Слухай, Ал. раптом запитала вона, переводячи розмову на іншу тему. А ти сам ніколи не був чимось таким захоплений, щоб захоплення це твоє доходило до одержимості або до божевілля?
Алекс мовчав, перебираючи в своїй пам'яті події, які свого часу так чи інакше цікавили його. Займаючись спортом чи музикою, він віддавався цьому на повну, але сказати, що був одержимий цим, він не міг.
Ти знаеш. відповів він. Швидше за все, ні. По крайній мірі, я навіть не можу близько поставити свої захоплення з твоєї одержимістю. Мене багато чого в житті цікавило, чим я захоплювався, але, якось все не так було, як ти розповідаєш.
Тобто, в твоєму житті немає навіть такої людини, заради якої ти б готовий був зробити якийсь божевільний вчинок? Немає нічого такого, що могло б штовхнути тебе на дію, яка здавалась досить дивною?
Та ні, нічого такого, повір. він посміхнувся, не відриваючи погляду від дороги. Життя його часто зводило з цікавими людьми, які по-свому були захоплені хто мистецтвом, хто музикою, хто спортом, але, по-справжньому одержимими серед його друзів були лише ті, хто різко з рок-н-ролу йшли в релігію, і одержимість ця не була такою романтичною, про яку розповідала Аня. Ань, а я ось ще тебе запитати хотів, ти дійсно так вважаєш і зараз, ну, коли ти говорила, що дружина його була до тебе, тому і сприймала її по-іншому.
Ну, ти теми змінюєш. вигукнула Аня, відвернувшись в сторону бокового вікна, але після невеликої паузи продовжила. Ось ти сам подумай. Приходиш ти в чиєсь життя, спеціально, будуючи різні ходи і знаходячи способи для зустрічі і розвитку відносин, або ж випадково, познайомившись, наприклад, в соцмережах якихось, чи, скажімо, на заправці в Малазі, це я для прикладу. Так ось, ти входиш в чиєсь життя, стаєш частиною цього чийогось чужого життя, але ти не знаєш нічого про те, як до тебе жила ця людина. Не знаєш про її побут, про її звички, про її розпорядки дня, не знаєш про її захоплення. Або ж навпаки, тобі одразу чесно і відверто говорять, що є чоловік або дружина, діти, хлопчик і дівчинка, ну або три дівчинки, не має значення, розповідають про те, як з дітьми ходили в кіно і на морозиво, з чоловіком, ну чи з дружиною, їздили до друзів на дачу, але при тому всьому постійно думають про тебе. Ти стаєш чиєїсь нав'язливою ідеєю, але постійно розумієш, що є хтось, можливо і важливіший за тебе. І це нормально, тому що це не в твоє життя прийшли, а ти приходиш в чуже, де все було. Добре чи погано, але воно БУЛО ДО ТЕБЕ. І це треба приймати з повагою. Потім людина сама вирішить, як їй бути, що робити, міняти щось, викреслити когось зі свого життя, чи роздвоїтися. Можна, звичайно, і змінити напрямок взагалі в третю сторону, це вже справа вибору. Але, коли мова заходить про цей третій шлях, то виходить, що це відбувається, коли в його або в її житті вже був ти. А це, вже зовсім інша історія
Далі вони їхали мовчки. Іноді траса виходила до моря, і видно було лише вогні яхт та кораблів на рейді, іноді йшла в гори, і вони їхали в повній темряві. Через деякий час Алекс помітив, що Анна заснула, і він зробив програвач тихіше, а через дві години вони вже стояли на паркінгу аеропорту Валенсії. До літака Анни залишалося ще кілька годин. Алекс вимкнув музику і відкинув сидіння. Незважаючи на те, що весь день був за кермом, спати зовсім не хотілося. Він подивився на Аню, вона, немов дитина, підібравши під себе ноги і поклавши руку під щоку, мирно спала. Він думав про те, який був сьогодні дивовижний день. Ще вранці він навіть не уявляв, що йому доведеться їхати через всю Європу, але з'явилась одна справа, заради якої йому потрібно бути вдома через чотири дні. Потім дивне знайомство з Анею, паелья, дорога до Валенсії і, найдивнішеце розповідь про її життя. Історія, з якої навіть невмілий письменник написав би роман, а режисер зняв би серіал серій на двадцять. А тепер вона, яку дванадцять годин тому він прийняв за звичайну повію, і яка поділилася, можливо, найпотаємнішим, спить у нього в машині. Сон не йшов, Алекс тихенько вийшов з машини і пішов в сторону терміналу. Він просто тинявся по залах терміналу, читав вивіски, спостерігав за пасажирами, які з сумками і валізами снували туди-сюди, потім сів біля вікна в одному з ресторанів аеропорту і спостерігав, як злітають і сідають літаки. Він замовив собі каву, але кави йому зовсім не хотілося. Не хотілося не тому, що кава, а тому, що йому захотілося випити кави не самому. Як завжди говорить йому його найближча людина: «Пити каву поодинціце не по-товариськи». Він тоді підвівся, розплатився за каву, і пішов до виходу з терміналу. Біля виходу стояв звичайний кавовий автомат з десятками різних кнопок. Алекс тоді подумав, що добре, що кава, латте і капучіно на всіх мовах називається однаково, навіть на іспанській. Він взяв дві кави і пішов до машини. Аня чекала його біля машини, сидячи на капоті.
