Гарний светрик.
Професор піднімає руку вгору, відтягуючи рукав, щоб посвітити наручним годинником,справжнє шоу влаштовує з перевірки часу. Каже:
І все одно я хотів би знати, що це ви тут надумали.
Не витягуючи носа з паперів, Руфус озивається:
Ваш кабінет досі в корпусі принца Люсьєна Кемпбелла? Шостий поверх?
Професор вражений.
Віс продовжує:
То справжній діамант?так ідеально просмикнутий у ліве вухо професора.
Футбольний газон тягнеться просто вздовж краю ями. Під нимневеликий верхній темно-коричневий шар ґрунту. Нижчеширочезна смуга підґрунтя, під якимдавня історія, що сягає часів динозаврів. Дзвіниця поблизу будівлі адміністрації починає відбивати четверту годину. Професор опускається на одне коліно біля самого краю ями. Нічого, окрім сирої землі на глибині, набагато більшій, ніж для басейну. Глибше, ніж для підвалу. Земля і хробаки. Урвисті краї роздряпані смугами від зубів ковша. Дрібні грудки відриваються і скочуються донизу.
Отак уклякнувши, професор схиляється вперед, над урвищем. Обдумуючи те, чого не розуміє, він, можливо, вишукує скамянілості. Дурний, як кабан, якого ведуть на бійню, не усвідомлює очевидного, але намагається віднайти якийсь загублений слід зниклої цивілізації. Як би не було, його погляд надовго затримується на безпросвітній темряві, щодо якої він усе життя прикидався, що її не існує.
Сніданкові пластівці поприлипали до його шкіри, ніби фруктові струпи. Він відірвав червоний і зїв. На руці залишився привид пластівця, щось схоже на дрібне кругле червоне татуювання. Наче він перетворювався на леопарда веселкового кольору.
Цього ранку Нік прокидається у ліжку з перекинутою тарілкою пластівців «Фрут Лупс», які поприлипали до спини. Невеличкі плями всіх кольорів веселки, ніби різнобарвні цукерки «Лайф Сейверс», позалишали сліди на простирадлах. Він тягнеться до телефону на підлозі, намагаючись відтворити події попереднього вечора.
«За інформацію передбачена винагорода»,слова на екрані. Повідомлення, яке прийшло за кілька хвилин після опівночі. Він намагається відповісти, але номер відправника заблокований.
Не встигає Нік встати з ліжка, як телефон дзвонить. Визначник номера показує: «Приватний номер». Нік натискає на екран:
Кажіть.
Голос йому:
Ніколас?голос чоловічий, але не Волтерів. І не бáтьків теж. Хрипкий, із сопінням, але ввічливий. Ніхто зі знайомих Ніка не зве його Ніколасом.
Він бреше:
Ні, це друг Ніка,треба відлити. У телефон він говорить:Нік відійшов.
А чоловік у телефоні йому:
Дозвольте відрекомендуватися,хрипучи,мене звати Талбот Рейнолдс. Ви раптом не знаєте, де зараз перебуває міс Шаста Санчес?Сопучи:Та найчарівніша й наймиліша істота.
Нік знову бреше:
Нічим не можу вам допомогти.
З телефону:
Ви знайомі з розчудесною міс Санчес?
А Нік йому:
Нє-а.
Ви останнім часом контактували з поліцією або таким собі Волтером Бейнсом?запитує цей Талбот.
Нік починає розуміти, що до чого. Волтер. Волт, от лошара. Нездалий безнадійний невдаха. Після кожного передозу чи аварії завжди все йде за тим самим сценарієм. Тоді, коли Волтер закинувся сіллю для ванн і намагався зїсти власну руку, саме Нікові довелося везти його в лікарню. Або ще гіршеколи він спробував засадити тій гарячій сатаністці. Не переймаючись тим, щоб приховати гнів у голосі, Нік каже:
Ніколи не чув про такого.
Голос у телефоні починає відлунювати. Ніби він телефонує з якоїсь діри, цей Талбот каже:
Будьте певні, я неймовірно багатий чоловік і щедро оплачу будь-яку допомогу, яку ви зможете запропонувати.
Нікові пальці ковзають по простирадлах, доки не натрапляють на щось кругле. Десятиміліграмова пігулка флексерилу, судячи з розміру. Рефлекторно він підносить її до рота, навіть не дивлячись, розжовує і не запиває. Якщо цей телефонний дзвінокпропозиція наркотиків, Нік боїться, що його можуть у щось втягнути. Події минулої ночі досі затягнуті легким туманом у голові. Він зачекав надто довго, достатньо довго, щоб хтось відслідкував сигнал його телефона. Достатньо довго, щоб хтось уже почав стукати йому в двері. Він такий:
Щось передати Нікові?
