Щовечора я згадував свою Катю. Уявляв її й себе в ліжку. На вулиці, у кінотеатрі. Шкода, що вона так далеко. Та ніхто навіть у думках не міг зайняти її місцені в ліжку, ні на вулиці. Можливо, з часом я перейду цю межу, як мої старші друзі Валерій і Віктор. Інколи Віктор кепкує з мене:
Малий, годі вже тільки листи писати. Так застій крові дістанеш в одному місці. Ми тобі знайдемо гарну дівчинудосвіду наберешся.
А там, диви, і листи перестанеш писати, підхоплює Валерій.
Хтозна, може, і, навпаки, Шекспір у тобі прокинеться. Знатимеш краще, про що писати, додає Віктор. Вони вправляються в жартах, мов популярні артисти Штепсель і Тарапунька.
Усміхнений Сергій уважно прислухається: може, і йому щось запропонують?.. Та його ще не сприймають як дорослого гравця на полі сексу. Вісімнадцять йому буде лише через кілька місяців. Та й до вечірніх розмов на вічну тему кохання йому нічого додати.
Спасибі, хлопці,відмітаю всі спроби підштовхування у світ Камасутри. Може, воно й добре, та я хочу під час зустрічі дивитися Каті в очі, а не відводити їх убік. У мене це серйозно.
О-о-о, як я тебе розумію замріяно мовить Віктор. У мене так серйозно щонайменше двічі на тиждень. Вони всі такі усі такіВіктор набирає повні груди повітря й смішно показує жіночі обриси руками. От узяв би й зїв Або гарем собі завів би
А коли до одруження дійде, то як буде? питаю.
Йой, Андрійку Так то ще дійти має до тієї справи отут, у голові, розумієш? Гарних багато, але мене жінка зачепити має. А не так, що я поманив пальцемі вона вже готова до вживання. Легка здобич не трофей. Уже й хотів би, щоб котрась мені відкоша дала. Та не зустрів я ще такої. Самі пишуть, самі йдутьнапрошуються, одне слово. А воно не те зовсім. Що ти на це скажеш, герою-коханцю? звертається до Валерія.
Та ти дівчат саксофоном заманюєш, як той щуроловдудкою. А я не проти, нехай ідуть, широко всміхається Валерій. Навязливості теж не люблю, але коли можна, то чого ж ні?
То що, ти готовий їх усіх до себе в ліжко прийняти чи як? не можу второпати політику Валери.
Чого всіх? Загнув ти, малий. Мій бос не на всіх реагує. Ляля повинна мати фігурку гарну, попу, груди
Бачиш, Валерію, і мій бос тільки на думки про Катю реагує. Я з нею всюди хотів би бути Вона дуже цікава людина. А в голові твоя дівчина що повинна мати? вирішую зясувати.
Насамперед із людиною має бути легко. Тільки відчуваєш, що щось не загорілося, не закурилося і якісь неприємні відчуття всерединіне твоя людина, відходь. Ще щоб поговорити було про що, а не просто лялька З іншого боку, не люблю, як забагато говорять. Гарна людината, з якою й помовчати приємно. Та найстрашніше, Андрію, коли тільки починаєш зустрічатися, а вона вже вважає тебе своєю власністю: туди не йди, туди не дивися, того не роби. Ти й ніби все ще лев, але вже в зоопарку. Утікати від такої треба. Ти їй усе життя винен будеш, як селянинколгоспу.
і закінчиш підневільним дідом із казки про золоту рибку, підхоплює Віктор. Та ти, малий, і за той досвід думай. У нас у лікарні випадок був: приходить до гінеколога дівчина й жаліється, що вже три місяці як заміжня, а ніяк не завагітніє. Ну й наш лікар починає її розпитувати: «А як там ваше статеве життя, як часто?» А вони з чоловікоммолоденькі вчителі музичної школи. Він як потім розказував, ми за животи трималися та все не могли повірити, що таке може бути: жінка неторкана була! Чоловік до неї тулився, ставало добре засранцю-онаністуі все, щастя набік ішло. А вона, бідолашна, думала, що діти від поцілунків народжуються, уявляєш?.. Потім гінеколог покликав чоловіка на розмову, то він теж, зясувалося, не знав, що й куди Думав, що то все нормально, що так усі живуть! Нічого, тепер уже двійко дітей бігає
Згадую кіносеанси в нашому сільському клубі:
Та й у нас усі мої однолітки так думали Тільки-но привезуть кіно в село, а ще й напишуть на афіші «Дітям до 16 років вхід заборонено»о-о-о То вже й назва не важливазначить, кіно варте уваги. Усі дорослі поспішають до клубу, дехто зі своїми табуретками, бо місць бракує. Набються, як оселедцідо бочки. А ми, дітлахи, обліпимо всі шпарини навколо клубу, стоїмо на плечах одне в одного й заглядаємо Та й так усе село чекає, коли ж то шматочок того забороненого покажуть. А там уся радістьпару пристрасних поцілунків та оголене плече.
