Відпочивати. він посміхнувся, а я махнула рукою і пішла.
Я спала майже добу. Прокинулася, коли на вулиці було темно. Подивилася на годинник і зрозуміла, що вже глибокий вечір наступного дня. Сну не було, але і сил встати теж. Чомусь згадався мені той психотерапевт, який повторював постійно страшне слово «Одержима». Але я тоді ще не надавала цьому повноцінного значення, я просто була впевнена, що це все мої бажання таким способом перетворюються в реальність. Я вийшла на вулицю, на небі світив яскравий місяць. Він освітлював не тільки наше місто, не тільки небо, але і море до самого горизонту. Я просто тинялась вулицями, ходила по набережній, по пляжам, потім спустилася до пірсу, де швартувалися великі яхти та прогулянкові катери, йшла вздовж берега, і не помітила, як опинилася в районі вагонного депо. Тут були десятки вагонів, з одних збирали потяги, інші мили і готували, інші, навпаки, відганяли в дальній кут, були і такі, яких тягнули на ремонт. На крайніх коліях, біля самої скелі, куди відганяли найстаріші вагони, я помітила, що хтось на одному з вагонів щось малює балончиками. Прямо на вагон падав промінь прожектора і, було ясно видно, що якийсь білявий пацан вимальовує «ЮЛЯ + САША».
Щоб не злякати його, я тихо підійшла і запитала:
Я так розумію, що Сашаце ти? запитала я. Хлопець смикнувся і зібрався тікати, але потім глянув на мене і продовжив роботу.
А тобі яке діло? в його голосі не відчувалося ніякої радості від того, що хтось вдерся до його приватного інтимного простору.
А, мені взагалі немає ніякого діла, просто, може, я теж Юля.
Та ну! що, правда? він опустив балон з фарбою і уважно став мене розглядати.
Та малюй, малюй, я просто подивлюся і позаздрю твоїй Юлі.сказала я, а потім додала. Слухай, давай я тобі допоможу. І не чекаючи від нього ніякої реакції, вибрала балончик з синьою фарбою і почала підмальовувати його художества. Спочатку ми підправили літери, зробили їх об'ємними, потім я намалювала йому різні квіточки, метелики, вензелі, на скільки можна це було зробити при такому освітленні, та ще й балончиками. Я так захопилася, що у мене виникла ідея розмальовувати вагони. Тут вони стоять в глушині, ніхто мені заважати не буде, вони нікому не потрібні ці вагони, а розміри у них якраз такі, як потрібно. Вадим же говорив, що мені потрібен розмах, ось я і розмахнуся тут. Я вперше помітила, що про себе назвала його просто Вадимом. Я тоді вирішила, що нишком сама розмалюю вагон, а потім вже покличу його оцінити, тим паче, що у мене вже тоді народилася в голові ідея.
Слухай, а ти де так малювати навчилася? вивів мене з роздумів цей закоханий Саша.
Та ніде, збрехала я, так, в дитинстві теж на стінах всяку фігню малювала, ось і навчилася. А ти впевнений, що твоя Юля це побачить і оцінить?
Звичайно, вона тут вздовж шляхів кожен день на море ходить з подружками, а щодо оцінить він замислився. Так, звичайно оцінить, я б таку красу навіть сам додому до себе забрав. ми розсміялися, я поставила порожній балончик на землю і сказала:
Гаразд, закоханий, успіхів тобі і удачі з Юлею, якщо вона це оцінить, значить, вона тебе варта, а мене взагалі то Анею звуть, ну бувай, художнику.
Бувай сказав він, дивлячись завороженим поглядом на наше творіння, а я з легкою заздрістю до Юлі, що заради неї хтось готовий на, свого роду, подвиг, хоч і дурість, звичайно, але все одно приємно, коли заради тебе роблять такі дурниці, пішла додому. Настрій був відмінний, починало світати, а мені знову захотілося спати. Весь наступний день я заготовлювала фарби і навіть зробила кілька начерків на папері. Вагони виглядали дуже оригінально, а, головне, весело і жваво. Потім я кілька ночей розмальовувала вагон. З Сашком ми здружилися, Юля, як він розповів, оцінила його, тобто, нашу творчість, при цьому сказавши, що який він ідіот, що не сказав їй цього раніше, і їй би не довелося пів літа тягатися зі своїми занудними подружками на пляж. Тепер на пляж вона ходить виключно з Сашею, іноді навіть ночами. Про подробиці він не розповідав, а я не розпитувала, але здогадатися було не важко. Але більшість ночей він проводив зі мною, приносив мені чай в термосі і бутерброди, які йому робила для мене його Юля. Одного разу і вона прийшла подивитися на мою творчість, там ми і з нею познайомилися. І що цікаво, так це те, що я не спілкуюся з жодним зі своїх однокласників, зате з цією парочкою ми дружимо вже багато років.
