Але як ти збираєшся це зробити? після певних роздумів запитала Ельжбета.
З допомогою бояр. Вони зненавиділи Юрія за його свавілля та властолюбство. Він їх жорстко у шорах тримає. Крім того, ходять чутки, що він начебто хоче повернутися до католицтва, а такого схизматики-русини не потерплять, прибрехав Казимир, розуміючи, що потрібна якась пристойна підстава для виправдання зрадливості боярства. Тож у мене є усі шанси домовитися з боярами, які мене підтримають та допоможуть скинути Юрія.
А раптом у тебе не вийде? несподівано запитав Влодко. Війна недешева і непевна справа, враховуючи такого супротивника, як Юрій.
На це Казимир лише осміхнувся.
Вийде, братику! Усе вийде якнайкраще. Галицькі бояри мріють володіти своїми маєтками пожиттєво та залишати їх у спадщину нащадкам. Юрій їм не дозволяє, а я, себто ти, дозволиш тим боярам, які нам допоможуть. Головнещоб ти мене не зрадив після того, як сядеш на трон. Завжди памятай, хто посадовив тебе на нього! грізно прошипів Казимир.
І все ж таки: як ти це зробиш? Кому ти збираєшся довіритися? І ти впевнений, що самі бояри підуть на зраду свого короля навіть заради володіння маєтками? допитувалася Ельжбета.
Це вже моя таємниця, відрізав Казимир.
Повисло мовчаннябрати та сестра замислилися кожен про своє.
Добре, я поговорю з чоловіком та маркграфом, після роздумів погодилася Ельжбета. Але ти, брате, мусиш присягтися, що не заподієш зла моїм синам, якщо Карл Роберт, збав Боже, помре. Ти підтримуватимеш мене і Людовіка. І якщо станеться так, що будеш бездітним, то зробиш його своїм спадкоємцем!
Обіцяю! швидко зронив Казимир.
Присягни мені! зажадала Ельжбета.
Ти не віриш моєму слову? образився Казимир.
Ні, незворушно заявила жінка. Ти один з найхитріших, найпідліших пройдисвітів, які коли-небудь ходили під цим сонцем, і твої гріхи не відмолить навіть сам Папа! Тому присягни мені на святому Євангелії, що дотримаєш свого слова. Господь єдиний, кого ти ще боїшся!
Влодко гірко усміхнувсясумно було бачити брата та сестру, для яких кревні звязки вже мало важили, бо обом душі отруїла влада. «А що я можу вдіяти? думав він. Я мушу дбати про свій добробут, хоч і безчесним шляхом!»
Казимир підвівся і, взявши Євангеліє, присягнув. Тільки після цього Ельжбета заспокоїлася та разом із Влодком пішла. Але, вийшовши у коридор, зупинилася та запитала брата:
Ти повністю усвідомлюєш, на що ідеш? Якщо ця інтрига провалиться, то король Юрій жорстоко помститься всім нам. А тесть Ґедимін та Орден йому допоможуть!
Розумію. Але розумію й те, що Казимир зовсім забув про Лю`барта, сина князя Ґедиміна. Він теж має права на руський трон завдяки шлюбу з донькою покійного князя Лева, двоюрідною сестрою короля Юрія.
Ельжбета скинулася, мов кобилиця на аркані, бо геть забула про литовського княжича, та хотіла бігти у покої Казимира.
Не метушися! втримав її Влодко. Нехай Казимир робить усю брудну роботу сам. Якщо йому вдасться посадити мене на трон, то присягаюся, що не буду веретеном у його руках. Яонук руського короля Лева Даниловича і не дозволю себе зневажати. І я памятатиму, якою доброю була до мене ти, сестро. Ходімо!
Невдоволено підібгавши губи, Ельжбета покрокувала поруч із Влодком темними переходами палацу. Свічка у руці брата тремтіла від протягів, полумя стрибало, кидаючи химерні тіні на камяні стіни, і, здавалося, навколо танцюють демони. «Ох, не буде Казимирові добра від цієї затії! думала Ельжбета. Втім, мені однаковоголовне, щоб мої діти не постраждали!»
Протягом наступних днів усі домовленості між королями були остаточно узгоджені Казимир зрікся Сілезії та визнав племінника своїм спадкоємцем, маркграф Карл від імені свого батька зрікся прав на польську корону та заприсягся перебувати у дружбі з Казимиром, а бідолашний Карл Роберт заспокоївсяякщо він помре, то у маленького Людовіка буде і опікун, і польська корона.
