Джоджо Мойес - Після тебе стр 12.

Я хотіла зачинити двері, але вона хутко вставила черевик під них. Я глянула на черевик, а потім повільно звела на неї погляд.

 У нього інше прізвище.  Вона сказала це так, наче я була ідіоткою. Погляд загорівся пристрастю та допитливістю.  Мого батька звали Вілл Трейнор.

Лілі Готон-Міллер стояла посеред моєї вітальні та роздивлялася мене з неупередженим інтересом науковця, який розглядає новий вид гнойового червяка.

 Ого, що це на вас за одяг?

 Я я працюю в ірландському пабі.

 Танцюєте?  Вона явно втратила до мене інтерес, повернулась і почала оглядати кімнату.  То ви що, живете тут? А де ваші меблі?

 Я щойно переїхала.

 Диван, телевізор та дві коробки з книжками?  Вона кивнула в бік крісла, де я сиділа. А я ніяк не могла повернути дихання до норми, намагаючись утямити, що вона мені сказала.

Зрештою я підвелася.

 Піду наллю собі щось випити. Тобі щось принести?

 Можна колу. Якщо тільки вина у вас немає.

 А скільки тобі років?

 А чого ви питаєте?

 Я не розумію  Я стояла за стійкою в кухні.У Вілла не було дітей. Я б знала.  Я насупила брови, починаючи щось підозрювати.  Це що, якийсь жарт?

 Жарт?

 Ми з Віллом ми багато говорили. Багато. Він би мені сказав.

 Ну ось, виходить, не сказав. А я хочу поговорити про нього з кимось, хто не біситься кожного разу, коли я вимовляю його імя,  як решта моєї родини.

Вона взяла листівку від моєї мами та поставила її на місце.

 Так що я не думаю, що це жарт. Мій справжній батькотой сумний тип в інвалідному візку. Смішного тут небагато.

Я простягла їй склянку води.

 Але хто Хто твоя сімя? Тобто хто твоя мати?

 Цигарки у вас є?  Вона ходила кімнатою, торкалась моїх речей, щось брала, а потім клала назад. Коли я похитала головою, вона відповіла:Мою матір звуть Таня. Таня Міллер. Вона одружена з моїм вітчимомйого звати Френсіс Тупий Виродок Готон.

 Гарне імя.

Вона поставила склянку й витягла пачку цигарок із куртки. Дістала цигарку та підпалила. Я збиралась сказати, що в моїй квартирі не треба курити, але була настільки вражена, що просто відчинила вікно.

Я не могла відвести від неї очейможе, я побачу хоч якісь риси Вілла в ній? Ось воноїї очі: блакитні, з відтінком карамелі. Те, як вона трохи нахиляє підборіддя, коли збирається щось сказати. Незмигний погляд її очей. А може, я бачу те, що хочу бачити?

Вона дивилась у вікно, на вулицю внизу.

 Лілі, перш ніж ми продовжимо, я маю

 Я знаю, що він помер.  Вона різко вдихнула та випустила дим усередину кімнати.  Ну, тобто я саме так про нього й дізналася. По телевізору була документалка про евтаназіюі прозвучало його імя. Мама збісилася без жодної причини та побігла у ванну. Виродок пішов до неїа я, звичайно, підслуховувала. Вона була абсолютно шокованабо навіть не знала, що він став інвалідом. Я все чула. Ну тобто я знала, що Виродок не мій справжній батькоале раніше мама завжди тільки казала, що мій батько був козлом, який не хотів про мене чути.

 Вілл не був козлом.

Вона смикнула плечима.

 Ну а за її словами, був. У будь-якому разі, я намагалася щось спитати, але вона вічно все вивертала й казала, що я маю знати тільки одне: Виродок Френсіс є мені кращим батьком, ніж Вілл Трейнор міг будь-коли стати, і що мені краще припинити розпитування.

Я ковтнула води. Ніколи ще мені не хотілося вина так сильно.

 І що ти зробила?

Вона ще раз затяглася димом.

 Поґуґлила, що ж іще. І знайшла вас.

Мені треба було залишитися на самоті та обдумати все це. Я була надто приголомшена новинами. Незрозуміло, що думати про цю гостру дівчину, яка ходила в мене по кімнаті та кресала навколо себе іскри.

 Так що, він зовсім нічого про мене не казав?

Я дивилася на її взуття: сильно потерті балетки, що, вочевидь, дуже багато блукали вулицями Лондона. Раптом виникло відчуття, наче мене хтось наживлює на гачок.

 Скільки тобі років, Лілі?

