Ніде. Ми жили раніше в комунальній квартирі з одним музикантом і він мені дозволяв пограти трохи. Там і навчився. Хоча, як навчився? Я особливо й не вмію грати. Нот не знаю, просто на слух підбираю. почав він виправдовуватися.
А, пограй ще трохи, попросила я.
Ні, пробач, не можу, мені треба додому йти, а то батько мене вб'є.
Як це вб'є? здивувалася я.
Ніяк, я піду. Стільці я розставив, піаніно теж, мені твої однокласники допомогли, але його налаштувати треба, воно не звучить так, як треба. Тож, до побачення.
До побачення. я не хотіла його відпускати. Хоч він був і в джинсах, але мені він сподобався. Слухай, ми завтра запросимо спеціаліста по роялям, і це Ну, ти, якщо захочеш, то можеш сюди приходити пограти. Але, тільки після уроків.
Що, дійсно? Ти домовишся з організатором?
Та я з директором домовлюся.
Чесно? він не вірив своїм вухам. Його очі блищали, він ніяк не міг в це повірити, а я не могла зрозуміти, що люди, яких ми вважали розбишаками і, яких серйозно не сприймали, виявлялися талановитими музикантами або художниками.
Чесно, сказала я. Іди вже додому, уроки роби. І ще Ти в джинсах більше не приходь в школу, добре?
Я обіцяю. сказав він і вибіг із зали.
Ось так ми і подружилися. Потім я його якось захистила від десятикласників, які намагалися його в чомусь там виховувати.
Було і ще дещо Але вам краще цього не знати, ви ще маленькі, скажу лише, що ми почали зустрічатися. Спочатку просто гуляли парком, іноді він заглядав до мене в комітет, а потім було вже більше, Та ми й самі не помітили, як наша проста дружба переросла в справжні почуття.
Але, як завжди буває в будь-якій ситуації, тут були дві сторони медалі. З одного боку ми любили один одного, разом проводили весь вільний час, я допомагала робити йому уроки, він почав вчитися краще, а я, звичайно ж, гірше. З іншого боку, батьки і вчителі були в шоці, вони не могли зрозуміти, що зі мною відбувається, чому найрозумніша в школі дівчина, надія і приклад для всіх, без п'яти хвилин медалістка, просто перестала вчитися. Але якби вони дізналися про наші відносини, то вони б цього ніколи не зрозуміли і не прийняли, тому що я була комсомолка і відмінниця, приклад для наслідування, дівчина з пристойної і інтелігентної родини. А він був звичайним розбишакою, якого виховував один батько, бо мати їх покинула, коли йому було лише п'ять років. Був він звичайним двієчником, який мав усі шанси взагалі не закінчити школу. Тому, нам доводилося ховатися від усіх, приховувати наші почуття. А це було нереально важко. У школі ми не спілкувалися, іноді його викликали на комітет комсомолу за черговий прокол. Там ми і зустрічалися, але мені доводилося пісочити його по повній програмі, а він лише посміхався. І чим більше я його виховувала привселюдно, тим більше він веселився. Це дратувало всіх оточуючих, а я ледве стримувалася від сміху. Але все таємне рано чи пізно стає явним. Якось увечері я затрималася в комітеті комсомолу, готувала доповідь до майбутньої звітно-виборчої конференції. У школі вже нікого не залишалося, і серед цієї тиші я виразно почула знайомі мелодії. Музика лунала з актового залу. Серце у мене завмерло. Я зрозуміла, що це грає він. І, хоча у нас було табу на зустрічі в школі, я все ж таки пішла в зал. Коли я увійшла, він перестав грати і встав біля піаніно. Далі я погано пам'ятаю Пам'ятаю лише, що ми дико цілувалися, і ми навіть не чули як відчинилися двері і хтось увійшов. Схаменулися ми лише тоді, коли в залі включилося світло. На порозі стояв директор, а ми так і завмерли, обійнявшись.
Філімонова, швидко до мене в кабінет, сказав директор крізь зуби, А Ви, молодий чоловік, завтра до мене з батьками.
