Саме, в цих творах на тему «Як я провів літо» завжди є фрази про море, про пальми, коралі, які можна не просто побачити на картинках, а й помацати, занурившись на дно Червоного або Егейського морів, про село на березі тихої річки, де можна просто лежати і дивитися на хмари, мріяти про далекі краї і країни, засипати під спів птахів і, прокидатися з півнями, про ліс, в якому можна зустріти справжнього зайця або перепілку. У цих творах найчастіше присутня дитяча безтурботність і впевненість в тому, що літо обов'язково повториться, і це свято ще неодноразово до них повернеться. Але в жодному такому творі не буває ані слова про хвилюючі зустрічі і безсонні ночі, про перші поцілунки і перші подаровані букетики з польових квітів, про зорепад, який вони вперше спостерігали разом, коли сиділи на теплих каменях, а його рука лежала на її плечі, а її рукана його талії. І немає в тих дитячих зошитах ані перших переживань, ані перших поцілунків, немає там перших побачень і прогулянок по набережній, де, тримаючи один одного за руку, просто не вистачає сміливості вимовити лише одну фразу. Про це не пишуть в дитинстві, більшість соромиться своїх почуттів, не знаючи, що саме ці перші почуття є найщирішими, і тому, зберігають їх у вигляді найтепліших і приємних спогадів
Життя, як і Ермітаж, можна проскочити за одну мить, не помітивши і не зрозумівши суті всього, що відбувається. Для когось ціле життяце лише виконання обов'язків і чиїхось бажань, в яких відсутня мрія і романтика. За сто років такого життя можна не помітити жодного заходу сонця і не зустріти жодного світанку, не зрозуміти сенсу величезного багатотомного роману і не побачити восени жодного жовтого листка. А можна в маленькому віршику знайти для себе відповіді на всі питання, затриматися біля невиразної, на перший погляд, картини Моне і побачити в ній мільйони фарб і відтінків, очі, посмішку і сльози, дощ і сонце Іноді чотирьох днів шляху і чотирьох тисяч кілометрів досить для того, щоб зрозуміти багато, знайти нових друзів і прийняти важливі рішення
Алекс під'їхав до будинку з невисоким зеленим парканом за яким було видно ідеально підстрижену галявину, серед якої, немов іграшкові, стояли невисокі дерева. Трохи далі виднівся невеликий і на вигляд дуже затишний будинок з червоним черепичним дахом. Від воріт до будинку вела доріжка, вимощена старовинною бруківкою, а з боків від доріжки росли кущі величезних жовтих, червоних і білих троянд. Вся ця картина нагадувала чарівний будинок з казки про Снігову королеву. Алекс припаркував своє Peugeot на узбіччі і вийшов з машини. Машина Лес стояла прямо перед воротами. Підійшовши ближче, через відкриту водійську дверку Алекс побачив, що Лес наполегливо щось шукає в сумці.
Привіт, руденька. сказав він і присів біля неї навпочіпки.
О! Привіт, Як добре, що ти приїхав. відповіла вона і, вийшовши зі своєї машини, обійняла Алекса. Аня стояла поруч і спостерігала за цією картиною.
Щось загубила? посміхаючись, запитав Алекс, явно чекаючи якоїсь реакції від Лес на своє питання.
Та, блін, вже нічого. Телефон десь забула, ключі від будинку загубила, думала, що вони в машині, але їх і тут немає. А у мене ж через дві години презентація. Всі папери, і весь тираж книг вдома, уявляєш? І ніхто б мене не врятував, і була б у мене тоді повна ж Ну, ти сам знаєш, що. Але зате, тепер є ти вона якось розгублено посміхнулася і знову обійняла Алекса за шию.
На, тримай, не губи їх більше. Ти їх не втратила, ти їх залишила в своїй каюті на нашій яхті. А де твій телефон, я не знаю. Я до тебе три дні дотелефонуватися не можу. Алекс дістав ключі, підійшов до воріт будинку і відчинив їх.
Аня, яка спостерігала за цією сценою, повільно підійшла до Алексу і спершу подивилася на нього, а потім перевела погляд на Лес.
Вибачте, що перебиваю в її очах стояло здивування, вона не могла собі уявити, що таке взагалі можливо. Ал, то ти їхав через всю Європу тільки для того, щоб передати ключі?
Ну, так, а що тут такого?
Офігіти простягнула Аня. І ти будеш говорити, що не страждаєш одержимістю. Та ти ще більше одержимий, ніж я, ти просто хворий. вона посміхнулася, перевела погляд на Лес, і добавила. Але, це в хорошому сенсі. ЯАня, Ви мене вже вибачте за нетактовність.
Лес озирнулася назад, собі за спину, потім знизала плечима і сказала:
Якщо ти до мене звертаєшся, то, давай одразу на «ти», бо я не люблю цього. ЯЛес, дуже приємно. А ти, вона звернулася до Алекса, міг би і сам нас представити один одному.
І мені дуже приємо. відповіла їй Аня. Алекс спостерігав за дівчатами, і бачив, як вони потисли одна одній руку, і при цьому посміхнулись. І в цій усмішці він не побачив нещирості.
Ходімо в будинок, а ти по дорозі мені розповісиш, що ти мала на увазі про його одержимість, а то я, може, чогось і не знаю? Лес відчинила ворота, запрошуючи гостю в будинок, але Аня відмовилася.
Дякую, можна, я до вас іншим разом зайду, не хочу вам заважати, всі тільки з дороги, а у тебе, я так розумію, сьогодні ще справи, тож бажаю удачі, і, повірте, це щиро. Ал, відкрий багажник, я косметичку свою заберу.
Лес спостерігала, як Алекс насилу дістав з багажника свого автомобіля здоровенну валізу і поставив її на тротуар.
Як тут таксі викликати, а то я давно не була в рідних краях. запитала Аня. Лес подивилась на годинник і посміхнулася:
Та зараз ти не викличеш сюди таксі, ці жлоби не люблять сюди їздити, бо тут односторонній рух, а біля моря ще й дорогу ремонтують. сказала вона, потім, подумавши трохи, звернулася до Алекса. Ти ж поїдеш сьогодні зі мною? Допоможеш мені, хоч ти і не любиш всі ці презентації? Я потім відпрацюю. вона захихотіла і цей сміх нагадав йому щось дуже знайоме і рідне.
Так, звичайно, поїду з тобою, а чого ти питаєш?
Тоді візьми мою машину, віддасиш потім, завтра або коли зможеш. звернулася Лес до Ані, попорпалась в сумочці і простягла їй ключі від машини, чим немало здивувала Аню. І, взагалі, ти теж приходь сьогодні, ось тобі запрошення.
Аня поїхала дуже здивованою. Вона багато чого не могла зрозуміти. Лес з Алексом проводили її поглядом, і пішли в будинок.
Ти взагалі як з'їздила? Все в тебе вдалося і вийшло? вже в будинку запитав Алекс.
Я не знаю, що вдалося і що вийшло. сказала Лес, підходячи до нього впритул. Але я знаю, що дуже скучила
Про автора
Нижегородов Олексій Юрійович (Алекс Грей).
Народився 29 червня 1970 року в м. Муромі Володимирської області.
Закінчив Тернопільський приладобудівний інститут і Тернопільський національний педагогічний університет за спеціальністю «Фізична культура і спорт».
Проживаю в м. Тернопіль (Україна).
Друкувався в журналі «Шкіпер», з 2008 року веду сторінку на порталі Стихи. ру і Проза. ру. У 20132017 роках номінований на премію «Поет року».