А я цілувалася з Рорі на балу першокурсників. У нього величезний язик.
Фенелло, я не жартую. Ти поводишся ницо. Бідолаха загинув.
А Вілл Трейнорце часом не той хлопець, що зустрічався з Танею Міллер увесь третій курс?
Не бачу нічого ницого в тому, що я цілувалася з кимось, хто загинув.
Я не кажу, що треба тепер переписати історію. Але, може, це читає його дружина, і їй неприємно, що її кохана людина встромляла язик у рота якійсь жінці з фейсбуку.
Ну, я певна, вона точно знає, що в нього величезний язик.
А Рорі Еплтон одружився?
Таня вийшла за якогось банкіра. Ось її сторінка. Коли ми вчились, я була переконана, що Вілл із Танею одружаться. Вони були чудовою парою.
Я клацнула на посилання та побачила фотографію худенької як тростинка блондинки з високою зачіскоювона всміхалася, стоячи на сходах бюро реєстрацій поруч із темноволосим чоловіком, старшим за неї. У кутку фото стояла похмура дівчинка в білому платті з тюлюдещо схожа на ту Лілі Готон-Міллер, яку я бачила сьогодні. Але цій фотографії було вже сім років, тому ця дівчинка могла перетворитися на будь-якого похмурого підлітка з каштановим волоссям.
Я перечитала розмову та закрила ноутбук. Що ж мені робити? Якщо вона й справді дочка Вілла, то, може, мені зателефонувати в школу? Хоча в них точно є якісь правила щодо незнайомців, які намагаються вийти на звязок із дівчатами-підлітками.
А якщо це й справді якесь винахідливе шахрайство? Вілл помер заможним чоловіком, і цілком можливо, що хтось міг вигадати заплутану схему, щоб видурити в його родини гроші. Коли батьків друг Чокі помер від серцевого нападу, до його дружини прийшло сімнадцять осіб, яким померлий був начебто винен гроші за ставки.
Я вирішила, що треба бути обережною. Надто вже багато болю та бід це може завдати, якщо я поведуся неправильно.
Але коли я лягла спати, у тиші квартири лунав голос Лілі.
«Мого батька звали Вілл Трейнор».
6
Вибачте, у мене будильник не спрацював, я пробігла повз Річарда, повісила пальто на кілок та опустила синтетичну спідницю назад на стегна.
Ви спізнилися на сорок пять хвилин. Це неприпустимо.
На годиннику була восьма тридцять, і ми з ним сиділи в барі лише вдвох. Карлі таки пішла: вона навіть не стала казати Річардові цього в очі. Просто надіслала йому есемеску, де повідомила, що завезе чортову форму наприкінці тижня, а оскільки їй винні платню за чортову двотижневу відпустку, якої не було, то два тижні відпрацьовувати вона не збирається. «Якби вона прочитала довідник для співробітників, кипів він, то знала б, що відпрацювання двох тижнів неможливо замінити відпусткою! Це є в розділі третьому, чорним по білому, та тільки вона й не думала його читати! А без цих її чортихань можна було б і обійтися!»
Тепер він шукав людину на її місцеі поки не знайде, я лишаюся тут сама. З Річардом.
Пробачте. У мене у мене вдома дещо сталося.
Я раптово прокинулася о сьомій тридцять і декілька хвилин не могла второпати, у якій я країні і як мене звати, тому просто нерухомо лежала в ліжку, намагаючись обдумати події минулого вечора.
Хороший робітник не переносить своє особисте життя на робоче місце, миттєво видав Річард, пройшовши повз мене зі своєю планшеткою. Я глянула на нього: цікаво, чи є в нього взагалі якесь особисте життя? Він наче не проводив жодної хвилини десь «там».
Ага. Ну а хороший начальник не змушує підлеглих ходити в такій формі, яку навіть у «Stringfellows» назвали б непристойною, пробурмотіла я, вбиваючи код на касовому апараті однією рукою та обсмикуючи ту спідницю другою.
Він швидко обернувся та ступив декілька кроків назад.
Що ви сказали?
Нічого.
Ні, сказали.
Сказала, що запамятаю на майбутнє. Дуже дякую, що нагадали мені про це, відповіла я та солодко посміхнулася.
Декілька секунд він мовчки на мене дививсядовше, ніж це було б комфортно для нас обох. А потім сказав:
Прибиральниця знову захворіла. Так що спочатку приберіть у чоловічому туалеті, а потім займетеся баром.
