Повернулась перед чоловіком і дітьми.
Як виглядаю?
Красуня, не зводив він очей з дружини. Що фігурка, що ніжки, що личко. У тебе не буде відбою від шанувальників.
Дружина комісара. Нехай всі заздрять.
Але в туфлях ти на весілля не підеш.
Тут недалеко. Проскочу.
З обмороженими ногами?!
Сеня. Ти перебільшуєш.
Ти мені більше у валянках подобаєшся. З високими халявами. В шубі на хутрі. В товстій пуховій хустці.
Руднєв швидко одягнув дружину в теплі речі. заспокоїв:
На місці переодягнешся.
Весілля грали в їдальні. Стіни її були прикрашені жартівливими побажаннями молодим. На невеликій сцені лежали духові інструменти і гармошка.
Повний, з пишною шевелюрою темно-русявого волосся походжав по залу в ошатному костюмі наречений.
Руднєви зайшли до зали. Там вже сиділо кілька пар командного складу. У тому числі Барановський із солідною дамоюдружиною Сонею. Трохи далі від них про щось розмовляли Турови.
Руднєви зняли верхній одяг. Ситников підбіг до Домнікії Данилівні. Вона вже встигла повісити шубу і хустку і красувалася в туфлях і бузковій сукні. Поправляла ретельно укладене волосся, яке трохи збилося.
Микола вклонився дамі, поцілував руку. Він не приховував, що обожнює дружину комісара.
О, смарагд нашого життя! Я б все віддав, щоб удостоїтися вашої уваги.
Руднєв стояв поруч і вдоволено посміхався.
Його дружина зніяковіла від неприхованого захоплення і поспішила до своєї подруги Валентині Турової.
Де наречена? Запитав Семен Васильович.
Повинна підійти з хвилину на хвилину.
Ти не радий весіллю?
Надюшку не в змозі викинути з голови.
Слухай, друже. З таким настроєм не одружуються.
Що б ти зробив на моєму місці? Кому не скажу про весілля, посміхаються. А. Це та бетонниця. Нінка Танк.
Дурень ти, Ситников. Не розібрався в дівчині. Повна вона. Зовні грубувата. Але чудової душі людина.
Тобі легко вчити, комісар. Відхопив собі красуню.
За хорошим чоловіком і Ніна не поступиться Ньомі.
Серйозно?
Розцвіте. Знайди їй улюблену роботу, приділяй постійну увагу, побільше займайтеся спортом.
Думаєш, щось вийде?
Ось побачиш. Біжи за нареченою. А то вкрадуть.
Застілля почалося з криків «гірко». Потім заграв духовий оркестр. Всі учасники весілля закружляли у вальсі. І вже порядком повеселілі стали танцювати під гармошку. Молодий червоноармієць Ванька по кличці Мінер розтягував трьохрядку. Лихо відстукували каблуками напідпитку чоловіки і жінки. Особливо старалися Домнікія і Валентина. Домна Данилівна швидко пересувала точені ніжки, так, що чорні туфлі відбивали по підлозі з такою частотою, що за ними неможливо було простежити, співала:
Ты играй, ты играй,
Ты играй, не бойся.
Я тебя не завлеку,
Ты не беспокойся.
Валя стала проти неї, тупотіла каблуками и продовжувала:
Меня сватать приезжали
На серой кобыле,
Все приданное забрали,
А меня забыли.
Гості притихли, стали стежити за поєдинком двох жінок.
Домнікія:
Высоко голубь летает,
Крылом неба достаёт.
Хорошо милый целует,
Только замуж не берёт.
Валентина:
Купи, маменька, на платье
Ситцу полосатого.
Прийди, милый, погулять,
Пока не засватана.
Домнікія:
Кaк по нaшему по caду
Вcе летaет белый пух.
Который пaрень не целует,
Тот не пaрень, a лопух!
Валентина:
Полюбилa водолaзa,
С ним мучение одно!
Приглaшaет нa cвидaнье
То нa берег, то нa дно.
Домнікія:
Полно, миленький, сердиться,
Полно губы надувать.
Пришло времечко жениться,
Пора свадебку играть.
Завершила Валентина:
Если ягода созрела,
Надо ягоду сорвать.
Звать невестой надоело
Знать, пора женою звать
До кінця весілля наречений, здається, теж заспокоївся і, здається, іншими очима глянув на свою долю.
Чув, Надька і останнього вибранця кинула. Остаточно пішла по руках, сказав він Руднєву.
