Марічка сіла навпроти Андрія за стіл. У її очах було помітно втому.
Гм, так от що тобі сказали Повір, те, що ти знаєш, це цілковита брехня. Причому найменша брехня з усієї, яку вклали у ваші голови.
Марічко, я прийшов не сперечатися. Якщо відверто, то я дуже стомлений і не вдягнув на тебе наручники лише тому, що там, на галявині, ти в мене не вистрілила. Тож я хочу знати, чому? Чому ти не «прибрала» мене?
Тут і так багато смерті,тихо відповіла жінка. Все сталося геть не так, як я планувала.
А що ти планувала? Розкажи.
Я не впевнена, чи зможеш ти сприйняти те, що я розповім.
А ти спробуй, Андрій глянув на наручного годинника, спробуй, доки є час. Інакше мені доведеться вийти на звязок із начальствомі все, другої спроби не буде.
Гаразд, Марічка встала з-за столу і взяла з полиці якийсь пульт. Тільки спершу запитання: на твій погляд, люди одні у всесвіті? До речі, питання серйозне.
Ну-у-у попервах Андрій і справді хотів пожартувати. Якщо відверто, то, мабуть, кожен, хто хоч раз вночі піднімав голову до неба і дивився на зірки, задумувався про те, що в усьому всесвіті не одна-єдина планета, де є життя.
Добре, тепер слухай і не перебивай мене.
Марічка натиснула кнопку на пультічастина стіни відїхала вбік і відкрила чималий монітор.
Сприймай все, що почуєш, просто як довідку, як даність, інакше твій мозок не впорається.
Андрій кивнув. На моніторі засвітилася карта зоряного неба. Навіть не так, здавалося живе зображення скомпонували з сіткою карти на якій були позначки, стрілочки і направляючі. Ще було видно якісь назви, однак якою вони мовою написані, Андрій так і не зрозумів.
У Всесвіті дуже багато різних форм життя. До речі, деякі примітивні організми є навіть на одній із планет вашої сонячної системи. Проте зараз йтиметься про ті форми, які ви називаєте гуманоїдними.
Тобто ті, що схожі на людей?
Так, Марічка кивнула. Це,тицьнула вона в карту, галактика «Месьє вісімдесят один», або, як ви її ще називаєте, галактика Боде. Відстань до неї десь дванадцять світлових років. Її можна побачити в телескоп у районі Великої Ведмедиці. Майже в самому центрі галактики є зірка Пульхеріма. Навколо неї обертається дванадцять планет. Четверта від зіркиАтрія. Це моя батьківщина. На екрані зявилася планета. Андрій побачив незнайомі контури континентів. Планету, як і Землю, оточували хмари, але не білі, а із зеленуватим відливом.
Що?.. Не може бути! прохрипів він.
Не перебивай, просто слухай. Наша цивілізація дуже стара, їй понад пятсот тисяч років. За цей час ми встигли розвинутисяяк технічно, так і духовно. І в якийсь момент зіткнулися з проблемою. Виявилося, що частина людей від самого народження має генетичний збій. Ці люди можуть убити іншу людину, задля власної вигоди піти на злочин, підставити, перекласти свою провину на іншу людину.
Хіба це збій? хмикнув Андрій. Та це скрізь і завжди так!
Та не перебивай же ти, зиркнула на спецназівця Марічка. Попервах цих людей просто відділяли від решти, але це все більше нагадувало гетто, у якому зріли бунти. В якийсь момент наша влада знайшла вихідвідселити їх.
Куди?
На іншу планету. Ми знайшли планету, схожу на нашу, Марічка тицьнула в карту. Ось вона.
Масштаб швидко почав збільшуватися. Спочатку зявилася зірка, вона стрімко наблизилася, потім взагалі зникла за екраном. Зявилася одна планета, потім інша, і раптом Андрій заклякмайже на увесь екран він побачив Землю.
Так, ти не помилився, це Земля. Принаймні, ви її так називаєте.
Маячня! Андрій відкинувся на спинку стільця. Це просто ахінея!
Марічка не звернула уваги на його репліку і спокійно продовжувала:
Близько трьох тисяч людей було доправлено сюди в якості експерименту. Наші вчені вирішили блокувати частину їхнього мозку, щоб жорстокість та інші вади не передавалися наступним поколінням. Їм залишили необхідні для виживання знання і ось це, на екрані зявилася схема у вигляді кола. Щось таке Андрій вже бачив, але не міг пригадати, де саме.
Це календар. Ваші вчені називають його календарем Майя.
