Пайпер майже непомітно опустив підборіддя.
Тепер політика принизила владу до звичайного конкурсу популярності,пильний погляд знизу вгору, і зіниці, напівзаховані під зведеними донизу бровами, виражали презирство. Зловісна зневага печерної людини, чиї очі посаджені так глибоко, що їх майже не видно.
Дрібна група акторів, що очікували своєї черги, могла б навчитися чогось корисного. Колись Пайпер грав короля Ліра. Грав Мойсея.
До сьогодні,провадив він,сучасні лідери плазували заради того, щоб отримати посаду, замість того щоб заслужити її,він замовк, даючи словам дійти до свідомості.
Від початку індустріальної революції,продовжив Пайпер. Це був хитрий перехід. Кращий сценарист зробив би його мякшим, але актор, який знає своє ремесло, завжди може виправити промахи поганого письма. Часто достатньо лише повторити вступну фразу, відтак:Від початку індустріальної революції глобальні сили навязували людству значну стандартизацію.
Не відриваючи погляду від камери, Пайпер відчував, що повтор виявився успішним. Кастинг-директор кивнув і нашкрябав щось у сценарії. Двоє інших чоловіків, продюсер і сценарист, обмінялись усмішками і підняли брови. Жоден з них не хитав ногою від нетерплячки. Ніхто не барабанив пальцями по столу. Навіть режисер припинив жувати пончик, який досі запихав до рота.
Пайпер продовжив:
Усе своє життя ми прожили під тиранією стандартизованих часових поясів, стандартизованих вимірів температури і відстані, обовязкових кодексів поведінки і прийнятних методів вираженняеліпсиса тут не було, але Пайпер додав його, щоб наступний пасаж мав серйозніший ефект:ці загальні норми відняли в нас життя.
Тут він усміхнувся, щоб означити новий перехід. Пайпер спостерігав за цифровим таймером на камері. Вони хотіли, щоб він уклався в чотири хвилини, тож він зробить усе вчасно.
Сьогоднішні героїчні дії звільнили нас від тиранії довготривалих норм,він протягував кожне слово, насолоджувався ним, надаючи повідомленню веселості Рузвельтових «Бесід біля каміна».Відсьогодні й надалі люди, які керують нашою нацією, довели, що вони герої.
Пайперові зміни інтонації стали поблажливими, чистий гайд-парківський задавака, зневажливий до будь-яких страхів слухачів. Щоб приземлити промову, він приперчив її популізмом Кеннеді.
Ці нові лідеривоїни, які звільнили нас усіх,напіввикрикнув він.Для наступних поколінь ці визволителі зададуть новий курс свободи нашої нації.
Пайпер знав, що ці слова і не повинні мати сенсу. Вони мають лише викликати позитивну емоційну реакцію.
Починаючи з цього великого дня,проголосив він. Голос звучав так, наче він доносився з гранітного рота гори Рашмор. Він ніби відлунював крізь час, як Ґеттисбурзька промова.
Починаючи з цього великого дня, ми заперечуємо зрівняння і спрощення, навязані глобальними стандартами, і присвячуємо життяПайпер зробив паузу, ніби щоб стримати емоції,відновленню нашої ідентичності та суверенності.
Гідний актор дотримується сценарію.
Великий актор знає, коли імпровізувати і донести думку, яку сценарист пропустив. Відхід від сценарію або зруйнує цю пропозицію роботи, або кине її йому в обійми.
Глянувши в камеру лютим обличчям Джонсона, Пайпер експромтом видав:
Перед тим як створити щось із неперехідною цінністю, ми мусимо спочатку створити самих себе.
Безвідривно дивлячись в обєктив, він додав:
Дякую вам.
Чотири хвилини, рівно.
Кімната вибухнула аплодисментами. Грубо витесані члени команди підвелися, взялися свистіти і гупати черевиками. Навіть Пайперові суперники, його колеги-актори, що сиділи віддалік і чекали, доки настане їхня черга читати, навіть вони, скрегочачи зубами, аплодували його тріумфу.
Зашкарублий кастинг-директор Клем кинувся вперед, його мясисте обличчя розпливлося в усмішці. Він ляснув Пайпера по спині зі словами:
Оте, де ти сказав про «створення самих себе» просто геніально,він втулив йому аркуш паперу з текстом.Поки ти на місці,вказав на малярну стрічку на підлозі,можеш ще оце також зачитати на камеру?
