Нора лише усміхнулася своєю секретною усмішкою і на її щічках зявилися маленькі ямочки.
Отже, хлопці будуть спати на двоярусних ліжках вони вже побігли один поперед одного, а згодом сперечалися, кому яке ліжко дістанеться. Вони робили так щоразу, коли приїздили у гості. Стім і Нора житимуть у колишній кімнаті Стіма.
Я зняла зі стіни всі плакати, тож ти можеш повісити все, що завгодно. Ще я звільнила гардеробну і шафу, розповідала Еббі. Тобі вистачить місця?
Звичайно, дякую, сказала Нора у своєму стилі, мяко та мелодійно. Це була її перша репліка з моменту приїзду.
Вибач, що ліжко ще не привезли, сказала Еббі, воно буде тут у вівторок, тому вам поки доведеться спати на двох окремих ліжках, це нічого?
Але Нора знову лише усміхнулася у відповідь, підійшла до шафи, дістала свій записник і сказала: «Я приготую смажене курча на вечерю».
Що? запитав Ред.
Смажене курча! голосно повторила Еббі. І спокійніше звернулася до Нори: Нам смакує смажене курча, але ти не повинна готувати для нас, люба.
Нічого, мені подобається готувати, відповіла Нора.
Може, Реду сходити в магазин, купити тобі продукти? запитала Еббі.
Не хвилюйтеся, Дуґлас привезе їх з собою.
Дуґлас це справжнє імя Стіма. Його так не називали з того часу, як йому виповнилося два роки, тому коли батьки раптом почули це імя, вони трохи розгубилися. Хоча було зрозуміло, чому Нора звертається так до чоловіка: це імя звучить більш солідно.
Коли пара оголосила про своє одруження, Еббі поцікавилася: «Вибач, що запитую, але чи повинен Дуґлас переходити до твоєї церкви?». На той момент усе, що вони знали про Нору це те, що вона ходить до церкви фундаменталістів і віра для неї дуже важлива. Проте Нора відповіла: «Звісно, ні! Я не сприймаю зміни віросповідання».
Еббі розповіла про це своїм донькам, і вони разом вирішили, що Нора не дуже розумна, хоча до народження дітей у неї була відповідальна посада на роботі асистент лікаря. У деяких випадках вона виявляла спостережливість. Чи це їм тільки здавалося? Вона залишалася для всіх загадкою. Можливо, тепер, коли вони житимуть разом, зявиться можливість пізнати її краще.
Ред і Еббі залишили її розбиратися з дітьми, які вже встигли почати бійку подушками, а собака Гейді насилу гавкала, бігаючи навколо. Вони сіли у вітальні, у них не було ніяких справ. Дивилися одне на одного, поклавши руки на коліна, неначе мовчки спілкуючись.
Невже так буде до кінця нашого життя? порушила нарешті тишу Еббі.
Що ти кажеш? перепитав Ред.
Нічого, зітхнула Еббі.
Стім і Гю підїхали до чорного входу і всі почали розвантажувати машину, навіть діти й Еббі усі, окрім Нори.
Тільки-но приїхав Стім, вона забрала у нього пакет із продуктами, взяла фартух і почала готувати. Фартух справив враження на Реда та Еббі, він нагадав їм моду 40-х років. Такі фартухи у квіточку носили їхні батьки, він прикривав усе тіло і завязувався навколо шиї.
За вечерею всі обговорювали зміни у будинку, які мали статися після їхнього переїзду. Еббі запропонувала, щоб один із хлопців переїхав до її кабінету, який можна змінити під спальню.
Можливо, Піт, бо він найстарший. Або Сем, він наймолодший? розмірковувала вона.
А може, я? вигукнув Том. Я ж середній.
Нічого страшного, сказав Стім. Вони звикли жити в одній кімнаті.
Не розумію, як так? промовила Еббі. Ми жили тут удвох із батьком і будинок був таким великим, а тепер він здається таким маленьким.
Усе буде добре, мамо, не хвилюйся, коротко відповів Стім.
Ви про собаку? спитав Ред.
Собаку?
Бо я не розумію, як дві собаки зможуть жити на одній території, сказав Ред.
Чого ти, Реде? відповіла Еббі, Кларенс такий добрий собака.
Що ти кажеш?!
Кларенс зараз на моєму ліжку, повідомив Піт. а Гейді на ліжку Сема.
Ред почув ці слова і почав бурчати.
Мій батько був проти собак у домі, вони псують підлогу. Хлопці, нехай вони живуть на задньому подвірї. Хоча я взагалі не розумію, навіщо ті собаки потрібні.
Дорослі чули такі розмови уже не вперше, тому навіть не намагалися сперечатися, але Піт продовжував:
Діду, але Гейді виконує важливу місію робить нас щасливими.
Краще нехай пасе овець, відповів Ред.
Діду, то ми й овець заведемо?
Курка була смачною. Дякую, Норо, подякувала Еббі.