Точно, Андрій пригадав телепрограму, де йшлося про знайдені в Америці камяні та глиняні диски. Стій, Марічко. Наскільки я памятаю, цей календар пророкує кінець світу?
Ні, не так. Цей календар вказує на кінцеву дату увязнення за вашим теперішнім календарем. Вчені вирахували, скільки поколінь має змінитися, щоб нащадки втратили агресивність і могли жити з нормальними людьми. І до речі. Ви не правильно вирахували цю дату. Це не грудень дві тисячі дванадцятого.
Знаєш, Андрій почухав руку, що засвербіла під пластиром, наклеєним на порізи, цікава лекція, одначе вона нічого не пояснює.
Не поспішай. Це ще не все. Раз на сто років до вас прибували наші вчені з перевіркою. Спершу все йшло ніби добре, однак природу обдурити неможливо. Темна натура, або «ген воїна» таки передавався з покоління до покоління. Війни за їжу, потім за територію, потім за владу. Мені не треба тобі це пояснювати, адже ти сам усе вчив у школі на уроках історії. І все ж, ми не втрачали надію. Ви прогресували технічно, а отже був шанс, що зможете вийти і на новий рівень свідомості.
Марічка знову клацнула пультом, і на екрані зявилася знайома Андрієві карта. Карта зони відчуження навколо ЧАЕС.
А тепер про те, що стосується безпосередньо нас. Останню заплановану перевірку здійснено 1986 року. Проте сталося нещастя. Наш човен впав на землю.
Ти хочеш сказати
Так, Марічка кивнула, все склалося геть погано. Техніка дала збій, і 26 квітня, втративши керування, човен врізався в атомну станцію.
Не може бути, Андрій встав із-за столу і зробив кілька кроків бункером.
Може. І не просто може, а так і було. Більш того, вчені і керівництво колишнього СРСР, одразу знайшли рештки човна і забрали його на вивчення, водночас приховавши правду від усіх.
Марічко, це вже занадто.
Помовч, ще зовсім трохи. Вчений, що був на човні, загинув, однак встиг відправити сигнал S.O.S. І тепер сюди прибула я, щоб дізнатися, що й до чого. Та, на жаль, сигнал отримали не лише ми. Вчені в СРСР, хоча й не додумались, як розшифрувати його, однак зрозуміли, що він адресований комусь за межами планети.
А який сенс було все приховувати?
Ти неуважно слухав. Уся справа в генах. Люди Землі генетично прагнуть влади над іншими. Ви створили країни, кожен царьок огородився муром і експлуатує інших. Ніхто не хоче втрачати владу і сприймає все нове й незрозуміле як особисту загрозу. За великим рахунком, уся Земля розділена між кількома сотнями людей. Вони тут головні, а всі інші на них працюють. І тому верхівці закінчення терміну ізоляції не потрібне. Хоча вони до кінця навіть не розуміють, про що йдеться.
У мене зараз мозок вибухне, Андрій сидів і дивився крізь монітор кудись вдалечінь, знову і знову прокручував у голові почуте і складав до купи факти.
Ти мені не віриш, Марічка навіть не питала, а просто стверджувала.
А ти б повірила? Ти нічим не відрізняєшся від мене. Ти навіть говориш, як я.
Якраз мовато найпростіше. Моєму мозку достатньо кількох хвилин, щоб опанувати мову співрозмовника.
А, я й забув, що я урізаний, сумно посміхнувся Андрій. Слухай, Марічко, я можу повірити в усе, що ти сказала, але де твій човен? Ти ж мала на чомусь сюди прибути?
Логічно. Та наука не стоїть на місці. Ми вже давно використовуємо інші технології. Давай я дещо тобі покажу, йди сюди.
Марічка знову натиснула щось на пульті, і відразу ж стіна, розташована навпроти виходу з бункера, відїхала кудись убік, відкрилося невеличке приміщення.
Це що, душ?
Який душ? посміхнулася Марічка. Ходи зі мною.
Вона зайшла до кімнатки, Андрій ухопив з ліжка автомат і зробив крок до неї.
Залиш зброю.
Андрій вагався.
Залиш, довірся мені. Вона тобі не знадобиться.
Чоловік поклав автомат назад і зайшов до кімнатки. Крутив головою, оглядаючи все навколо. Нічого особливого, стіни ніби металеві, схоже на кабіну ліфта.
Дай руку, Марічка накрила своєю долонею його долоню. Другою рукою натиснула щось на пульті, яким керувала і до цього.