На третій день слухань Генрі зауважив нове напруження в тоні обох своїх інформаторів. Вони, кожен окремо, були в нього напередодні увечері й обговорювали подробиці справи, з нетерпінням чекаючи настання нового дня та появи Вайлда в суді. Ґосс провів частину вечора в компанії відомого поета Єйтса, котрий, за словами Ґосса, був єдиним, хто позитивно висловлювався про Вайлда, захоплювався його творами та благословляв за сміливість. Ґосс сказав, що цей поет звинуватив публіку в лицемірстві.
Я не впевнений, додав Ґосс, що публіка зважає на весь цей бруд, і сказав про це Єйтсу.
А він знайомий із Вайлдом?запитав Генрі.
Усі ірландцізаодно, відповів Ґосс.
І що, Єйтс добре його знає?наполягав Генрі.
Він розповів мені екстраординарну історію, сказав Ґосс, про те, як провів Різдво у Вайлдів. За його словами, їхній дім був найкрасивішим із усіх, які він колись бачив: багато білого та якихось дивних, але гарненьких предметів. А найбільшою окрасою, сказав він, була місіс Вайлд, дуже розумна та вродлива жінка.
Очевидно, недостатньо для Вайлда, ущіпливо прокоментував Генрі, чи, може, занадто.
Єйтс збирається свідчити на його користь, сказав Ґосс, і я побажав йому успіху.
Стерджес уважно слухав, коли Генрі переповідав йому почуте від Ґосса.
Усе ясно, сказав Стерджес. Бозі є коханням усього його життя. Він усе віддасть, аби йому догодити. Вайлд відкрив для нього це найбільше кохання.
То чому вони не виїдуть до Франції?поцікавився Генрі. Такі люди зазвичай знаходять там прихисток.
Може вони ще так і зроблять, відповів Стерджес.
Не розумію, чому Вайлд і досі цього не зробив.
Думаю, я знаю, чому він іще не виїхав, сказав Стерджес. Я обговорював цей факт із тими, хто дуже добре його знає, чи, принаймні, думає, що так воно є, то гадаю, я знаю пояснення.
То не мовчіть же, заохотив його Генрі, сідаючи на стілець біля вікна.
Усього за один місяць, повільно промовив Стерджес, ніби зважуючи кожне наступне слово, він віддав на розсуд публіки дві свої пєси, що принесли йому тріумф і загальне захоплення. Вайлд побачив своє прізвище, надруковане на афішах великими літерами. Хто б таке витримав? Чоловік, у якого щойно вийшла книга чи пєса, просто не може не втратити глузд.
Генрі промовчав.
І в цей же час, продовжив Стерджес, він іще побував і в Алжирі, якщо ви можете собі це уявити. Деякі чутки про його тамтешні пригоди докотилися й сюди. Схоже, що ні він, ні Дуглас не мали сорому в поводженні з місцевими племенами, що остаточно звело з розуму Вайлда, я вже не кажу про місцевих і всіх, хто це бачив.
Можу собі уявити, сказав Генрі.
А повернувшись, він виявився безхатченком, жив у готелях, не мав ні копійки.
Ценеправда, зауважив Генрі. Я підрахував його прибутки від постановок. Вони є дуже високими.
Усе пішло на Бозі, відповів Стерджес, а також треба було сплатити борги. Гадаю, йому бракує коштів, аби сплатити рахунок у готелі, тож господар забрав усі його речі, якщо такі є.
Але це не заважає йому виїхати до Франції, зауважив Генрі. Там можна купити все, що завгодно, може, навіть і дещо краще.
Він пустився берега і втратив здоровий глузд, сказав Стерджес. Він уже не здатний прийняти рішення. Успіх, кохання та готельні кімнатицього виявилося забагато для нього. А ще, він гадає, що це буде вітром на ірландський млин, але тут уже я нічого не можу сказати.
ЩОЙНО ЗАВЕРШИЛОСЯ СЛУХАННЯ, Ґосс оголосив, що, коли Вайлд не втече, його заарештують. Ґосс сказав, що поліції відоме його місце перебування, і з кожною годиною збільшується ризик, що Вайлда звинуватять у непристойності чи чомусь іще гіршому, адже з лондонських смітників повилазили свідки.
Як я вже казав, є цілий список, у сіті побоюються, й уряд налаштований вкрай рішучо. Я говорив із деякими дуже впливовими особами, котрі сказали, що розквіт непристойності мусить бути придушено. Боюся, будуть й інші арешти. Я чув деякі прізвища. Знаєте, це шокує.
