Всего за 454 руб. Купить полную версию
Рита увійшла до зимової кімнати «Лебедя». Ніби не помічаючи всіх тих поглядів, вона розстібнула своє просте вовняне пальто і витягнула руки з рукавів. Сукня була темна й неошатна.
Вона одразу попрямувала туди, де на столі лежав закривавлений і все ще непритомний чоловік.
Рито, я нагріла тобі води, сказала їй Марго. А ось тут ганчіря, все чисте. Що ще тобі потрібно?
Більше світла, якщо можна.
Джонатан зараз принесе згори додаткові свічки та ліхтарі.
Також не завадило б, помивши руки, Рита обережно оглядала розріз на губі чоловіка, бритву і якогось добродія з твердою й акуратною рукою, щоб його поголив.
Це міг би зробити Джо, еге ж?
Джо кивнув.
І якийсь алкоголь із ваших запасів. Найміцніший.
Марго відімкнула особливу шафку й дістала звідти зелену пляшку. Вона поставила її поряд із сумкою Рити, й усі пяндики впялись у неї очима. На пляшці не було етикетки, й це означало, що рідина в ній нелегального виробництва, а отже, достатньо міцна, щоб звалити з ніг дорослого чоловягу.
Два баржовики, що тримали світильники над головою чоловіка, споглядали за тим, як цілителька обстежує провалля, на яке перетворився рот незнайомця. Закривавленими пальцями вона витягла зламаний зуб. За мить дістала ще два. Потім її уважні пальці занурились у волосся, що геть зліпилося від вологи. Вона обстежила кожен дюйм його голови.
Череп загалом неушкоджений, травми тільки на обличчі. Могло б бути значно гірше. Нумо, витягнемо його спочатку з цих мокрих лахів.
Народ у кімнаті заворушився. Незаміжній жінці неможливо було стягнути з чоловіка одяг, не порушивши при цьому заведеного порядку.
Марго, неквапом запропонувала Рита, покомандуєш чоловіками?
Вона повернулася до стола спиною й заходилася діставати різні штуки зі своєї сумки, а Марго пояснювала молодикам, як стягнути з нього одежу, нагадуючи їм бути обережними: «Ми не знаємо, які ще ушкодження можуть у нього бути, тож не робімо гірше!» і власноруч розстібувала ґудзики та розвязувала мотузки, бо чоловіки були надто пяні та й загалом незграбні. Одяг чужинця кублом валявся на підлозі: темно-синя куртка з безліччю кишень схожа на куфайку баржовика, але пошита зі значно кращої тканини; нещодавно підбиті чоботи з міцної шкіри; справжній пасок а річковику й мотузки вистачило б; цупкі вовняні бриджі й плетене спіднє під повстяною сорочкою.
А хто це? Ми його знаємо? спитала Рита, поки що дивлячись убік.
Гадаю, ми його ніколи в очі не бачили. Та складно сказати, з огляду на його стан.
Ви зняли з нього куртку?
Так.
Може, Джонатан продивився б його кишені
Коли вона повернулася до стола, її пацієнт був оголений, а на захист його скромності та Ритиної репутації розстелили білий носовичок.
Вона знову відчула блимання чужих поглядів, проте чоловіки одразу ж відвернулися.
Джо, будь ласка, якомога обережніше поголи його верхню губу. Ідеально не вийде, але вже постарайся. І делікатніше з носом він у нього зламаний.
Вона почала огляд. Спочатку поклала долоні на його стопи, потім посунулася вгору кісточки, гомілки, литки Її білі руки контрастували з темнішою шкірою чоловіка.
Він волоцюга, зауважив гравійник.
Рита обмацувала кістки, звязки, мязи і повсякчас відверталася від його наготи, так, ніби пальці в неї бачили краще за очі. Швидко робила свою справу, переконуючись, що принаймні тут усе було гаразд.
Коли дійшло до правого стегна чужинця, в районі носовичка пальці Рити уповільнились і завмерли.
Дайте світла сюди, будь ласка.
З того боку пацієнт був добряче подряпаний. Рита перехилила пляшку, намочила рідиною тканину і поклала її на рану. Ті чоловіки, що купчилися навколо стола, аж скривилися від співчуття, а от незнайомець навіть не поворухнувся.
Його рука лежала на стегні. Від набряку вона вдвічі збільшилась у розмірі, стала якогось дивного кольору, і на ній запеклася кров. Рита й там пройшлася змоченою в спирті тканиною, та певні відмітини й не думали щезати, хоча вона терла знову й знову. Чорнильно-сині плями, що на вигляд не скидалися ані на синці, ані на засохлу кров. Зацікавившись, вона підняла його руку і пильно придивилася до них.