Я так не ридала ні до цього випадку, ані після. У директора я вислухала довгу проповідь про свою аморальність, і він пообіцяв мене прибрати з посади комсорга школи, а його взагалі перевести в іншу школу. Я благала директора не виганяти його, говорила, що нехай робить зі мною все що завгодно, тільки щоб не чіпав його. Коротше, я його вмовила. Я вам не розповім, як мені це вдалося, але його залишили в школі, мене залишили комсоргом, але директор змусив написати мене щось на зразок пояснювальної записки, де я каялася у скоєному. Але дату на цьому документі я не ставила, щоб його можна було в будь-який момент пустити в хід. В замін на це все, я взяла на себе зобов'язання розірвати з ним будь які стосунки. Це була свого роду зрада, але я не могла ризикувати його майбутнім. З наступного дня я стала його уникати, він приходив до мене в клас, іноді ночував під моїми вікнами, але я не спілкувалася з ним. Тільки одного разу вночі він заліз до мене в вікно і опинився в моїй кімнаті. Це був останній раз, коли ми спілкувалися. Я намагалася йому пояснити, що це все було помилкою, що ми різні, і що нам не по дорозі, що я старша за нього і скоро поступлю до інституту і поїду. Загалом, ми пророзмовляли майже цілу ніч, але він так нічого і не добився. Він просто встав і вийшов у вікно, це саме так виглядало. Я не дивилася, як він спустився, мені було моторошно. Я проплакала весь залишок ночі і весь ранок. На ранок батькам я сказала, що захворіла і в школу не пішла. В той день я почала курити. Я думала, що не переживу це, настільки мені було важко і погано. Але я зробила все, щоб він не дізнався, що мене просто купили тоді. І тепер я все життя живу з цим. Можливо, ми колись зустрінемося, і я розповім йому всю правду. Я думаю, що зараз я вже дозріла для правди.
Потім в мене був універ, а він після сьомого класу перевівся до спортивного інтернату, та там і закінчив десятирічку. А коли я була на третьому курсі, він поїхав поступати кудись в мореходку. Мені про це розповів директор на одній із зустрічей випускників. З того моменту ми більше ні разу не спілкувалися. Ось, напевно, чому мене не цікавлять ні фізруки, ні директори.
І Ви, Маріє Петрівно, досі його любите і чекаєте? спитала Ритка.
Не знаю, багато років минуло, напевно, це була просто перша дитяча любов, як у вас зараз буває, але тепер все по-іншому, якось більш прагматично. Адже люди з віком абсолютно по-іншому дивляться на речі. Хоча, брехати не буду, почуття в будь-якому віці присутні. І, буває, зустрінеш людину, щось всередині аж стискається. Напевно, це і є любов. Зате тепер, завдяки тому хлопчику, мені чомусь більше подобаються хокеїсти і музиканти. Та ще й після закінчення школи у мене була одна душевна історія, але вам я її не розповім, поки що, по крайній мірі.
Чому не розповісте, Маріє Петрівно? зашуміли всі.
Та тому, що ця історія стосується не тільки мене і того хлопця, вона безпосередньо стосується ще моєї кращої подруги. Точніше, колишньої найкращої подруги. Ось така от історія. І не питайте, все одно не розповім. твердо завершила Мері.
Давай, тепер ти, Антоха. звернулася до мене Ритка.
А ти, що, Ритко, тепер у Марії Петрівни особистий прес-секретар? пожартував я. Гаразд, я теж відповім, Тільки, можна я не буду розповідати про те, чому мені не подобається фізкультурник і директор.
Слухай, оригінал, давай не з'їжджай з теми, Марія Петрівна була невблаганна. Вона дивилася мені прямо у вічі.Ми ж усі знаємо, що пів школи і пів спортшколи дівчат таємно страждають за тобою. Тож, розповідай, чого тебе ніколи ні з ким не видно?
Ну, як Вам сказати, Маріє Петрівно. Ви, напевно, просто перебільшуєте. Ніхто за мною не страждає, ніхто до мене не пристає, це все Вам лише здається. Але я Вам розповім, чому мене вони в принципі не цікавлять. Справа в тому, що всі дівчата побудовані однаково. В них є ноги, потім виростають груди, а мізків так і не додається. Ви не ображайтеся, я не про вас зараз.
Чому ж ні? сказала Марія Петрівна, поставивши підборіддя на кулаки. В очах її загорілися якісь незвичайні іскри. Дуже навіть про нас, у нас є і ноги, і груди, і навіть відсутність мізків.
Ну, я не те хотів сказати. Я мав на увазі, що всіх дівчат, з якими я спілкуюся, чомусь, цікавить лише одне. Вони хочуть гуляти, вони хочуть уваги, вони хочуть ходити з кимось в кафе, деякі навіть хочуть вже подарунків. Їм хочеться дискотек і щоб їх проводжали. Вони всі, чомусь хочуть публічності відносин, ніби, якщо відносини є, то це обов'язково потрібно показати подружкам. А мене це бісить. Мені цікаві ті, хто любить спорт, рух, рок-н-рол. Я не люблю заучок і зануд, мені з ними нудно і нема про що з ними говорити. Ні, ну, я можу зустрічатися, звичайно, є цікаві дівчата Але, я б хотів зустрічатися з такою ж, як я. Це чесно. Ви ж всі тут любите правду? Так ось це правда.