Так протягнула Анна. Хотіла б я таку любов, таке взаєморозуміння і переплетення душ.
А в тебе, хіба, зараз не так? запитав Алекс, допиваючи другу чашку латте.
Гаразд наче, не помітивши питання, сказала Аня. Підемо, а то вже час, а ми тут засиділися. Хоч і не хочеться їхати з цього раю.
Дивна ти сьогодні, не схожа на себе вчорашню. сказав зі смутком Алекс, намагаючись знайти до Ані підхід і розрядити обстановку. Ну, якщо ти хочеш, то підемо.
Вони встали з-за столу, і тут до них одразу ж підбіг Антоніо. Ви що? Вже йдете? Алекс! Ти просто негідник! Не можна так чинити зі старим другом! Антоніо кричав і розмахував руками, як класичний експресивний італієць з італійських комедій двадцятирічної давності.
Та, ми поспішаємо, Антоніо. відповів йому Алекс. Просто їхали повз, і я не зміг не завітати до старого друга, ти ж мене б не пробачив.
Звісно би, не пробачив! Шкода, Франческа поїхала, вона так чекала на тебе!
Вони обійнялися і попрощалися, пообіцявши обов'язково зустрітися наступного разу і провести побільше часу разом.
Алекс з Анею повільно йшли вузькими вуличками Сан-Ремо. Йшли вони мовчки, і кожен думав про своє. Незабаром вони вийшли до машини. Алекс ще раз озирнувся на море, потім подивився на Аню. Аня чекала, коли він відкриє їй двері в машині, спершись на розпечене від сонця крило. Так мовчки вони і виїхали на трасу, віддаляючись все далі від цього райського італійського куточка. Праворуч від них відкривалася дивовижна панорама з моря, неба і черепичних рудих дахів маленьких приморських містечок. Вони піднімалися все вище в гори. І з кожним метром висоти горизонт ставав все ширшим. Аня просто мовчала і дивилася у вікно. Цього разу Алекс порушив тишу, яка починала пригнічувати своєю напруженістю.
Ань покликав він. Аня, не повертаючись до нього, лише злегка кивнула головою. Ну, вистачить дутися, ну, правда, не смішно вже.
А мені й не було смешно. тихо відповіла вона. Чи ти думаєш, що це все жарти? Що можна ось так от просто з людьми, захотівсказав гидоту, захотівзробив теж гидоту. Я розумію, що весь навколишній світлайно, але ж не треба ставати частиною цього лайна.
Я чомусь думав, що ми вже закрили цю тему. відповів Алекс.
Та, ніфіга ми не закрили огризнулася вона і, повернувшись, глянула на Алекса. Не закрили, розумієш? Хоча я абсолютно не хочу говорити про це.
А про що хочеш? Не можемо ж ми мовчати весь час?
Я не знаю. спокійно відповіла Аня. Говори про що хочеш, тільки мене не чіпай.
Блін Як же з тобою важко. сумно видихнув Алекс. А, знаєш, роби, що хочеш і роби, як знаєш, чого я тебе вмовляю. Ти же вважаєш себе найрозумнішою і всезнаючою, а ще обманутою і скривдженою. Тільки не треба думати, що я тебе буду в цьому переконувати. Ні фіга не буду, тому що не бачу ніякого сенсу в цьому. Я не буду нав'язувати себе людині, яка вважає мене злодієм. Тож, пробач, я буду керувати і слухати музику. Алекс додав гучності на програвачі, і салон машини заповнив хриплуватий голос Брайана Адамса. Кілька секунд звучала музика, але Аня потягнулася до клавіші гучності та зменшила рівень.
Тільки не корч із себе невинну овечку, гаразд? Давай не будемо сваритися. Просто відвези мене в аеропорт і все, я зникну з твого життя.
Вони проїхали Геную і звернули на шосе, що вело в Мілан. Проїхавши Мілан по окружній дорозі, вони в'їхали в Бергамо. Аеропорт знаходився практично в центрі Бергамо, потік машин був нескінченний в цей час доби, тому вони повільно пробиралися крізь тягнучки і затори. Весь цей час вони їхали мовчки, і ніхто не хотів ні про що питати один одного. Алекс вважав, що в таких випадках просто потрібен час, щоб людина об'єктивно оцінила ситуацію, що склалася. Він розумів, що необережно сказане слово або вирвана з контексту фраза випадково почутої розмови можуть дуже сильно вплинути на відносини між людьми. Але в його правилах було не нав'язувати своєї думки і не переконувати іншу людину в тому, де істина, а де ні. Він припаркував автомобіль на стоянці в аеропорту і вийшов з машини на розпечений асфальт. Аня вийшла слідом за ним. Вона стояла і просто спостерігала за тим, як Алекс дістає з багажника її речі. Валіза на коліщатках і маленький рюкзачокце був весь її багаж. Вона висунула ручку валізи, закинула на свої тендітні плечі рюкзак Hello Kitty, і пильно подивилася Алексу в очі. Він помітив в її очах крапельки сліз, але вона трималася і не плакала, потім підійшла до нього і легко торкнулася губами його щоки.
