Ага, дякую, Гю, дуже дякую, сказав Ред.
Гю Аманди запамятався родині тим, що якось запитав, чому це у них під кущами азалії лежить згорнутий диплом. Він говорив про білу пластикову трубу, що вела з водовідливного насоса. Родина не могла йому цього забути. («Ти більше не знаходив ніяких дипломів у кущах, Гю?»). Вони любили його як члена сімї, але дивувалися, яким непрактичним і відірваним від життя він був. Він навіть не міг замінити настінний вимикач! Гю скоріше був чепурним вродливим чоловіком, який звик до того, що ним захоплюються. Він постійно змінював свої заняття, кидав щойно почате через свою нелюбов до постійності. На той момент він тримав маленький ресторанчик під назвою «День подяки», де подавали традиційні для цього свята страви. Гю Дженні, навпаки, був майстром на всі руки, він працював в університеті, у якому навчалася Дженні. Тоді як іншим дівчатам подобалися студенти старших курсів, Дженні закохалася з першого погляду у цього простого чоловіка, з борідкою та інструментами, прикріпленими до штанини на стегні. З ним їй було комфортно, як удома! Вони одружилися, коли вона була на останньому курсі, чим викликали певний дискомфорт у працівників університету. Під час вечері Гю Дженні намагався розговорити Елізу, яка сиділа мовчки.
Ти збираєш волосся у пучок, бо займаєшся балетом? спитав він.
Так, мадам ОЛірі вимагає цього, відповіла, випрямившись, дівчина худенька тростинка з ідеально рівною поставою, і торкнулася своєї зачіски на маківці.
А якщо у дівчини кучері, які не вирівнюються? продовжував Гю. Або дуже коротке волосся?
Немає значення відказала дівчина. Ми маємо носити шиньйон.
Нічого собі!
А їхні спіднички?! втрутилась Аманда. Вони одягають їх поверх трико. Усі уявляють балерин у пачках, проте у них вони лише виступають.
Еббі, сміючись, запитала:
Дженні, а памятаєш, коли Еліза була зовсім маленькою, ми з тобою наряджали її у такі спідниці?
Звичайно, усміхнулася Дженні. У неї було таких три, і ми одягали їх одну поверх іншої.
Твоя мама часто просила посидіти з тобою, пояснила Еббі дівчині. То був перший раз, коли вона залишила тебе на нас із Дженні. Їй було легше спершу лишити тебе з рідними. Ми її вже майже виганяли, мовляв, іди вже собі і не переймайся. А щойно вона вийшла, ми роздягнули тебе до підгузка і переміряли всі вбрання, що тобі подарували.
Я ніколи про це не чула, сказала Аманда й усміхнулася, тоді як Еліза засоромилася.
Та у нас руки чесалися вдягнути на тебе і маленькі чудернацькі костюмчики, і спіднички, і костюм морячка, і дитячий купальник, а щепамятаєш, Дженні? синій смугастий комбінезон з великими кишенями.
Звичайно, памятаю, це був мій подарунок.
Атто, ми були просто неймовірно щасливі, що у нас зявилася перша внучка.
Та ну?! втрутився Денні.
Що, любий? перепитала здивовано Еббі.
Ти, мабуть, забула, що Сьюзан була першою онукою!
Любий, звісно, я памятаю! Я мала на увазі, що це перша онука, яка була поруч, жила по сусідству. Я нізащо не забула б Сьюзан!
До речі, як там вона? спитала Дженні.
Усе добре, коротко відповів Денні.
Він полив мясо соусом, а супницю передав Атті, яка сумнівно покосилася на тарілку і передала далі по колу.
Чим вона займається влітку? запитала Еббі.
Вона бере участь у якійсь музичній програмі.
То вона займається музикою?
Напевно.
А на якому інструменті грає?
На кларнеті.
А я думала на валторні.
Чому ти так подумала?
Ти ж у дитинстві грав на валторні, от я й подумала, сказала Еббі, у той час як її син мовчки продовжував їсти мясо.
Чим, кажете, займається Сьюзан улітку? спитав Ред.
Усі подивилися на чоловіка.
Грає на кларнеті, Реде, спокійно відповіла Еббі.
Що?
На кларнеті! повторила вона голосніше.
Мій онук з Мілуокі грає на кларнеті, сказала місіс Енджел. Його дуже важко слухати і не сміятися, бо на кожній третій ноті він видає жахливий пронизливий звук.Жінка повернулась до Атти: «У мене є тринадцятирічний онук, ви уявляєте? А у вас є онуки, Атто?».
Як таке можливо? зверхньо запитала жінка.
На якусь мить усі замовкли і зосередилися на їжі.
Після обіду Атта пішла від них, забравши з собою залишки пирога, який подали на десерт. (Вона майже не їла салату з тунцем, «хай Бог милує!» сказала вона про нього, проте, очевидно, обожнювала солодке).
Еліза гралася разом з іншими дітьми на задньому дворі, а дорослі пішли на подвіря.
Навіть Нору силоміць витягнули відпочити хоча б на хвилинку. Ред тихенько задрімав у гамаку.
Чому руки батька у плямах? тихо спитав Денні своїх сестер, сідаючи на гойдалку.
Але Еббі відповіла першою, вона, як завжди, відрізнялася чутливим слухом. Перервавши розмову з місіс Енджел, вона сказала:
Він приймає антикоагулянти (препарати для перешкоджання зсіданню крові). Тому у нього зявляються синці.
