Сильний удар по обличчю чомусь не дивує й не спиняє мене. Другий, третій Валерій із Віктором вклали й притиснули мене до ліжка. Борсаюся, та вони сильніші, чортяки. Ще й тут я безсилий. Валерій бере мого листа. Читає вголос. Значить, я все прочитав так. Вибухаю плачем. За півгодини тремтячими руками тримаю повну склянку вина. Душевний біль трохи притуплюється, та сльози самі течуть з очей. Віктор стурбовано переглядається з Валерієм, дістає свій круглий срібний годинник на ланцюжку й ритмічно розхитує його переді мною. Щось говорить Усе пливе, і мій біль кудись зникає.
Рана в моїй душі не гоїться. Хоча хлопці переконали мене, що не варто боротися за ту, яка зробила вибір не на мою користь, усе не можу забути отих трьох фатальних речень: «Я люблю тебе. Та обставини склалися так, що я виходжу заміж. Прийми все так, як є» Клята відстань. Колись не розумів, що означають слова «випробування часом», «випробування відстанню» Тепер знаю. Зусиллями волі сам намагаюся змінити свій психічний стан через зміну фізичного, спасибі Віктору за науку. Щоранку відтискаємося з Валерієм від підлоги й робимо стійку на голові. Поки що натягнута усмішка поступово притягує звичні барви життя й повертає інтерес до нього. А ще рятуюся вивченням анатомії: усі органи, більш ніж двісті кісток і шістсот тридцять девять мязів, їхні розміри, взаємне розташування, зєднання, функції, назви латиною
Періодично проскакує думка, що людинаматематично довершена біологічна машина, яку сконструював вищий розум. Якихось два мільйони років існування біологічного виду людини розумноїнадто малий відтинок часу для такого досконалого еволюціонування. Може, цього достатньо для зміни поведінки й дзьобів у тих вюрків на Галапагоських островах, що надихнули молодого Дарвіна на теорію еволюції видів, та стосовно функціонально досконалої людини конче мала відбутися лише якась біологічна революція. Та й, правду кажучи, голову інколи відвідують доволі гнітючі фантазії на тему еволюції видів. Якщо поведінка й зовнішні умови є чинником мінливості видів, то мої майбутні діти й онуки, народжені в СРСР, повинні вже значно швидше писати ленінські зошити, не всміхатися, ходити строєм, починаючи з дитячого садка і, не роздумуючи, віддавати життя за комуністичні ідеали. Напевно, головний мозок буде один, і він міститиметься в головній голові країни. У всіх решти через невикористання він атрофується. Прощавайте, роздуми Плюс зсутулена поза рабаздрастуй, видова деградація, привіт, мавпо совєтікус. Зїжджаю з глузду, здається
Назад, до анатомії. На практичних заняттях виловлюємо з ванн, наповнених формаліном, то руку, то ногу й ретельно препаруємо їх. Задубілі волокна тканин відкривають таємниці розташування й кріплення мязів, нервових волокон, каналів, борозен, горбиків і просторів, таких важливих для хірургії. Хірургце сапер у медицині, його помилка, навіть найменша, завжди вдаряє по організму. Кожен із нас багато разів заносить скальпель над потрібним місцем і повторює до міліметра точні рухи ним. Память наших мязів підкаже потрібний рух у потрібний момент. На живих тканинах усе буде значно складніше через постійний притік крові. Похмілля, захворювання щитоподібної залози, хвороба Паркінсона, нервові розлади чи й банальне хвилюванняти вже не хірург, не стоматолог Хіба що терапевт. Тремтіння твоїх рукзачеплені нервові волокна, перерізані сухожилля, погано зашита рана, розрізаний бормашиною язик. Байдуже, що ми майбутні стоматологи. У разі якихось небезпек ми можемо стати військово-польовими хірургами. А небезпеки таки існують: у кожному номері «Правды» чи «Огонька» хоч карикатурно, та змальовано головного ворогаСША. Дві наддержави давно змагаються за першість у випробуваннях атомної зброї, освоєнні космосу та поширенні впливу на інші країни. Перед кожним заняттям викладач ставивить нас у шеренгу й наказує заплющити очі й витягнути руки. Виявляє тих, у кого тремтять кінчики пальців. Завжди говорить приблизно те саме:
За таке не виганяють з інституту. Та якщо ви хочете бути гарними лікарями, маєте розуміти, що ваші руки дуже цінні. Ви віддаєте їх на служіння людям. Тож як не хочете когось скалічитине пиячте, не влазьте в конфлікти й добре спіть. Якщо добре спите, не пиячите, не дратуєтеся, та руки все одно тремтятьпоки не пізно, змініть спеціалізацію.