У будь-якому випадку, дякую тобі за все. І, пробач, якщо щось не так.
Не чекаючи від нього відповіді, вона різко повернулась і пішла в сторону терміналу. Алекс спостерігав за нею, поки вона не зникла за прозорими дверима, розчиняючись в галасливому різнобарвному натовпі.
7
Він постояв ще трохи біля машини, озирнувся по сторонах і пішов в найближче кафе перекусити. Алекс замовив собі зелений чай з млинцями, але апетиту не було зовсім. Всі ці думки і переживання, всі ці події, які відбулися з ним за останні два дні, абсолютно вибили його з колії. Він дістав телефон і набрав номер Лес. На тому кінці дроту йому повідомили, що номер абонента знаходиться поза зоною дії мережі і запропонували залишити повідомлення після сигналу. Він не любив і не вмів розмовляти з автовідповідачами, тому просто натиснув кнопку «відбій». Випивши чай і купивши пляшку крижаної мінеральної води, він вийшов з кафе. День котився до заходу, але натяку на прохолоду не було. Алекс подивився на годинник, було за п'ятнадцять третя. Раптова втома накотилася на нього, він зрозумів, що очі злипаються, але в Бергамо він зупинятися не хотів. Алекс вирішив доїхати до кордону зі Словенією, а це близько чотирьохсот п'ятдесяти километрів. За його розрахунками, якщо не буде заторів, а на тій дорозі затори бували тільки в районі Венеції, то цю відстань можна подолати годин за п'ять, максимум шість, однак перед дорогою він вирішив трохи відпочити. Йти нікуди йому не хотілося, і він просто сів в машину і провалився в сон. Спав він недовго, якихось півгодини, але прокинувшись, відчув себе краще. Салон його машини був просякнутий спекою, здавалося, що вона була всюди, в одязі, в сидіннях, в оббивці машини. Він завів двигун і одразу ж включив кондиціонер на повну потужність. Через кілька секунд на нього повіяло свіже і прохолодне повітря. Він ще раз глянув на скляні стіни терміналу і виїхав зі стоянки. Алекс їхав тупо «на автопілоті», іноді поглядаючи на екран навігатора, перемикав передачі, зупинявся заздалегідь на миготливий зелений сигнал світлофора, пропускав машини, які виїжджають з другорядних доріг, навіть підвіз одну стареньку, яка щось йому довго розповідала італійською, а він не розумів ані слова, лише зрідка хитав голою і посміхався, коли посміхалася ця дивна синьйора. Вона вийшла в Вероні, залишивши на сидінні два євро і свою візитну картку. Алекс посміхнувся такій неординарній подяці, покрутив у руках візитку, але на ній нічого крім імені, прізвища та слова «autrice» не було написано. Його роздирала цікавість, що ж значило це слово. Підключившись до інтернету, він прочитав, що autrice в перекладі з італійської означає письменниця. Алекс посміхнувся в душі, подумавши, що чи не забагато людей мистецтва йому в один день. Він вимкнув «аварійку» і вже збирався від'їхати, як до нього у вікно постукала молода і симпатична брюнетка. Вона щось довго намагалася йому пояснити італійською, а він тільки розводив руками і хитав головою. І тут йому стало смішно. Ну, чому, саме так все і відбувається? Він десятки разів їздив по цій дорозі, об'їздив всю Європу, проїхавши мільйон кілометрів, але такої маси пригод за одну поїздку він не міг пригадати. Алекс дивився на неї і чекав, коли вона перестане говорити. І раптом він почув:
Блін, ну що за люди, ні фіга не розуміють
То, чого ти зразу на людській мові не говорила? запитав її Алекс.
А я звідки знаю, італьяшка ти чи француз, я не особливо розбираюся в національностях, а ти звідки сам? вона різко зменшила тон, і на її обличчі з'явилася усмішка, яка відбила сподівання на приємне спілкування і розуміння.
У сенсі, звідки їду? Чи звідки родом? засміявся Алекс, і вона засміялася йому в відповідь. Краще скажи ти сама-то що тут робиш?