А давно він став дрімати вдень?
Це лікар йому порекомендував. Він має спати вдень навіть на вихідних, але не хоче.
Денні помовчав, повільно гойдаючи ногами та спостерігаючи за сірими білками, які сиділи на дереві.
Дивно, що ніхто з вас не сказав мені про його серцевий напад, заговорив він. Я дізнався про це лише вчора. А якби я не зателефонував Дженні, то й досі нічого не знав би, так?
Але ж ти все одно ніяк не зміг би цьому зарадити, сказала Аманда.
Красно дякую, Амандо.
Еббі пригнічено глянула на них.
Яке чудове літо, правда? сказала місіс Енджел веселим голосом.
Насправді літо виявилося занадто спекотним, а місто було зруйноване від сильних штормів, тому всі зрозуміли, що жінка просто намагається змінити тему.
Еббі погладила її по руці.
Ох, Луїс, ти завжди намагаєшся знайти позитив у всьому, сказала вона.
А мені подобається спека, тобі ні?
І мені, відповіла Еббі, але я думаю про людей, які живуть у бідних районах і не мають можливості боротися зі спекою.
Вітшенки рятувалися від спеки завдяки вентилятору на стелі, вправно оснащеній вентиляції на горищі та високим стелям у будинку. Ред почав замислюватися над встановленням кондиціонера, однак постійно бурчав, що це погано для «кісток» дому.
Навіть на веранді були три вентилятори на стелі красиві, антикварні, з лакованими деревяними лопатями, що пасували до лакованої стелі, підлоги, гойдалки та сходів. (Кожен елемент декору обирав сам Джуніор, і це було його рішення встановити мереживні фрамуги над усіма дверима на першому поверсі, щоб проходило повітря). А ще, звісно, тюльпанові дерева: вони давали гарний затінок, хоча Еббі часто нарікала, що того затінку було забагато. Під деревами нічого не росло, а газон нагадував примяту траву, крізь яку вперто продирався бурян. Усе, що росло на північній стороні, це хоста з малесенькими квіточками та величезним листям.
Як там діти Нельсонів? запитала Дженні, уважно подивившись через дорогу, де жила знайома родина.
Чесно кажучи, не знаю, відповіла Еббі. Буває, що зустрінеш когось, спитаєш про дітей, і по виразу обличчя розумієш, що краще б не питав. Вони відповідають: «Наш син щойно закінчив навчання в Елі, але зараз, гм », а потім бачиш його за стійкою, де він працює барменом, або заварює десь каву, та найчастіше такі діти повертаються жити до батьків.
Він ще щасливчик, якщо знайшов хоч якусь роботу, зазначив Гю Аманди. Я зараз потихеньку звільняю свій обслуговуючий персонал.
Любий, запитала Еббі, а що, справи з рестораном йдуть погано?
Здається, люди перестали його відвідувати.
Але у Гю зявилася краща ідея, сказала Аманда. Він вигадав новий бізнес, треба лише знайти поручника.
Серйозно? запитала Еббі, нахмурившись.
Так, почав Гю, «Без суду і слідства».
Що?
Це майбутня назва компанії. Привертає увагу, правда?
І чим же вона буде займатися?
Це надання послуг для дуже заклопотаних туристів, пояснив Гю. Тобто таких, які занадто через усе хвилюються. Ви, напевно, не знаєте, що такі люди існують, ніхто з вас не подорожував, однак мені такі траплялися, повірте. Наприклад, моя двоюрідна сестра Дарсі. Вона складає свою валізу заздалегідь і зрештою у її гардеробі не лишається жодної речі, яку можна було б одягнути. А ще вона вважає, що її будинок відчуває, коли їй час їхати, і в останню мить щоразу або забивається водостік, або ламається сигналізація, або стається потоп. Бачили б ви її інструкції для доглядача собаки! Це просто романи. Або ж їй починає здаватися, що у її кота діабет. Тож я подумав і вирішив, що для таких людей, як Дарсі, ми надаватимемо комплекс послуг. Набагато ширший, ніж пропонує звичайне туристичне агентство. Люди називатимуть нам дату вильоту і пункт призначення, а ми їм у відповідь: ні про що не турбуйтеся. Ми не лише бронюватимемо квиток на літак і номер у готелі; ми приїжджатимемо до клієнта додому за три дні, пакуватимемо валізу і відправлятимемо її завчасно, щоб не потрібно було чекати в аеропорту здачі багажу. Ми також замовлятимемо таксі до готелю з аеропорту і назад, квитки у музеї й екскурсоводів, а ще столики у всіх найкращих ресторанах міста. І це ще далеко не все! Ми пропонуватимемо догляд за домашніми тваринами, екстрений виклик служб з обслуговування будинку (треба буде проконсультуватися з Редом), шукатимемо англомовного лікаря поблизу готелю, а також записуватимемо до перукаря у середині відпочинку. А за три години до вильоту будемо дзвонити у двері і повідомляти, що час іти. Нам можуть сказати: «Ой, здається, у моєї мами серцева недостатність», а ми відповімо: «Зараз вирішимо, ось вам мобільний телефон із європейським номером, який є у матері й у її лікаря, а також тримайте страховку, що гарантуватиме швидкий переліт додому в будь-який час в екстрених випадках».