього місця.
У найбільшому наметі тривав гучний бенкет, тьмяно горіли запалені смолоскипи. Шляхта вже, пообнімавшись, голосно співала пісень: за одним кінцем стола одну, за іншим другу. Були й такі, що співали вже собі щось зовсім інше, ніхто й не міг розібрати, що саме. Вино лилося рікою, на столі лежали ще й не доторкані смажені поросята, птиця. Пани лише вигукували:
Нєх жиє воєвода, віват, віват! Ганьба Понятовському московському прислужнику. Віват конфедерації!
Віват!!!
Віват! гриміло на весь намет, аж закладало вуха.
Смерть схизматикам цьому бидлу, пся крев, бурчав один з бенкетників. Так і тривав цей славний бенкет вівати, пісні, вино, палкі промови.
Лише Воронович не вигукував, не співав, а тільки мовчки потягував вино з золотої чаші. Нарешті допив, стукнувши, поставив чашу на стіл.
Враз всі притихли. Слово взяв ксьондз.
Панове, славні сини Ойчизни й захисники віри. Ви всі також бачите, яка чорна хмара на нас суне. Ця хмара може загородити нам сонце свободи, а без свободи нема життя. Ця хмара підлі схизматики, кровні вороги святої церкви. Вони зі всіх боків оточують нас, готуючи погибель. Це і москалі, і запорожці, а тепер і навіть наші хлопи, які з покірного бидла перетворюються на диких звірів. Згадайте, що було біля Пекарів! Славити Всевишнього, що з нами був пан ротмістр і завдяки його хоробрості та досвіду вдалося розгромити гайдамацьку ватагу. Та шестеро наших друзів загинули, караючи іменем Божим проклятих відступників. Проти схизматиків уже виступила вся шляхта на Барській конфедерації. Ми мусимо зібратися, підтримати один одного й оголосити священну, немилосердну війну схизмі. Досі ми вмовляли, карали схизматів, які постійно бунтують, проте зараз, коли настав такий тривожний час, мусимо діяти по-інакшому. Не словом, а вогнем випалювати схизму, рясно полити кровю схизматів цю землю і, якщо треба, то знищити їх до одного!