Він дивився просто мені в очіначе кидав виклик. Я нагадувала собі, що не можу втратити цю роботу, та мовчала. Потім глитнула.
Добре.
До речі, у третій кабінці непорядок.
Пречудово, відповіла я.
Він розвернуся у своїх до блиску наполірованих туфлях і зник у кабінеті. Я подумки послала йому декілька стріл вуду в голову.
Цього тижня наша з вами зустріч у «Жити далі» буде присвячена почуттю провини, провини того, хто залишився живий, провини за те, що недостатньо зроблено Нерідко саме це почуття не дає рухатися вперед.
Марк чекав, поки ми передавали по колу бляшанку з печивом, потім відкинувся на спинку свого стільця та склав долоні. Тихий невдоволений гомін, викликаний явно не печивом «Бурбон», він ігнорував.
Я часто лютував на адресу Джиллі,промовив Фред у тиші.Ну, коли в неї почало розвиватися слабоумство. Вона ставила брудні тарілки в шафи, а я потім знаходив їх там за декілька днів Мені соромноя навіть накричав на неї кілька разів, він витер око. До того вона була такою чудовою господинею. І це було найгірше.
Ти жив зі слабоумством Джиллі дуже довго, Фреде. Треба бути суперменом, щоб не втрачати контролю.
Брудні тарілки звели б мене з розуму, сказала Дафна. Я б точно жахливо лаялася.
Але ж це не її провина, правда? Фред випростався на стільці.Я часто думаю про ті тарілки. Якби тільки можна було повернути минуле Я б просто їх вимив і нічого б не став казати. Просто обійняв би її.
Я іноді фантазую про різних чоловіків у метро, сказала Наташа. Буває, підіймаюсь на ескалаторі та зустрічаюсь поглядами з якимось чоловіком, який спускається. І ще перш ніж я доїду до кінця, у мене в голові вже цілі наші з ним стосунки: як він зараз кидається вгору ескалатором, бо між нами виникло щось магічне, як ми стоїмо одне проти одного та дивимось у вічі серед натовпу людей на гілці Пікаділлі, як ми потім ідемо в якийсь бар, і вже опі ми
Наче фільм Річарда Кертіса,зауважив Вільям.
А мені подобаються його фільми, втрутився Суніл. Особливо той, про акторку та чоловіка в штанях.
«Шеффердз-Буш», підказала Дафна.
Повисла пауза.
Та ні, мабуть, «Ноттінґ-Гілл»,задумався Марк.
А я думаю, Дафна має рацію. А що? хрюкнув Вільям. Вже й сміятися не можна?
Так ось, вела далі Наташа, я уявляю, як ми одружуємось. І в той момент, коли ми вже стоїмо в церкві, я думаю: «Що ж я роблю? Олаф помер лише три роки томуа я вже думаю про інших чоловіків!»
Марк відкинувся на стільці.
А ти не думаєш, що це природно? Ти ж уже три роки сама. Може, це нормальнофантазувати про інші стосунки?
Але якби я справді кохала Олафа, я б точно не думала ні про кого іншого.
У нас же не вікторіанська доба, почувся голос Вільяма. Не треба носити вуаль удови до самої старості.
Якби я померла, то мені б не сподобалось, коли б Олаф покохав іншу.
Ти б не зналати б була мертва, зауважив Вільям.
А ти, Луїзо? Марк помітив, що я мовчу. Чи відчуваєш провину?
А може може, ми поки послухаємо інших?
Я католичка, врятувала мене Дафна. Я відчуваю провину чи не за все на світі. Так у всіх черниць.
А чому тобі важко про це говорити, Луїзо?
Я сьорбнула кави. Усі на мене дивилися. «Давай-но», підганяла я себе.
Бо я не змогла його спинити. Я глитнула. Іноді я думаю, що якби я була розумнішою або або поводилась інакше або просто булане знаю Не такою
Ти відчуваєш провину за смерть Білла, бо тобі здається, що ти могла б його зупинити?
Я потягла якусь нитку, що стирчала з одягу. Коли я витягла її до кінця, вона наче щось посунула в мене в голові.
А ще тому, що я живу набагато менш цікавим життям, ніж йому обіцяла. А ще тому, що він, по суті, купив мені квартируа моя сестра, мабуть, ніколи не зможе мати власне житло. А ще тому, що мені навіть не подобається жити в тій квартирі, бо я не відчуваю, що вона моя, і мені здається, що якось неправильно обживати її, бо в мене вона асоціюється лише зі смертю В Білла, на якій я, виходить, нажилася.