Він фотограф, промовила Рита.
Хай мені грець! Як ти про це дізналася?
Його пальці. Бачиш ці відмітини? Це плями від нітрату срібла. Його використовують при виготовленні фотознімків.
Вона скористалася загальним ажіотажем, спричиненим такою несподіваною новиною, щоб оглянути пацієнта в тому місці, де лежала біленька хустинка. Лагідно пропальпувала його черево і не знайшла жодної ознаки внутрішніх ушкоджень. Просувалася все вище, і свічка совалася за її пальцями, допоки біленька хусточка не опинилася у присмерку, а чоловіки не переконалися, що Рита повернулася під владу пристойності.
Хоч чоловікові й поголили жорстку темну бороду, та вигляд його менш страхітливим не став. Покручений ніс ще більше висувався вперед. Глибока рана, що розпанахала губу та щоку, заголеною мала вдесятеро моторошніший вигляд. Очі, що зазвичай надають обличчю людяності, так набрякли, що не розплющувалися. Лоб роздула кривава ґуля; Рита витягла з неї скалки, що скидалися на темне дерево, промила її, а потім знову повернулася до рани на губі.
Марго простягла їй голку з ниткою, добряче простерилізовані в алкоголі. Рита піднесла кінчик до розриву й устромила голку в шкіру. Коли вона це зробила, полумя свічки затремтіло.
Якщо це комусь потрібно, краще сядьте, наказала вона. Досить нам й одного пацієнта.
Та ніхто не хотів визнавати, що йому варто сісти.
Рита оглянула своє рукоділля.
Він тепер має трохи кращий вигляд, зауважив якийсь баржовик. Чи, може, це вже ми до нього звикли.
Гм-м-м, пробурчала Рита, ніби погоджуючись.
Вона вже дійшла до середини обличчя. Там великим і вказівним пальцями стиснула його ніс і впевнено крутнула. Усі почули звук руху кісток і хрящів хрускіт і водночас хлюпання, і полумя свічки шалено затанцювало.
Ловіть його, ну ж бо! скрикнула Рита, й уже вдруге цього вечора наймити підхопили свого товариша, що зомлів просто в них на руках, коліна гравійника не витримали. Поки вони з ним возилися, їхні свічки впали на підлогу та згасли. Тож ніхто нічого не побачив.
Ох, вимовила Марго, коли свічки запалили знову. Яка шалена ніч. Нам краще вкласти цього сердегу в кімнаті прочан.
У ту пору, коли Редкотський міст був єдиною на багато миль навкруги переправою через річку, в шинку юрбилося багато мандрівників, і в кінці коридору була кімната, яку й досі називали кімнатою прочан, хоч тепер і нечасто використовували за призначенням. Рита прослідкувала за перенесенням свого пацієнта: його вклали в ліжко й накрили ковдрою.
Я б хотіла оглянути дитину до того, як піду, сказала вона.
Звичайно. Ти, мабуть, хочеш прочитати молитву над бідолашною крихіткою.
На думку місцевих, Рита була не тільки доброю цілителькою, а й, за потреби, могла правити за пастора.
Ось ключ. Візьми свічки.
Натягнувши пальто та капелюх і замотавши обличчя цупким шарфом, жінка вийшла з «Лебедя» й попрямувала до окремішньої будівлі.
Рита Сандей не боялася мертвяків. Вона звикла до них змалечку, ба більше: народилася від мертвячки. Ось як це сталося: тридцять пять років тому вагітна жінка у відчаї кинулась у річку. Поки її помітив і витягнув баржовик, вона вже на три чверті втопилася. Він відвіз її до Годстоу, до монахинь, які попіклувалися про нужденну бідаху в лікарні при монастирі. Залишків її життя вистачило саме до початку пологів. Вона так заслабла від шоку, що в ній зовсім не залишилося сил на потуги, тож і віддала Богові душу, щойно її живіт затрясся від сильних переймів. Сестра Ґрейс мусила закотити рукави, взяти скальпель, провести неглибоку червону криву по її череву і витягти звідти живе немовля. Ніхто не знав, як звуть матір, та вони б і не дали дівчинці її імя: покійниця тричі согрішила перелюб, самогубство та спроба вбити власну дитину. Тож було б безбожно давати немовляті привід її памятати. Вони назвали дитинку Маргаритою, на честь святої, а потім скоротили до Рити. Щодо прізвища, то за відсутності батька з плоті й крові її нарекли Сандей, на честь дня нашого небесного Батька, як і всіх інших сиріток у монастирі.