Однак марно три королі раділи зі своїх домовленостей: спроба Казимира посадити на руський трон Влодка з тріском провалиласянебагато знайшлося свавільних бояр, готових визнати його своїм володарем. А тих, хто зважився, Юрій Тройденович або скарав на смерть, або відібрав маєтності, залишивши безсильними жебраками.
Але нікому й на думку не спало, що король Казимир ніколи так просто не здававсяв його голові вже визрів новий план захоплення Русі.
Розділ IIКсенія
Наївністьне недолік, а навпаки, ознака обдарованості.
Січень 1340 року, Володимирська земля, Руське королівство
Пощастило людині чи ні, можна визначити ще з народження: якщо вона народилася у заможній родині, то це певним чином полегшить їй життєвий шлях, а якщо ж народилась у бідній, то матиме чимало перешкод. Але в обох випадках треба мати кебету в голові.
Ксенії пощастиловона народилася донькою заможного боярина Івана Яцьковича, пана з Княги´ничів. Рідні в ній душі не чули. Втім, як і сторонні люди, бо пухкеньке, сірооке дитя з дивним попельнастим відтінком волосся з першого погляду викликало зворушення й приязнь. «Це ж треба мати такі гарні очі! Наче срібло! А які довгі війки! А це дивне попельнасте волоссячко! Це дитя благословив красою сам Пан Бог!»такі лестощі Ксеня чула змалечку. Звичайно, загальна улюблениця мала усе, чого б не забажала її душа. Не дивно, що така надмірна увага наклала відбиток на дорослу Ксенювона була норовлива, розпещена, гонорова і разом з тим занадто наївна. Проте під цим зовнішнім лоском ховалося добре, великодушне серце. Але доля не подарувала Ксенії можливості виявити доброту. Вона жила легко та безжурно, не знаючи, що життя іноді буває жорстоким.
Того ранку Ксеня прокинулася у передчутті невідворотного солодкого щастя: сьогодні її заручини. На відміну від більшості дівчат королівства, які мусили виходити заміж не за покликом серця, а за волею батьків, Ксеня йшла за коханого. Дівчина солодко усміхнулася, бо її Романнайгарніший хлопець в усій Русі.
Роман був сином боярина Василя Даниловича, який нещодавно посів місце королівського печатника. Батьки молодих людей потоваришували у юності та зберегли дружбу на все життя попри те, що Іван був древнього роду, а Василь походив з бояр середньої руки. І часто гостювали одне в одного разом з родинами. Тому Ксеня знала Романа змалечку, а подорослішавши, по вуха закохалася у вродливого та веселого товариша дитячих ігор.
Але багаторічну дружбу ще краще зміцнює цемент родичання та спільних інтересів. Саме тому двоє бояр вирішили поріднитися. Тим паче Яцькович отримав місце судді князівського двору, яке до цього посідав Данилович. Останній сподобився заслужити особливу довіру короля, тому й «підтягнув» за собою любого приятеля. До цього Яцькович цілком зручно жив у Холмі, обіймаючи уряд тивуна.
Ксеня солодко потягнулася у своєму ліжечкумякі перини та подушки ніжно обнімали тіло, зваблюючи ще подрімати. Але дівчина жваво підскочила, спустивши босі ніжки на постелену на підлозі шкуру. Босоніж підбігла до вікнапізній ранок був сонячним і морозним. Кімнатка Ксені була невелика та скромно обставленапіч, ліжко, велика скриня для одягу, лавка уздовж стіни та невеликий столик. Не те що попередня у Холмі, де деревяні стіни були розписані різнокольоровими візерунками та увішані заморськими гобеленами. Завдяки новій посаді батька родина переїхала до Володимира, придбавши дворище в одного місцевого боярина. Попередній власник, звичайно, був менш заможним, тому і дім мав скромний, але Ксені було однаковонавіщо наводити тут шик, коли невдовзі у них з Романом зявиться власний дім. Від цієї думки дівчина щасливо усміхнулася, аж раптом позаду рипнули двері.
Озирнувшись, Ксеня побачила матір, слідом за якою йшла челядинка з водою для вмивання. Бояриня Ірина Федорівна перебувала у зеніті зрілості їй було трохи за сорок. Висока та ставна, усе ще приваблива жінка попри перші вікові зморшки та пишні форми. До того ж владна та манірна. Однак усю манірність мов вітром здуло, ледь Ірина побачила донькуїї очі засяяли ніжністю.