Коли вагон був готовий, я прийшла подивитися на нього вдень. Мені все подобалося, і нова техніка малювання, і схожість пейзажу з реальним куточком нашого краю, і сам розмах. Я була безмежно вдячна Вадиму, і мені хотілося швидше поділитися з ним результатом. Я побігла в академію, там його не було, і я залишила записку, де написала, що чекаю його біля старих вагонів на крайніх коліях, біля самих скель. Я прочекала його цілий день, а коли стемніло, мені стало страшно, раптом він не прийде. Щоб якось заспокоїтися, я взялася за наступний вагон. На іншому вагоні я почала малювати інший, але теж пейзаж. Фарба лягала легко, рука впевнено продовжувала наносити шар за шаром. І раптом я почула, точніше, навіть просто відчула чиюсь присутність за своєю спиною. На якусь мить я зупинилася, але вирішила продовжувати малювати. Якщо це Саша, то він зараз скаже свою улюблену фразу «Привіт художникам», а якщо це ВІН Усередині все стиснулося і похололо, руки перестали слухатися і струмінь фарби з балончика почала бити кудись не туди. Але тут його рука, така прохолодна, але впевнена, лягла на мою, і ми почали малювати разом. Ми наносили штрихи за штрихами, поки не закінчилася фарба в балоні. Він відпустив мою руку, і тоді я сказала винувато:
Фарба закінчилася.
А я тобі принесу завтра цілий ящик. Якщо чесно, то я тебе недооцінив, я думав, що після паркану ти станеш трохи розсудливішою і відпочинеш, а ти вперта.
А Ви не знали? з образою в голосі сказала я.
Знав, але, Аню, все, що я тут побачив, просто перевершило всі мої очікування. Ти знаєш, я багато бачив різних одержимих художників, але ти просто нереально ненормальна Не ображайся, це я в хорошому сенсі. Вагони Це ти придумала сама, чи хтось надоумив?
Та один мій новий друг навів на думку. і я показала йому вагон з написом «ЮЛЯ + САША».
Твій почерк і тут відчувається. він посміхнувся і сказав. Давай, разом домалюємо. Це, я так розумію, він махнув головою в бік першого вагона, скеля Вітрило, вірно? А це, починає вимальовуватися Балаклавська бухта
З висоти пташиного польоту. закінчила я розпочату ним фразу.
Підемо, Анюто, завтра закінчимо, відпочивати теж треба.
І ми пішли в сторону міста. Як і того разу, коли ми спускалися з мису, ми йшли мовчки і знову він тримав мене за руку. Мені хотілося, щоб ця ніч не закінчувалася, а шлях додому пролягав через весь екватор. Мені хотілося залишатися з ним якомога довше, але він довів мене до будинку і спокійно запитав:
Тож, тебе коли там чекати?
Я не знаю розгублено сказала я, стримуючи сльози. Напевно, як стемніє.
Ну, добре, тоді, до вечора. він знову з легкою усмішкою подивився мені в очі, повернувся і пішов, через кілька метрів обернувся і пошепки, але досить голосно сказав:На добраніч.
І тобі спокійної ночісказала я тихо, так, щоб він не почув.
Ми малювали вагони, придумували різні прикраси, розмальовували вікна і двері, часто ми просто дуріли як діти, регулярно ходили купатися на море після того, як закінчували малювати, і кожен раз він говорив мені «На добраніч», і кожен раз ми розходилися по домівках. Вдень, навпаки, ми ніколи з ним не перетиналися, я увійшла в нормальний ритм свого життя, малювала для курортників і туристів, іноді портрети до днів народження, іноді, дуріючи, малювала карикатури різних відомих персонажів. Одного разу вночі ми домалювали третій вагон. На ньому красувалося «Ластівчине гніздо» з морем, чайками і хмарами. Закінчивши, ми сиділи на рейках і дивилися на наш витвір мистецтва.
Аню, а ти, реально, дуже талановита, але твоя відчуженість під час захопленості тебе може погубити. Я вже говорив, що ти стаєш шаленою і відчайдушною, коли занурюєшся в свій світ, ти не бачиш і не чуєш нічого і нікого, а це дуже небезпечно, повір мені. Я колись теж був таким. І втратив своє щастя. Точніше, я тільки через багато років зрозумів, що це було щастя, а тоді я просто хотів малювати і все. Тож, подумай. Це просто моя дружня порада. Він говорив тихим, зовсім невикладацьким голосом, і у мене знову все стислося всередині. Я вже почала звикати до його присутності в тій ролі, в якій він був, помічника, наставника, вчителя, навіть просто друга. Але зараз я відчувала, що він не просто друг.