На здоровя.
Реде, скажи, що все було дуже смачно.
Ой, я зїв два шматки і зараз візьму собі третій.
Тобі не можна так багато! У тебе високий холестерин.
На кухні задзижчав телефон.
Хто це може бути? промовила Еббі.
Підніми слухавку і дізнаєшся, зауважив Ред.
Що ж, я не буду відповідати. Вихована людина знає, що зараз час вечері, почала Еббі, однак уже вставала з-за столу. Їй і досі здавалося, що хтось потребує її допомоги. Вона пройшла до кухні, потурбувавши при цьому хлопців.
Слухаю, відповіла вона. Привіт, Денні!
Стім і Ред глянули у бік кухні. Нора поклала на тарілку Сему велику порцію шпинату, хоча він усіляко пручався.
Ніхто не думав Що? Що ти Ніхто й не казав, говорила по телефону Еббі.
Мамо, що у нас на десерт? спитав маленький Томмі.
Тсс Бабуся розмовляє по телефону, перебив сина Стім.
Пиріг із чорницею, любий, відповіла Нора.
Смакота!
Звісно, ми раді, продовжувала Еббі.Це неправда, Денні. Що? Ти ще тут?
Потім усі почули, як Еббі поклала слухавку і повернулася до столу.
Телефонував Денні, повідомила вона. Він приїде сьогодні до нас о пів на першу ночі, але він сказав, що його не потрібно зустрічати, і попросив залишити двері відчиненими, він приїде на таксі.
Гм, звісно, я по нього не поїду, сказав Ред.
А може, тобі варто його зустріти, Реде? запитала Еббі.
Чого це?
Я поїду, сказав Стім.
Любий, ти відпочивай, краще нехай батько поїде.
На мить усі замовкли, дивлячись у різні сторони.
Що у нього сталося? запитав у Еббі Ред.
Що сталося? Що ж, Денні запитав, чому ми не попросили його переїхати до нас.
Здивувалася навіть Нора.
Попросити Денні?! запитав Ред. Наче він би погодився.
Сказав, що погодився б і повідомив, що зараз приїде, відповіла Еббі.
Увесь цей час вона стояла у проході і лише зараз повернулася на своє місце.
Здавалося, цей перехід із кімнати у кімнату і напружена розмова зовсім її виснажили.
Він дізнався від Дженні, що ви переїжджаєте до нас, розповідала вона Стіму. Сказав, що потрібно було порадитися з ним. Денні зауважив, що у будинку занадто мало кімнат для вас, тому переїхати мав би він.
Нора почала мовчки збирати тарілки.
А що неправда, Еббі?спитав Ред.
Що?
Коли ти з ним говорила, то сказала: «Це неправда, Денні».
От бачите, звернулась Еббі до всіх, він ніколи нічого не чує, а коли я в іншій кімнаті то будь ласка.
То що неправда, Еббі?
О Ну ти сам знаєш Усе як завжди. Сказав, що не розуміє, чому ми попросили Стіма, якщо він не Вітшенк.
Усі на хвилину замовкли, а Нора швидко взяла тарілки і вийшла на кухню.
Насправді це була правда. Стім не Вітшенк. У буквальному сенсі.
Люди почали забувати, що Стім був сином облицювальника Лонсама ОБрайана.
Насправді його звали Лоуренс ОБрайан, як і більшість працівників, він був замкненим у собі, працював завжди сам, і через це його називали Лонсам. Ред вважав його професіоналом своєї справи, але надто повільним.
Той факт, що у Лонсама є син, здавався абсурдним. Люди вважали чоловіка високого худого блондина самітником: без дітей, дружини і друзів. Зрештою, вони були праві щодо друзів і дружини, але, як не складно у це повірити, він мав маленького сина Дуґласа. Кілька разів, коли до них не могла прийти нянька, він брав Дуґласа на роботу. Це, звісно, суперечило правилам, але оскільки обидва були не у робочій зоні, Ред не забороняв.
Лонсам заходив і відразу йшов до своєї зони роботи: кухні або ванної кімнати, а Дуґлас біг за ним своїми маленькими кроками. Батько ніколи не озирався, щоб почекати сина, а хлопчик мовчки біг позаду, не сподіваючись, що на нього чекатимуть. Вони зачинялися у кімнаті, де йшла робота, і від них не було чутно жодного звуку цілий ранок. Під час обіду вони виходили, Дуґлас знову біг за батьком, їли бутерброди разом з іншими працівниками, але осторонь. Дуґлас був надто малим, щоб пити з дорослої чашки, тому пив із дитячої. Це було худе, бліде хлопча з білявим волоссям, коротко підстрижене і блакитнооке. Увесь одяг був на нього великим, здавалося, що не дитина його носить, а одяг носить дитину. Штани кілька разів оперізувалися на животі, а червона куртка стирчала на плечах у різні боки, маленькі ручки були завжди білими наслідок роботи з батьком.