Це неважливо! відрізав Казимир. Влодко з дороги, йому треба перепочити, тож добре подбай про нього, люба сестричко.
Знову був у Верхньому замку? запитала Ельжбета. Нахмурилася, побачивши сина, який уважно роздивлявся нового родича. Навіщо таскаєш з собою Людовіка?
Ну, він же мій майбутній спадкоємець! Чи не так? Тому прагну прищепити йому любов до Польщі, щоб він мудро та справедливо нею правив! ущипливо мовив Казимир та квапливо шмигнув у палац, щоб уникнути незручної розмови.
Ельжбета нахмурилася. Насупленість не личила їй, бо у свої тридцять три роки вона була все ще приваблива, з миловидим личком та молочно-білою шкірою, струнка попри те, що призвела на світ трьох синів.
Влодку, що затіяв Казимир? відверто запитала королева. Але брат лише розвів руками.
Увечері у банкетній залі замку яскраво горіли факели, грала музика, а стіл ломився від їдла. Апетитні засмажені туші ягнят подавали цілими, а до нихрізноманітні кисло-солодкі соуси, щедро приправлені перцем, імбиром та шафраном. Кокетливо викладені голівки золотаво-білих сирів сусідили з ароматним рагу з мяса та овочів, румяними короваями, на скибки яких клали мясо замість тарілок. Гостро-пряний запах страв вправно перебивав тонкий аромат вин, які пили, мов воду.
Але чадіння факелів і свічок, сморід спітнілих від задухи та не завжди вимитих тіл, змішуючись з пахощами їжі, отруював усе задоволення від учти. Саме тому король Карл Роберт насилу сидів за столом. Він був уже в літах, а останніми роками хвороба висушила його, змучилаколись енергійний чоловік нині нагадував засохле дерево, яке з усіх сил намагається дати хоч трохи зеленого листя. Із сумом дивився король на своїх придворних. Ті з апетитом їли та пили, радісно базікали у передчутті завтрашнього полювання, на яке він не зможе поїхати.
Ліворуч від нього сидів маркграф Карл, син чеського короля. А праворуч всадили Влодкана цьому наполіг Казимир, який попри свій високий сан спокійнісінько сидів поруч з братом, з апетитом їв, зухвало роздивляючись придворних дам. Настрій у Казимира був пречудовий. Однак він уникав допитливих поглядів сестри.
Ельжбета сиділа поруч з маркграфом у похмурому настрої. Польщу вона покинула у пятнадцять років, коли батько віддав її за тридцятидвохрічного Карла Роберта. Чи кохала вона його? Ельжбета ніколи всерйоз не замислювалася про це. Він її чоловік та король, вонайого королева, а їхні дітимайбутні королі. Де в цьому ланцюжку владності та обовязку знайти місце для кохання? Однак після заміжжя Угорщина стала для Ельжбети другою батьківщиною. А з хворобою чоловіка на неї звалилися не тільки державні турботи, а й страх за життя синів. Усі троє були зовсім крихітками, а угорська знатьсвавільною та жорстокою, Карл поклав чимало сил на її приборкання. Тому Ельжбеті страх як хотілося, щоб Людовіка визнали наступником Казимираамбітний і заповзятливий брат не відмовиться допомогти у скруті. А якщо Бог не дасть йому спадкоємця, то він передасть Польщу Людовікові. «Але ж він такий хитрий! з досадою думала королева. Настільки хитрий, що по смерті Карла прибере до рук Угорщину. Боже, пошли моєму чоловікові довгих літ та здоровя!»
Наче грізне попередження у відповідь на думки королеви, пролунав стогінКарл Роберт захитався та впав долілиць на стіл. Карл, Влодко та Казимир схопилися, кинулися до короля. Придворні та музиканти злякано замовкли, і в залі запанувала тиша. Казимир підняв зятятой був живий. Просто йому раптово стало зле. Короля віднесли, і Ельжбета пішла слідом. А коли проходила повз Казимира, той ухопив її за руку й швидко шепнув:
Після потайки прийдеш до моєї опочивальні.
Але звільнилася Ельжбета пізно ввечері, коли чоловік заснув. Лише тоді вона квапливо пішла до брата, без свічки чи супроводукоридорами свого палацу вона могла пройти із заплющеними очима. У покоях, виділених Казимирові, панувала темрява. Лише в одній кімнаті горів невеликий канделябр, поруч з яким за столом сидів Влодко.
А ти чому тут? здивувалася Ельжбета.
