Не дозволяй обставинам брати гору! напучувала онуку бабуся, перевіряючи застібки сережок. Ми не знаємо, де знайдемо, де втратимо.
Що було пояснювати Що справа не в сукні, хоча й у сукні теж.
Коли оголосили конкурс на найкращий танець і Віктор з Ольгою ніби випадково опинилися в парі, Віра підвелася з-за столу й відшукала очима Олега Хомяка, Хомячиська, свого колишнього однокурсника. Він увесь вечір сидів навпроти неї, трохи навскіс, вона щойно тепер це зауважила. Завдяки йому кілька місяців тому вона знайшла роботу в цьому відділі. Олег зателефонував тоді до неї: «У нас утворилась вакансія, ніби спеціально для тебе» І от тепер, заскочений, Хомяк витріщався на неї, почувши несподіване: «Танцюєш?»
Він розгубився, він наче намагався чимшвидше знайти причину, аби відмовитися. Такий у нього був вираз обличчя.
Танцюєш? Чи тільки дивишся?.. Віра вже обійшла стіл, вона наблизилася до Олега, не даючи йому отямитися. Хомяче, ми зараз ідемо виборювати перше місце. Второпав? Не бійся, я веду.
Олег підвівся й узяв її за руку. Коли вони стояли в колі таких самих сміливців, слухаючи умови конкурсу, Віра зауважила, що їхня пара викликає пожвавлення та сміх глядачів. «Ну-ну, подумала Віра, зараз я вам покажу, на що здатна». Партнер? Не має значення, коли твого завзяття вистачить на двох. Але партнер їй дістався ще той. Вона помилялася щодо нього. Олег перехопив ініціативу: вела в танці не вона, а він, впевнено й владно узявши процес у свої руки.
Вони посіли друге місце в конкурсі, а першехто б сумнівався! вибороли Віктор та Ольга з бухгалтерії. Натомість Вірі з Олегом дісталася злива оплесків. Глядачі шаленіли, вітаючи їх. Віра зрозуміла чому, коли опустила очі: Хомячисько танцював у шкарпетках.
Чому ти розутий? здивувалася вона.
Полюбляю, знаєш, потанцювати іноді в шкарпетках, відповів він.
Вони танцювали весь вечір удвох, він бешкетував як першокурсник, їй давно не було так добре. Не пригадати, чи вони колись за студентських часів так реготали удвох. Наприкінці вечора він сказав:
Навіть не подумаю тебе проводжати.
Боже збав, відмахнулася вона.
Ці романтичні проходи містом позіхнув він.
Ці розмови з зітханнями скривилася вона.
Вони обмінялись іронічними поглядами. У Хомячиська, виявляється, карі очі.
Таксі біля входу, сказав він. Ти виходь, а я зараз.
Через півгодини вона вийшла з салону автомобіля під своїм підїздом й помахала Олегу рукою. Ні з ким і ніколи вона не відчувала такої гармонії в танці, такого синхронного й злагодженого руху, не вгадувала так безпомильно бажання партнера й не дивувалася, що він розумів її без слів.
Лише через місяць Хомячисько зізнався, що того вечора припхався на корпоратив у дорогих модельних туфлях, перекуплених у товариша. Вони так йому намуляли, що він лише чекав, коли закінчаться ці неймовірні тортури. А зважився на покупку, бо Віра в перший день роботи у відділі сказала, що пізнала однокурсника за його кросівками. Мовляв, він у них ще на факультеті ходив. Віра не памятала, щоб вона щось таке бовкнула, хіба хотіла пожартувати, бо справді звикла бачити Олега лише в кросівках. Він іншого взуття не визнавав.
Ті модельні туфлі він взув ще раз, коли вони разом пішли до Віриної бабусі на ювілей, на тому крапка. Туфлі оселилися в коробці в шафі, Олег їх не носив, не продавав, не віддавав нікому, лиш іноді, коли Віра укотре намагалася звільнити від них поличкунепотрібна ж річ! чоловік казав: не чіпай їх, нехай будуть. Вони, казав, мені дорогі як память. Мої єдині мешти. Шлюбні.
Штат Айова, округ Медісон
Звичайно, я була у «Wallmart», можеш не підколювати, яка жінка при нагоді не поїде на ті їхні божевільні кліеренси, коли пристойну сукню можна купити за сім доларів? І зрозуміло ж, що однією сукнею цей напад марнотратства не обмежився. На що й розраховують організатори вичищування полиць Поїхала. Не сумнівайся. І тобі, до речі, шорти з пальмами купила, хоча для чого вони тобі на початку осеніне знаю, і як я тепер з тим усім шматтям тягатимуся по літаках із Де-Мойна до Франкфурта-на-Майні, із Франкфуртана Київ Не уявляю.
Але спочатку ми поїхали дивитися мости. Криті деревяні мости, що дивом збереглися.