Доброго ранку, а я тобі каву приніс. сказав Алекс. Я не знаю, яку ти любиш, тому взяв дві, з вершками і без, а ще я не знаю, чи п'єш ти каву вранці, і, взагалі, чи п'єш ти каву, як каже моя сестра, зі смаком паперу. Якщо ні, то я тебе запрошую в кафе на ранкову каву, ну або чай, що тобі найбільше подобається.
Дякую. вона взяла один стакан і, примружившись, посміхнулася. А я прокинулася, а тебе немає. Це що, я півдороги проспала?
Ну не пів, а лише дві годинки, від Аліканте.
Аня пила каву, а Алекс спостерігав за нею, примостившись поруч на капоті свєї машини. До рейсу ще залишалося години три.
Послухай. раптом сказала Аня. А як ти подивишся на те, що я ну типу, загубила свій квиток? Ти ж мене не кинув би тут? Правда?
Та, я все зрозумів. Алекс хитро подивився на Аню. Вона така мініатюрна, сонна, можна сказати, домашня, сидить на запорошеному капоті його машини і, примружившись, п'є каву. І не хоче нікуди летіти. Адже, правду кажуть, що людська душатемний ліс. Так і тут, Алекс не знав, куди і навіщо їй треба було летіти, та й чи потрібно було взагалі кудись летіти в свій медовий місяць і без чоловіка.
Ну і що ти зрозумів?
Квиток здавати будеш? Чи одразу поїдемо? Алекс подивився на неї в очікуванні відповіді. Її, ніби, підмінили. Аня швидко зістрибнула з капота, поставила свій стаканчик з кавою і сказала. Я швидко, лише декілька хвилин. і побігла в бік терміналу. Потім раптом, не зупиняючись, різко повернулася назад, допила свою каву без зупинки, засміялась так, якось по-дитячому, пірнула в салон машини і через секунду виринула звідти зі своїм дитячим рюкзачком, розвернулася і побігла до терміналу, встигнувши на ходу крикнути:Тільки нікуди не їдь, я швидко!
Алекс знову і знову дивувався такій особливості міняти настрій. Він не поспішаючи пив свою каву, сидячи на капоті свого Peugeot. Минуло не менше півгодини, поки Аня не появилася з терміналу. Вона виглядала зовсім незмученою і посвіжівшою, а найголовніше, була в гарному настрою.
Ти не злишся? Просто у дівчат так буває, коли хвилинкаце, насправді, хвилин сорок, ну або п'ятдесят, у дуже швидких і підготовлених, може бути півгодинки лише. Але, я, правда, намагалася, чесно. Поки квиток здала, поки те, поки се Зате я вмита, свіжа і можу керувати, тож сідай праворуч, будеш головним штурманом. І, не чекаючи відповіді, сіла на водійське сидіння. Чого чекаєш? Сідай швидше та ключі давай. Вона відрегулювала сидіння, пристебнули ремінь безпеки, включила музику і сказала:
Ну, чого чекаємо? Ключі дасиш мені, чи не довіряєш?
На, тримай. сказав Алекс, тільки рули акуратно і на педаль сильно не тисни, а то машинка потужна, може і злетіти.
І вони поїхали. Назустріч їм знову мчали степи, гори, селища і села. Повз миготіли досить рідкісні вказівники міст. І, лише, Барселона, якщо вірити кожному наступному вказівнику, ставала все ближче. Вони проїхали Кастельон-де-ла-Плана, потім Торребланка, позаду залишилася Ампоста, і незабаром вони побачили обриси великого міста.
Вогні великого міста перервала тишу Анна, вирвавши зі сну Алекса. Безсонна ніч, посилена пекучим іспанським сонцем давала про себе знати. Кондиціонер в машині працював на повну потужність, але, здавалося, що і він не справляється з цією спекою.
Це Таррагона, не таке вже і велике місто, хоча досить симпатіине. проганяючи сон, відповів Алекс, тикаючи пальцем в навігатор. Вчора ти відключилася, а сьогодні я пропустив двісті кілометрів іспанських мальовничих ландшафтів.