Ми розглядаємо безліч рентгенівських знімків. На них уже безпомилково бачимо, де стопа балерини, а деводія вантажівки. Уміємо визначати вік людини. Знаємо схеми мязових і фасціальних шарів. Сотні рисунків оселилися в товстих зошитах. Тисячі латинських слів міцно засіли в голові. Ідеальні знання мають зростися з ідеальним умінням, як сіамські близнюки. Одне без іншого не варте нічого. Кожен із насце стрілка на вагах виживання пацієнта. Помічник одного з двох янголівхранителя чи смерті. Щодня помалу ми наповнюємося важливими знаннями. Звичний алгоритм життєвого шляху: мета велика, а кроки маленькі. У медичній науці немає поділу на важливу й несуттєву інформацію. Значення має все.
Навчання забирає дуже багато часу й енергії. Постійно хочеться їсти, особливо взимку. Додому кожному з нас далеко, а стипендії вистачає лише на тридцять повних обідів. Та четвер для всіх нас голодний день. У країні, де виробництво всього розраховано й сплановано згідно з нормами споживання, мало хто в курсі того, що не можна зїдати більше від ста з чимось грамів мяса на день і менше ста грамів масла Постійно хтось невтаємничений із більшим апетитом зїдав мої й моїх товаришів мясо, масло та ковбасу. Усе це, як і майонез, шампанське і взагалі все смачне та якісне, дефіцит. Щоб придбати ці товари, потрібно вистояти в довжезній черзі. Наша країнакраїна довгих черг. Знайти таку чергутеж везіння. Люди, які йшли містом і бачили чергу, спочатку ставали в неї, а вже потім запитували: «Що дають?..» Безліч часу всі ми проводимо в чергах. Партійні очільники країни, щоб прогодувати населення, придумали рибний день. У четвер в усіх кафе і їдальнях мясного нема зовсім. Вїдливий рибний запах лине містом. Четвер у нашій кімнатіхлібно-бубликовий день. Добре, що хліб іще не є дефіцитом У суботу ввечері йдемо розвантажувати вагони. За ніч два вагони на трьох. У неділю ми дуже втомлені, але ситі. Уже й не знаю, чого більше в цій ситуаціїплюсів чи мінусів. Усе навчання тоді зводиться до ледачого перегукування між ліжками:
Вікторе, як твій трапецієподібний мяз? Мені мішки його геть розчавили
Ох, Андрійку, у мене він іще так нічого, а от задня група мязів у тазостегновій області, куртка на ваті Ну та так: ти носив, я нахилявся й складав Валерію, у тебе мязи ніг мають найбільше боліти, так?
Так і є А ще gluteus maximusЗавтра на парах хіба стоятиму
Сергій не ходить із нами. Йому батьки передають гроші. Він добряк і часто нас підгодовує, та не хочеться цим зловживати. Хлопець соромязливо всміхається, слухаючи скарги перемучених товаришів
Наш Вікторгенератор ідей зі студентського виживання. Кілька разів використовував він свій дар гіпнотизера: спочатку уважно дивився продавчині в очі, потім простягав дрібну купюру, набирав повно вина й отримував велику решту. Ми йшли, не обертаючись, і спина в мене горіла. Валерій незмінно бурчав: «Ну ти і гад, Вітька». Удома вино розвіювало сором. Тверезими ми довго минали місце гріхопадіння й намагалися вигнати спогад про те наше свинство з памяті.
Скоро весна, і в нас пробуджуються прадавні інстинкти. В один із таких днів, спостерігаючи нашу ранкову зарядку, Віктор замислено видав:
Гарні ми чоловіки, хлопці Кожен як Аполлон, бог краси й кохання. Поки не одягнемося. Бо одяг в нас такий, що вся та краса до лампочки Треба до весни змінити вигляд, закінчив несподівано й ефектно клацнув пальцями
Ми з Валерієм переглянулися.
Мій мене влаштовує,буркнув старший товариш, натягуючи светр, який звязала йому мама. Те, що ми носимо на обличчі, говорить набагато більше, ніж наш одяг.
Нецікавий ти, хоч ніби й людина мистецтва, куртка на ваті. Так ти підсилюй ефект: промовляй і обличчям, і одягом, обурився Віктор. А ні, то ще б кожуха зі своїх домашніх кріликів надів і так виліз на сцену до Восьмого березня. Ти ж не забув, що ми тоді виступаємо? І всі дівчата мають бути наші?..