Я запросив, пролунало з темного кутка, і на світло вийшов Казимир. Справа, щодо якої я покликав тебе, так само стосується і його. Але вона має обійти маркграфа, бо це суто наша родинна таємниця. Сідай, сестро, і він галантно підставив Ельжбеті крісло.
Не стану приховувати, що вимога Карла Роберта про визнання Людовіка моїм спадкоємцем мені вкрай прикра, почав Казимир. Я ще молодий, і, сподіваюся, Господь буде милостивий та пошле мені сина.
Якщо не будеш по чужих бабах стрибати, єхидно зронив Влодко, чудово знаючи, який ласий брат до жінок. Недаремно ж його за розпусту вигнав з собору сам єпископ!
Але на все воля Божа. Та й не можу я відмовити своєму зятеві, який завжди був на моєму боці та допомагав, чим міг, продовжив Казимир, не звернувши уваги на цю шпильку. Тому я ви`знаю Людовіка своїм спадкоємцем. Король Ян теж мусить дотримати свого словавідмовитися від претензій на польський трон, розірвати союз із Тевтонським орденом та жити зі мною у дружбі. Навіть зобовязується підтримати мене на призначеному його святістю Папою суді щодо моєї тяжби з Орденом.
І? запитала Ельжбета, бо Казимир замовк.
І я хочу, щоб король Ян не тільки не завадив мені посадити на русинський трон Влодка, а й підтримав у цьому, із солоденькою усмішкою вимовив Казимир. А Карл Роберт має поступитися мені своїм правом на Русь та зброєю підтримати нас з Влодком у боротьбі за Руське королівство.
Ельжбета аж заклякла. А потім злякано подивилася на Влодка. Але обличчя брата було незворушнимсхоже, він цілком поділяв думку Казимира.
Ти божевільний! заволала Ельжбета. Ти хоч розумієш, у що вплутуєшся сам і вплутуєш нас усіх?!
Казимир лише усміхнувся.
Забаганка дійсно була нечуваною! Загарбати Руське королівство, заможне та потужне?! Якого так жадали і Польща, і Угорщина, і Велике князівство Литовське, котрі повязані шлюбами з династією Романовичів, а відтак є спадкоємцями після загибелі у боротьбі з татарами у 1323 році князів Лева та Юрія, які не залишили синів! Але русинські бояри покликали на княжіння малолітнього Болеслава, сина Марії Юріївни, рідної сестри загиблих князів, та мазовецького князя Тройдена. Бо саме він був найпершим законним спадкоємцем своїх дядьків. Крім того, втрутився хан Золотої Орди Узбек, який вважав Русь своїм васалом, і усі претенденти не насміли суперечити такому покровителю юного князя.
Дванадцятирічний Болеслав разом з матірю прибув до Володимира, прийняв православя під імям Юрій на честь свого діда, короля Юрія Львовича. Поки хлопчик був маленьким, за нього правили мати з боярами. Але минали роки, Юрій виріс та перетворився на амбітного молодого чоловіка, якому набридло ходити на налигачах у неньки та свавільних бояр. Тому молодий король заходився наводити лад у своїй державі залізною рукоювідправив матір додомумовляв, жінці належить жити зі своїм чоловіком та дбати про молодших синівприборкав бояр і зажив собі розкошуючи.
Але до Польщі, вітчизни свого батька, Юрій ставився прохолодно, дбаючи насамперед про інтереси свого королівства. Тому міцно дружив з Тевтонським орденом та взяв шлюб з донькою Ґедиміна, великого князя Литовського, чим одразу здобув собі могутнього союзника. А у 1337 році Юрій разом з ординцями зухвало напав на Люблінську землю, сподіваючись повернути її собі, бо колись вона належала Руському королівству. І дванадцять днів тримав Люблін в облозі, знявши її лише через загибель вождя татар.
Казимирові молодий король був мов кістка в горлі, а його багате королівство муляло серце, не даючи спокою. Саме Руссю задумав Казимир відшкодувати втрату Сілезії та поправити свої матеріальні дільця.
Але як це зробити? Лише посадивши на трон іншого володаря, який теж має якісь права. Мати Влодка, княгиня Анастасія Львівна, доводилася донькою русинському князеві Льву Даниловичу та рідною тіткою загиблим князям. Отже, її синонук великого князятеж мав спадкові права на Русь.
Влодко згоден, сказав Казимир, коли сестра трохи заспокоїлася. Але мені треба, щоб ти, люба сестричко, залагодила цю справу зі своїм чоловіком. Маркграф теж має не заперечувати. Подумай! У разі чого твій син отримає величезний багатий край у спадок. Або матиме друга в особі Влодка, який правитиме Руссю.