Шерхлими, потертими пальцями Клем подав білу картку. На ній було єдине речення. Пайпер прочитав і віддав її. Він упився в камеру суворим поглядом і вимовив репліку:
Не шукайте його,проголосив він.Списку не існує. З-за камери режисер озвався:
Наступна репліка.
Пайпер зачитав:
Усмішкаваш найкращий бронежилет!периферійним зором він бачив, як фотограф робить знімки.
Режисер наказав:
Знімаємо далі. Наступна репліка.
Пайпер звузив очі й глибокодумно глянув у камеру, перед тим як зачитати:
Божественність веде постійну боротьбу за те, щоб показати нам, на що здатна.
Незважаючи на контекст, він демонстрував свою найкращу гру. Читав:
Ті, хто вимагає миру,це люди, які вже мають владу. Вони змусили його повторити список шовіністичних слоганів, доки він не вивчив їх напамять і більше не читав. Він декламував. Не роблячи пауз, якийсь шнир подав йому велику синьо-чорну книжку. Вона нагадувала альбом завбільшки з журнальний столик, із тих, які зазвичай наповнені глянцевими ілюстраціями. На обкладинці нічого не було, окрім назви, виведеної позолоченими буквами: «Виправний день» Талбота Рейнолдса. Його персонажа. Фотограф робив його світлини з розкритою книжкою в руках з усіх можливих ракурсів і відстаней.
Ніхто не аплодував, проте відчуття їхньої глибокої схвальної поваги наповнило кімнату. Не встиг Пайпер покинути свою точку, як режисер попросив його читати з першої сторінки.
Пайпер роздивився текст. Згори сторінки великим шрифтом було надруковано: «Декларація взаємозалежності».
Жодних протестувальників. Національна алея, що витягнулася від будівлі Капітолія до монумента Вашингтона, мала бути переповнена протестувальниками. Метушливими, крикливими, з табличками в руках, ордами тупеньких гіпарів. Мільйонами антивоєнних протестувальників. Телефони в його кабінеті, кабінеті сенатора Голбрука Деніелза на пятому поверсі Будівлі сенату імені Гарта, мали б розриватися від дзвінків. Вони мовчали. Жодного з мільйонів розлючених електронних листів, яких працівники очікували на сенаторську електронну скриньку.
Ні, єдиною ознакою активності була невеличка група будівельників. Зі свого вікна сенатор Деніелз згори спостерігав, як вони копають широкий рів. Завбільшки він був приблизно як два басейни олімпійського розміру, встановлені вздовж один за одним. Роботи тривали на газоні між Першою авеню і східцями Капітолія.
Тупі нехлюйські сині комірці, що займалися риттям,сенатору було їх майже шкода. Він усівся в шкіряне крісло у своєму кондиціонованому, профінансованому державою внутрішньому святилищі. Якщо не вони найближчим часом загинуть, то їхні сини. Сини, внуки і племінники. Підмайстри і працівники. Надлишок чоловіків покоління.
Зважаючи на голосування щодо проголошення війни, яке відбудеться за лічені дні, злі й налякані американці мали би без угаву гупати в його двері. Нікого. Тихо було не лише в його кабінеті, усі інші кімнати будівлі теж заполонила церковна тиша. Його помічники та служники вже перевірили комутатор й уточнили в айтішників. З телефонами і серверами все гаразд.
Найвірогідніше, вважав сенатор, що американці надто розколоті через дефектний процес політики національної ідентичності. Здавалося, всім начхати на те, що інших змушують підперезати стегна і здохнути. Останній політичний курс успішно затаврував молодих чоловіків як внутрішніх ворогівзлочинців культури зґвалтування, шкільних убивць та неонацистів,і нажахані медіа американці з радістю відреагували на те, що популяцію цих паршивих овець скоротять.
ЗМІ виконали продиктовану їм роботу, демонізували чоловіків призовного віку, допомогли в підготовці їх до призову.
До кінця цього тижня обрані федеральні чиновники одностайно проголосують за відновлення військового призову і відправлять два мільйони молодих чоловіків на війну в Північну Африку. Водночас лідери кількох десятків країн у Західній Африці та на Середньому Сході виставлять таку ж кількість своїх чоловіків проти американців.