Хай іде. Ти знайшов гідну. Вона до кінця твого життя нікуди не піде.
Мені б таку, як у тебе. Писана красуня, вимовив захоплено Ситников.
Але я люблю її не тільки за це, відповів комісар. За відданість, взаєморозуміння. Завдяки чому ми вийшли зі стількох тупикових ситуацій.
Щасливчик!
Ти ще не усвідомив свого щастя. Через рік ви притретеся. Ти зрозумієш, який подарунок піднесла тобі доля
Пізньої ночі Руднєви повернулися додому. Діти міцно спали. У грубці ще жеврів жар. Мабуть, Радик кілька разів вставав і підкидав у топку дрова. Сім'я звикла до тепла в приміщенні, якого ніколи не було ні в Ленінграді, ні в Севастополі. Там вистачало двадцяти градусів. А тут картина була зовсім інша. Іноді в будинку було, як в парильні. Всі раділи цьому теплу. Тому що слід було вийти на вулицю, як ти потрапляв на міцний мороз.
Домна Данилівна терла вуха, ноги, почервонілий ніс. Тому що тіло її застигло. Підійшла до Юрика, який тихенько сопів, погладила його по голові.
Тихо! Не розбуди! Прошепотів задоволений батько.
Подружжя перейшли на кухню. Сіли на лавочці, тісно притулившись один до одного. Кидали в грубку сухі поліна. Вони відразу розгорялися яскравим полум'ям. Від грубки йшло тепло.
Хто придумав подавати нерозведений спирт? Дивувалася Домна Данилівна. Нудота жахлива.
Не можна псувати лікувальний засіб, зауважив Семен Васильович.
А нерозведений спирт пити жінкам можна?
Можна. Відповів, посміхаючись, Руднєв.
Дурні ви, мужики. Не можете нічого без жінок.
У мене на роботі є домашнє вино. Миша Думбрава з Одеської області привіз в знак поваги. Завтра будемо пити.
Сеня, всі думають, що ти у мене грамотний. Все можеш передбачити. Нічого подібного. Ти такий же, як всі мужики.
Я грамотний. Я все передбачив. Ти казала, що нас пригнали сюди по етапу. Жити в цьому забутому Богом і людьми куточку неможливо. Ти неправа. Можливо. І навіть добре. Червоноармійці і вільнонаймані не хочуть покидати Де-Кастрі. Граємо весілля. Робимо людей щасливими.
Ти не уявляєш, Сеня, як мені тут добре. Поруч море. Тайга. Неозорий і дикий Хабаровський край. Ти, діти. Чого ще треба?!
Домна Данилівна притулилася до чоловіка і заснула.
Семен Васильович обережно зняв валянки з її струнких ніг. Взяв на руки. Вклав у ліжко. Не став накривати ковдрою, щоб не зім'яти святкову сукню. У спальні теж стояла спека.
Сам повернувся на лавку і ще довго підкидав дрова в грубку. Він думав про своє життя. Недовге. Нелегке. Але все-таки чудове. Йому було приємно бачити задоволені обличчя червоноармійців, які чітко віддавали честь. Вони поважали його не тільки за звання і службове становище. І це було для нього найвищою нагородою.
Йому було приємно, що в будівництві укріпрайону він зіграв не останню роль. Колись дика бухта здатна приймати і обслуговувати військові судна. Вони звели на східному березі Батьківщини неприступну фортецю.
Чого ще треба йому, кадровому військовому?! І Батьківщина оцінила його заслуги. У числі інших він відзначений високою нагородоюорденом Червоної Зірки.
Семен Васильович притулився до стіни. Відблиски вогню відбивалися на його круглому, починаючому повніти обличчі. Губи і очі його посміхалися. Ні. Він не скаржився на життя в Де-Кастрі, на труднощі. Йому хотілося служити. Робити червоноармійцям і командному складу добро. Але в той же час строго питати з підлеглих.
* * *
Весілля продовжилось у неділю. Але Руднєви пішли проводжати своїх кращих друзів Турових. Валентину обрали депутатом Верховної Ради СРСР першого скликання від трудящих Комсомольського-на-Амурі виборчого округу
Посиділи на доріжку. Випили домашнього одеського вина. Подякували заочно Мишу Думбраву. Турови їхали. Дві сім'ї довго вели неквапливу розмову. Вони тепло попрощалися.
Може ще зустрінемося? Сказав на прощання Семен Васильович.
Тільки гора з горою не сходиться, підтримав його Григорій Іванович.
Але їхні шляхи вже більше ніколи не перетнулися.