Та уважно слухала. В усій її постаті відчувалася напруга.
«І що далі? думав Андрій. Що буде з усім світом, якщо отой дядько, або хто там у них вирішує, накаже припинити експеримент і знищити його результати? Тоді всім нам гаплик. Або якщо вони таки вирішать показати себе землянам? Як відреагують такі велетні, як США, Росія, Китай. А якщо війна?»
Андрію, голос Марічки відволік його від думок.
Екран монітора вже був темним. Марічка розвернулася до нього, в її очах блищали сльози.
Бачу, справи не надто втішні,намагався посміхнутися Андрій.
Жінка вибігла з-за столу і кинулася йому на шию. Вона обійняла його, увіткнулася в груди і гірко заплакала.
От тобі й на, все ще намагався вдавати із себе веселого дурника Андрій, така сурйозна пані, а нюні розпускає, як студентка, що не здала іспит.
Андрій обережно погладив Марічку по голові. Потім трохи відхилив від себе і взяв у долоні її обличчя. Сльози котилися з очей жінки. Андрій подивився в її очі і потонув у них. Він обережно наблизився до жінки і поцілував її у лоба.
Невже все так погано? прошепотів.
Марічка притулилася до Андрія всім тілом і тихо схлипувала. А потім обережно поцілувала чоловіка в губи. Андрій відповів. Бункер неначе поплив навколо них
Глава 33
Командире, тут щось є,прошипіла рація.
Йду, відповів старший, де ви?
Третій корпус, напіврозвалений. Тут якийсь дивний ганок. Схоже на бункер.
Коли підійшов старший, один із бійців саме відривав стару дошку. У отворі проблискував метал.
Схоже на стіну
І зовсім навіть не стару, додав старший.
Він із хвилину стояв мовчки і задумливо розглядав знахідку, доки підлеглі обстежували ганок і зривали з нього дошки.
Точно бункер, сказав хтось із вояків.
Бункер, то й бункер. Усім зайняти позиції по периметру за деревами!
Підійшов командир і кілька разів ударив черевиком об металеву стіну.
Агов, всередині! Гадаю, ви мене чуєте. Даю пять хвилин, щоб ви вийшли до нас із піднятими руками. Інакше ця залізяка стане вашою домовиною.
Глава 34
Старший передав рішення, Марічка сиділа у Андрія на колінах і обнімала його за шию. Вони поки що не втручатимуться у справи Землі. Наступну перевірку заплановано через сто років.
То чого ж ти плачеш?
Бо мушу повертатися додому. Повертатися сама. Я не можу взяти тебе з собою.
Я розумію, Андрій перебирав рукою Марійчине волосся, це все одно, що привести у власну хату безхатченка з карантинного блоку.
Припини, Марічка несильно штурхонула Андрія кулачком по ребрах.
Гаразд, відповів їй Андрій, я більше не буду.
Екран монітора вже давно показував альфівців, що чатували біля входу до бункера. Величезний чоловік у чорному, вочевидь командир, час від часу пропонував здатися «по-хорошому», і від його слів Андрію було смішно.
Мені вже час, тихо промовила Марічка.
Андрій обережно зсадив жінку з колін і підійшов до дверей бункера.
Зробимо так. Ти повертаєшся додому, а я вийду назовні і підірву бункер. Ти ж розумієш, навіть якщо ті,він показав рукою на двері,і не розберуться з вашими шлюзами, то й того, що знайдуть тут, буде досить, аби вони впевнилися у вашій присутності. Уся ця техніка може дати новий поштовх для розвитку нашої цивілізації. І не обовязково в той бік, який ви плануєте. Немає гарантії, що під час наступної перевірки ваші зіткнуться із більш серйозно підготовленими землянами.
А вони тебе не вбють?
Ти забуваєш, що я з їхньої системи.
Щось я не надто тобі вірю.
А дарма, Андрій підійшов до Марічки і поцілував її.Все буде добре. Я включу таймери, вийду і скажу, що терористи замінували бункер, що часу обмаль. Коли ми всі відійдемо, я знищу бункер.
Знаєш, вираз обличчя Марічки посерйознішав, я впевнена, що ті заряди росіянина не завдадуть значної шкоди бункеру. Ось, вона простягнула Андрієві пульт, нехай спочатку спрацюють ваші пристрої, а коли ти будеш на безпечній відстані, хоча б за кілометр звідси, натисни ці дві кнопки.
Домовилися.
Марічка обняла Андрія й усім своїм тілом припала до нього.
Так боляче, що ми більше ніколи не побачимося.
Хто зна, а може, ваші передумають?
Я намагатимусь їх переконати.
Андрій звільнився з обіймів жінки і натиснув кнопку на пульті. Стіна тихо відійшла вбік. Марічка зайшла всередину, не відриваючи погляду від Андрія.
Я кохаю тебе, прошепотіла вона.
І я кохаю, відповів Андрій.
Перед тим, як стіна зачинилася, Андрій встиг прикласти долоню до вуст і послати жінці повітряний поцілунок. Він постояв із хвилину і знову натиснув кнопку. Стіна відійшла вбікшлюз був порожній.
Щасливої дороги, люба
Андрій сів на ліжко. «От і все. Я навіть не встиг сказати, що вона мені снилася». Йому зробилося досадно, що не може зараз бачити неба. Понад усе він хотів би зараз опинитися десь посеред полі, і щоб навколо була тиха ніч і вкрите зорями небо. Він міг би задерти голову і дивитися вдалечіньтуди, де була вона, Марічка. І раптом згадалася мама.
Ох, мамо, знала б ти, яку могла би мати розумну невістку, Андрій навів пульт на двері бункера.
Залізні двері почали зсуватися вбік, трощачи собою рештки ганку. Спершу ззовні було тихо, потім почувся голос старшого:
Усередині нікому не рухатися, ми заходимо!
Андрій побачив, як на сходах зявилися спочатку черевики, потім ноги у чорних штанях, далі бронежилет, спрямований у бункер автомат. Нарешті постать спустилася по сходах повністю. Це був старший, що раніше командував перед ґанком. За ним спускалися ще четверо чи пятеро людей.
Ласкаво прошу до реального світу, посміхнувся Андрій і натиснув на пульті відразу дві кнопки.
Глава 35
Ти чула? У Чорнобилі знов бабахнуло.
Літні жінки сиділи на лавці біля парадного. У Києві вечоріло. Поруч біля них бігала мала дівчинка.
Ти шнову уключала той канал, де про кров покашують? дитя погано, однак старанно вимовляло слова. Я уше татку рошкашу.
Тихо ти, «рошкашу», передражнила маленьку бабця. Йди грайся, не лізь у дорослі розмови.
Вона відвернулася від дитини до своїх подруг.
Я серйозно, ось годину тому передавали по «ЧП.Інфо», ніби вибух якийсь стався, а що саме рвонуло, ще не знають.
Треба увечері «Плюси» увімкнути, мо що скажуть.
Ага, ті скажуть. Ті вміють. Ще й прибрешуть, щоб вражало.
Примітки
1
Хуліо Флоренсіо Кортасар (19141984) аргентинський письменник і поет, представник напряму «магічний реалізм».