 Шістнадцять. Я хоч трохи на нього схожа? Я бачила в інтернеті фото, але, може, у вас є ще?  Вона оглянула кімнату.  Усі фотографії в коробках?

Вона зиркнула на картонні коробки в кутку. Цікаво, вона що, просто зараз їх відкриє та почне роздивлятися? Тоді вона точно знайде Віллів светр. Я запанікувала.

 Ем Добре, Лілі. Це все цього всього забагато, щоб усвідомити. Якщо ти та, ким себе називаєш, то нам із тобою нам із тобою треба багато про що поговорити. Але вже майже одинадцята, і, я думаю, не треба починати цієї розмови зараз. Де ти живеш?

 Сент-Джонс-Вуд.

 Добре. Ем Твої батьки, мабуть, непокояться, де ти. Може, я дам тобі свій номер, і ми

 Я не можу поїхати додому.  Вона відвернулася до вікна та звичним жестом струснула попіл.  Якщо чесно, я взагалі не маю тут бути. Я маю бути в школія в пансіоні вчуся. Там страшенна істерика через те, що я пішла.  Вона витягла телефон, наче про щось згадала, глянула на екран і скривилася. Телефон знову зник у кишені.

 Ну, тоді я не знаю що б ще я могла, крім як

 Тоді, може, я залишуся тут? Тільки сьогодні? Завтра ви б могли мені ще щось про нього розказати.

 Тут? Ні. Ні. Вибач, ні. Я тебе не знаю.

 Але ви знаєте мого батька. Так що, ви вважаєте, що він узагалі про мене не знав?

 Ти маєш повертатися додому. Слухай, зателефонуймо твоїм батькам. Вони приїдуть по тебе. Давай

Вона тупо дивилася на мене.

 Я думала, ви допоможете.

 Я допоможу, Лілі. Але це не найкращий

 Ви не вірите мені.

 Я я не знаю, що

 Ви не хочете допомагати. Не хочете нічого робити. Що ви взагалі мені розповіли про мого батька? Нічого. Як ви допомогли?? Аж ніяк. Дякую.

 Зачекай! Це несправедливо! Ми ж щойно

Але дівчина кинула у вікно недопалок, повернулася та пройшла повз мене до дверей.

 Що таке? Куди ти йдеш?

 А вам яка різниця?  відрубала вона та гримнула дверима, перш ніж я встигла щось сказати.

Я заклякла на дивані, намагаючись перетравити те, що сталося протягом останньої години. Голос Лілі дзвенів у мене в голові. Чи правильно я її почула? Я знов і знов прокручувала її слова, намагаючись побороти навязливе гудіння.

«Мого батька звали Вілл Трейнор».

Вочевидь, матір Лілі сказала їй, що Вілл не хотів мати з нею нічого спільного. Але я впевнена, що він обовязково б мені сказав. У нас не було таємниць одне від одного. Ми ж були тими людьми, що розповідають одне одному все, чи не так? На якусь мить я завагалася: може, Вілл не був зі мною настільки щирим, як я думала? Чи міг він просто взяти та стерти зі своїх думок цілу дочку?

Думки бігали колами. Я взяла ноутбук, сіла на диван, схрестивши ноги, і ввела в пошуковій системі «Лілі Готон-Міллер». На екрані зявилися результати хокейного матчу в школі «Аптон Тілтон» у графстві Шропшир. Я клацнула на пошук у зображеннях, збільшила одне з них і побачила її в першому рядуєдине обличчя без усмішки серед веселих хокеїсток. «Лілі Готон-Міллер хоробро, але, на жаль, невдало зіграла в захисті». Фотографію було зроблено два роки тому. Пансіон. Вона сказала, що зараз має бути в пансіоні. Хоча, звичайно, це не підтверджувало жодного її звязку з Віллом і загалом того, що її мати казала правду щодо батька.

Я змінила пошуковий запит на «Готон-Міллер», і система видала мені коротке повідомлення про те, що Френсіс і Таня відвідуватимуть вечерю в готелі «Савой», а також запит на дозвіл будівництва винного підвалу під будинком у Сент-Джонс-Вуд від минулого року.

Я відкинулась на спинку, трохи подумала та вбила в поле пошуку «Таня Міллер Вільям Трейнор». Результатів не було. Я змінила «Вільям» на «Вілл»і система видала мені фейсбук-сторінку випускників Даремського університету, де спілкувалися декілька жінок, імена яких чомусь закінчувались наелла: Естелла, Фенелла, Арабелла. Вони говорили про смерть Вілла.