Напередодні я запитала Мадонну, чи це далеко? Ті мости. Чи можна їх побачити, скажімо, завтра? Вона мила посуд, вона не довіряє посудомийній машині, тільки своїм рукам. Зупинилася, жваво озирнулася. Майже граціозно, незважаючи на свою вагу. Із жовтих гумових рукавичок скрапувала на підлогу вода.
Ти дивилася «Мости округу Медісон?»
Ні, я книжку читала.
Мадонна навіть зраділа:
А-а, проспівала вона, ти фільму не бачила? Тоді й наші мости не уявляєш!
Навпаки, дуже добре уявляю.
Окей Мадонна повернулася до раковини з мильною водою, зрозуміло.
То вони існують дотепер чи це художня правда?
Це просто правда. Поїдемо завтра. Що скажеш, Філе?
Чоловік покивав головою над розгорнутою газетою.
Хороша була відповідь: просто правда.
Я допомагала накривати на стіл, бо до плити Мадонна мене не підпускає, сама готує, і мене це цілком влаштовує. Як і Філа, який ховається за грубу газету, перечитати її від першої до останньої сторінкисправа безнадійна, та він намагається.
Філе, їсти! Газета шурхотить, відлітаючи набік, Філа двічі просити не треба.
То ви любите мелодрами? усміхається він.
Люблю, брешу я.
Мадонна їх обожнює,каже Філ.
Мадонна розкладає по тарілках мясну печеню, звільнене деко занурює в мильну воду. Беремося за виделкиі тут на поріг ступає молода жінка. Це середня донька Мадонни та Філа, Сьюзен, вона живе в сусідньому містечку Уінтерсет. Годину автівкою звідси, не більше. Нас знайомлять, але вона залишається стояти у дверях, господарі з гостею так і розмовляють на відстані: батькиза столом, донькана порозі. Під стукіт виделок. Схоже, це напружує лише мене. Сиджу, немов проковтнула патик. Їсти вже не хочу. Сьюзен натомість йде від нас у піднесеному настрої, вона чекатиме на нас завтра близько одинадцятої.
Не смачно? збентежено заглядає мені в тарілку Мадонна.
Я перебила собі апетит солодким, кажу я.
Чого я тут постійно брешу?
Уяви, навколокукурудзяні лани, безкрайні рівненькі ряди на всі боки від траси. Американські дороги ідеальні, немов виведені під лінійку чіткими перпендикулярними лініями. Єдине, що турбує,конус торнадо на небокраї. Справжнє торнадо, бігме, не брешу, за кілька кілометрів від нас. Зараз, здається, той смерч наздожене, підхопить нас у повітря, закрутить й виштовхне зі свого нутра десь на березі озера Спіріт. А може, й у воду пожбурить.
Лише кілька секунд Філ вдивляється у круговерть за спиноюі знову відкидається у пасажирському кріслі. Усе гаразд, це не страшно. Мадонна, тримаючи кермо міцними руками, навіть не оглядається, лише позирає в дзеркало на лобовому склі.
Цей смерч безпечний, робить вона висновок, покрутиться на місціі зачахне.
Ми навіть не додаємо швидкості, їдемо, ніби це не живе торнадо за плечима, а мальована реклама на всю стіну віддаленого гіпермаркету.
В Уінтерсеті, у Сьюзен, затримуємося на якусь годину. Її будиночок схожий на хатинку Нуф-Нуфа. Споруда не витримала б навіть того незагроженого смерчу, що ми бачили дорогою. Так принаймні видається.
Двійко маленьких дітей. Чоловіка немає. Про нього не згадують. Я бавлюся зі старшою дівчинкою, їй не більше трьох років, вона носить мені свої іграшки: рожеві ляльки, пухнасті собачки, будиночки з пластмасовими меблями. Вона хоче їхати з нами, але її не беруть, ми проминаємо два квартали й повертаємо на стоянку придорожнього ресторанчика. Навколо ньогокупа автівок. «Надзвичайно привабливе місце, пояснює Мадона, тут за десять доларів можна їсти поки не луснеш».
У ресторані велелюдно, усі тут перебувають у нетерплячо-натхненному стані.
Сховай свого гаманця, командує Мадонна, ти наша гостя.
Звідси до мосту далеко? нагадую я.
Це зовсім поруч, відказує Мадонна, беручи до рук велетенську таріль. Спочатку поїмо, а вже тоді
Філ та Мадонна ведуть мене за собою, вони набирають по три-чотири різновиди салатів, зосереджено обходячи навколо бафейце гігантська харчова конструкція з кількох десятків посудин, заповнених їжею. Я роблю те саме. Повторюю за ними цей збуджений танець живота з обміном великими ложками, що занурюються в поклади соєвих бобів, спаржі та бебі-корна, із повертаннями голови вправо-вліво, зосереджено визначаючися з вибором з-поміж безлічі холодних страв: овочевих, макаронних, рисових, рибних, мясних