Генрі вивчав вираз обличчя Ґосса і його тон. Давній друг раптом зробився щирим прибічником придушувачів непристойності. Захотілося, щоб у кімнаті був француз, який би трохи втишив Ґосса, бо в ньому, очевидно, взяло гору суто англійське почуття власної праведності й нетерпіння до всього інакшого. Генрі закортіло сказати, що така гарячковість погано вплине на Ґоссів прозовий стиль.
Напевно, усамітнення в тюремній камері піде Вайлдові на користь, сказав Генрі, тільки не публічні муки. Нікому б їх не побажав.
Вірогідно, Кабінет уже обговорив список причетних, продовжував Ґосс. Схоже, що поліція вже декого допитала і багатьом порадили перетнути канал. Власне, гадаю, дехто вже його перетинає, доки ми з вами говоримо.
Так, і крім морального клімату, сказав Генрі, гадаю вони знайдуть там і дещо краще харчування.
Не зовсім ясно, кого конкретно підозрюють, але про це чимало пліткують, продовжив Ґосс.
Генрі помітив, що Ґосс дивиться на нього.
Думаю, що кожному, хто так або інакше був скомпрометований, було б доцільно виїхати якомога швидше. Лондон є великим містом, і тут чимало відбувається у тиші й таємничості, та зараз усе стає явним.
Генрі встав, підійшов до книжкової шафи, що стояла між вікнами, і почав вивчати корінці книжок.
Я подумав, що, коли ви... Якщо, можливо... почав Ґосс.
Ні, Генрі рвучко розвернувся. Ви не думайте. Немає ніяких «якщо».
Що ж, я радий, якщо можна так сказати, сказав Ґосс тихо і встав зі стільця.
То ви по це приходили?очі Генрі свердлили Ґосса з такою ворожістю, що відбивала будь-яке бажання відповідати.
СТЕРДЖЕС ПРОДОВЖУВАВ ПРИХОДИТИ весь час, доки тривав процес і коли Вайлда вже було увязнено, тож усяка можливість утекти до Франції випарувалась.
Мені казали, що його мати почувається переможницею, сказав Стерджес. Вона вважає, що син завдав відчутного удару по імперії.
Важко уявити, що в нього є мати, зауважив Генрі.
Генрі запитував у обох своїх друзів і всіх, із ким зустрічався протягом цих останніх тижнів, чи не знають вони, що сталося з двома ангелоподібними діточками Вайлда, чиє імя тепер назавжди вкрилося ганьбою. І Ґосс приніс йому відповідь.
Хоча він і є банкрутом, дружини це не торкнулося. Вона має власні гроші й, наскільки я знаю, виїхала з дітьми до Швейцарії. Вона взяла інше імя собі та синам, аби вони більше не носили батькового прізвища.
А вона знала про свого чоловіка до процесу?запитав Генрі.
Ні, я так розумію, що не знала. Це стало для неї жахливим потрясінням.
А що відомо хлопчикам?
Не можу вам сказати. Нічого про це не чув, відповів Ґосс.
Генрі днями думав про них. Спостережливі, красиві істоти живуть у країні, з мови якої не можуть зрозуміти і слова, їхні імена знищено, батько відповідає за якийсь темний злочин, якому й назви немає. Він уявляв дітей у якомусь швейцарському будиночку з башточками, у помешканні з високими стелями та видом на озеро, як нянька відмовляється пояснювати, чому вони сюди переїхали, чому навколо так багато тиші, чому мати весь час тримається на відстані, а потім раптом пригортає їх так сильно, ніби їм загрожує якась небезпека. Він думав про те, як мало слів їм знадобиться, щоб пояснити один одному все про демонів, що їх оточили, про свої нові імена, про нове для них відчуття ізоляції, про зсув реальності, унаслідок якого вони мусять цілими днями сидіти самі у цих холодних кімнатах, ніби в чеканні на якусь катастрофу, про те, що їм ввижається батькове усміхнене лице в мороці напівосвітленого сходового майданчика, а коли вони піднімаються вгору, воно розтає без сліду.
КОЛИ ВАЙЛДУ ОГОЛОСИЛИ ВИРОК і скандал, що стосувався лондонського дна, трохи вщух, стосунки Генрі та Едмунда Ґосса повернулися на колишні рейки, бо Ґосс, здавалося, знову став самим собою. Щойно Вайлда зачинили у вязниці, він миттєво перестав поводитися, ніби член Палати Лордів.
Якось після полудня, коли вони сиділи в кабінеті Генрі та пили чай, мова зайшла про старий предмет їхніх розмов, що дуже цікавив Генрі. Ішлося про Джона Еддингтона СаймондсаҐоссового друга по листуванню, що помер двома роками раніше.