Віктор сміється.
І в нас те саме було, куртка на ваті Бачиш, хто його зна, чи Ленін із Крупською любовю займалися. Хоча він не красень, та вона як жаба з виряченими очима від базедової хвороби. Ні дітей не залишили, ні прізвища спільного не мали. Може, усім нам іще сильно пощастило, що на ту справу заборони немащо скажете?..
Через багато років я дізнався, наскільки правий був Віктор: у Леніна ліва півкуля мозку, яка відповідає за любов і співпереживання, була уражена сифілісом. Він був здатен лише на почуття жорстокості, тому й видав тисячі наказів про вбивства й тортури. Відтоді людське життя на довгі роки почали вимірювати зрубаними в тайзі деревами, прокладеними метрами колій і тонами намитого золота з Колими. Так, ми живемо в країні найбільших конституційних прав і найбільших людських заборон.
Уже глупа ніч. Та гуртожиток замовкає десь аж о третій годині. Замикаємо двері на ключ, щоб ніхто не застукав і потім не доніс про те, що ми доволі часто робимо. Сьогодні вечір чергового одкровення. Присуваємося впритул до старого громіздкого радіоприймача. Валерій знайшов його на вулиці й відремонтував. Крізь страшний свист і тріск ми вловлюємо ворожі голоси радіостанції «Свобода» служби Бі-Бі-Сі. Мова, що проривається крізь радіохвильові глушники, проста й логічна. Ми дізнаємося про справжнє життя в Радянському Союзі: порушення прав людей, аварії поїздів та авіакатастрофи, розпусту радянських чиновників, прорахунки партійних вождів. Про це не говорять наші солодкоголосі й правильні радіо- й телепередачі. Про цю правду ніколи не напише газета «Правда». Потроху починаю розуміти, що моє селоце весь Радянський Союз у мініатюрі. Та, може, я ще не все знаю й помиляюся? Та й Бі-Бі-Сі, можливо, щось вигадує? Уже й не певен
На другий день після занять біжу на Головну пошту відправляти листа. Зовсім скоро Новий рік. А значить, я побачусь із Катрусею. Дуже, дуже чекаю того моменту У голові вже сотня картин нашої зустрічі. Вони гарні та яскраві. Сутеніє. Швидко перебігаю через центр міста. Усюди чомусь потрапляють на очі закохані. У темній юрмі зіщулених і похмурих людей вони як зірочки на нічному небі. Їм не холодно, і вони не поспішають. Замріяні усмішки й блиск в очах виділяють їх із безликого сірого натовпу. Я заздрю їм. Туга за Катею загрожує стати чорною депресією. На прохідній гуртожитку мене гукає баба Зіна:
Красеню, а йди-но сюди, щось для тебе маю. Тільки пересунь-но спочатку ось це, тицяє рукою з білим конвертом у бік громіздкої шафи.
Шафа швидко опиняється н потрібному місці. Злітаю сходами в радісному передчутті, розриваю дорогою конверт. Щасливий, з розгону скочу на ліжку. Розгортаю незвично маленький аркуш, пробігаю очима. Нічого не розумію. Перечитую знову й знову Щось важке здавлює горло й наче перекриває дихання. Моє життя закінчилося. Спинилося тут і зараз. Білий аркушепітафія на моїй могилі. У голові гучний подзвін Ні, я таки ще живий Перше бажаннябігти. Прямо зараз, через ніч і відстань. Зриваюся й починаю збирати сумку.
Малий, ти куди проти ночі? відривається від конспекту Валерій. До нього долучається стурбований Сергій:
Андрію, у тебе все гаразд?..
Та я втратив дар мови. Мене лихоманить. Гроші. Потрібні гроші.
Хлопці, позичте грошей. Голос якийсь здушений, наче не мій.
Усі шукаютьледве назбирується два карбованці. Мало, дуже мало. Та я доїду туди, куди вистачить грошей, а далі піду пішки.
Зайцю, послухай мене, перегороджує вихід Віктор. Нехай ти поїдеш не зараз, а через два дні, у суботу. Грошей тобі назбираємо. Та й практичне з анатомії завтра, не можна його пропускати. З інституту вилетіти легко, ти ж знаєш
Та я бачу перед собою тільки двері. Мені треба побачитися з Катею зараз. Іду напролом на двері за спиною друга. Віктор зітхає:
Ну, вибач, малий Змінюватимемо твій емоційний стан через зміну фізичного, куртка на ваті