Скажіть йому,говорить цей голос, цей Талбот,щоб не йшов у поліцію.Після недовгих вагань:Запевніть його, що все налагодиться протягом кількох днів.
Відчувши, що напруження в мязах зникло, Нік запитує:
У що Шасту втягнули цього разу?
Голос, цей багатенький дядько Талбот, питає:
Як вас звуть?
Але Нік завершує дзвінок. Він вислизає з ліжка й примружується, заглядаючи через штори спальні. За дверима нікого, поки що. Він знімає зелений «Фрут Луп» з руки, жує його, роздумуючи. Перш за все він проводить по екрану телефона й вимикає GPS. Задля додаткової безпеки знімає задню кришку й витягує акумулятор.
Виставлені ряди розкладних крісел, та все одно люди стоять по краях і ззаду. Усе це відбувається в гіпермаркеті спортивного спорядження, де є водоспади і потічок із фореллю для риболовлі в приміщенні, от лише робочий день уже скінчився, тож водоспади вимкнені, а потічок перетворився на сухі басейни зі склопластику, бо форель поховали в резервуари кудись подалі від чужих очей. Ніби матінка-природа на ніч пішла додому: не звучить фонограма співу птахів чи запис реву самця лося.
Бінґ з Естебаном розглядають натовп, здебільшого щедрий урожай мужичні з Півдня. Одробина Джамалів. Армія самотніх вовків. З іншого боку аудиторіїтой мудак зі спортзалу, Колтон-щось-там, сидить зі своєю другою половинкою, Пеґґі чи Поллі. Перед натовпом стоїть якийсь чоловік і запитує:
Підніміть руки ті, хто знає, чому люди обрізають вуха псам.
Ще до того, як хтось устигає відповісти чи підняти руку, чоловік уже на повну розходиться про те, як пастухи в давнину підрізали вуха своїм цуценятам. Щоб запобігти інфекціям. Щоб вовки не брали гору під час сутичок. Пастухи користувалися тими ж ножицями, якими підстригали овець. Вони підсмажували відрізані шматки, готували їх та згодовували тим же псам, щоб зробити їх безжалісними.
Продавець спортивних товарів запитує натовп:
Хто з вас знає давній ассирійський закон?ніхто не наважується озватись. Не збавляючи темпів, він продовжує:Вавилонський кодекс Хамурапі, що карав порушників закону, відрізаючи їм вуха.
На додачу до цього він розповідає про те, як король Генріх VIII карав бездомних у шістнадцятому столітті, відчикрижуючи їм вуха. А ще американське законодавство дозволяло відрізати вуха як покарання за підбурювання до заколоту чи моральні образи аж до 1839 року.
Продовжуючи свою думку, він веде далі:
Вас ні грама не мало би здивувати, що від самої появи воєн найманці збирали вуха, щоб обмінювати їх на винагородуБінґ піднімає руку, озивається:
Звучить жорстоко.
Продавець спорттоварів хитає головою:
Ніпіднімає вказівний палець, щоб усі зачекали,якщо жертва вже мертва.
Головна перевага зняття скальпів, продовжує він, у тому, що вони легкі. Їх легко збирати і перевозити. Мінус у тому, що це брудна справа. Те саме стосується сердець. Щоб вирізати серце, потрібно збіса багато часу. Таким чином, вухаце ідеально. Ліве вухо, якщо бути точним.
Вуха можна носити у великій кількості. Легко приховати. Сотня вух ледь навантажує паперовий пакет для покупок. Це дорівнює трьом сотням можливих голосів, практично власна політична партія.
Продавець спортивних товарів повертає голову боком до всіх і каже:
Хапайте.
Він має на увазі власне вухо. Естебан роззирається навколо. Ніхто не поспішає хапати, тож він зрештою ступає вперед і стискає вухо цього чоловіка. Воно тепле і гнучке. Чоловік каже:
Добряче потягни.
Він вчить їх інструкцій. Рахується лише ліве вухо. Ліве. Тільки вуха зі Списку. Проведуть випадкове тестування ДНК, і якщо виявиться, що ви подали вухо не зі Списку, вам загрожує смертна кара. Вуха не можна обмінювати чи продавати, і лише особа, яка зрізала вухо, може обміняти його на виборчий кредит.
Продавець спортивних товарів триндить про тореадорів. Про те, що вухаце випромінювачі тепла тіла.