Якщо зараз вона ще комусь потрібна.
Навіть, якщо б нею скористались тільки журналісти та історики, і то є сенс дізнатися, що там.
Так сьогодні в мене А що як ми зустрінемося завтра? В обід у нашому кафе. Там і зясуємо, що нам робити далі.
Добре, до завтра.
Бувай.
Бувай. Василь зробив рукою жест і вийшов.
Офіцер відчинив двері до кабінету якось тихо.
Богдане, тебе викликає шеф, сказав з тривогою у голосі.
Коли мені підійти до нього?
Негайно.
Начальник управління був коректний. Навіть занадто. Після кількох загальних фраз перейшов до справи.
У звязку зі зміною політичного курсу нам доведеться зробити невелику корекцію у роботі з політичними партіями, громадськими організаціями і бізнесовими структурами, котрі якимось чином повязані з опозицією. Так як «Мала академія» підтримувала опозицію, вона повинна припинити своє існування. Але це треба зробити тихо, без шуму і без журналістів. Ваше завдання надто просте: проконтролювати, аби виконавці не допустили помилки. Зрозуміло?
Так.
Вашого консультанта, Бутовича, я розпорядився звільнити. Підшукайте собі іншу кандидатуру.
Добре.
Ідіть працюйте.
Я хотів би спочатку піти у відпустку.
Начальник управління здивовано глянув на Отаманчука.
Пане майоре, сказав лагідно. У нас виконують накази, а не шукають підстав, аби втекти він них.
Дружина купила путівки. Я їй пообіцяв, не здогадуючись про термінове завдання.
Гаразд. Бери відпустку.
Дякую.
Іди, сказав. Потім зловісно:Надіюся, ти памятаєш, що у нас звільнення нема. Від нас ідуть на пенсію, або в могилу.
Мені це було сказано років з десяток тому, коли влаштовувався на роботу.
Ступай. Я так, про всяк випадок, і вишкірив зуби.
Отаманчук вже знав: покинути працю без проблем у нього не вийде. Але то не його винаобслуговувати казнокрадів він не наймався. Його, як людину, що володіє певним талантом, запросили захищати інтереси держави. І він погодився. Але коли служба безпеки стала займатися невластивою їй роботоюпереслідувати тих, хто висловлювався проти Президентавибачте, хлопці. Що, що, але себе він не зганьбить Правда, він знає забагато. Таких не звільнюють із власного бажання. Такі можуть потрапити в аварію, отримати інсульт, інфаркт. Навіть пропасти безвісти. Віднині треба бути обережнішим. Зрештою, для нього обережністьщось ніби дихання. Коли засадили кількох впливових крадіїв, то зрозумів на власній шкірі, що відчуває чоловік, коли за ним полюють. Правда, нападники скалічені, замовники в тюрмі. А в нього відчуття загрозияк у звіра.
Коли на другий день зайшов у кафе, Василь уже чекав на нього. Богдан оцінив обстановкунормальноі підсів до друга.
Хлопці твій код розшифрували, сказав тихо. Там географічні координати. З точністю до десяти метрів. Ми те місце вже знайшли. Це в морі недалеко побережжя, трохи південніше Севастополя. Може, там скарб якийсь? і посміхнувся.
То що робитимемо? спитав Василь.
Поїдемо, накупаємося в морі. В мене відпустка, тому проблем нема. Як ти?
Я ж бо сам розпоряджаюсь часом.
Їдемо дня через три. Візьми акваланги, усе знаряддя для підводної й надводної рибалки й про всяк випадок пістолет.
Добре.
Намет також. І нікому ні словечка.
Та зрозуміло ж
Їдемо твоєю машиною.
Гаразд.
Своїм у «академії» скажи, аби порядок навели у документах. Ну й нехай будуть обережні. Й готові до усього.
Знову наліт готується?
Так. І серйозний. На аргументи зважати не стануть. Якщо є гроші, то сховайте.
Дякую. Нічого в них не вийде. Уже не ті часи.
Я теж так думаю. Скажи, нехай знайдуть порядних журналістів й піднімають галас на весь світ. А ми, поки-що, їдемо на море.
Мене мої осудять. Скажуть, що втік навмисне.
Може трапитись так, що нагоди в нас більше не буде.
Їдемо.
Через кілька днів на безлюдному побережжі моря друзі розкинули намет і підготувались до рибалки.
Що Оксана і Марта були подругами, достеменно сказати не зміг би ніхто. Оксана пішла в бізнес, Марта осталась працювати в школі. Учила дітей української.
Ви до нас ставитесь несправедливо, сказала якось Оксана Марті.Вам здається, що ми обдурюємо всіх, крадемо звідусіль і взагалі люди непорядні. Так, багато серед нас є непорядних. Багато, на жаль. Але, повір, посеред нас стрічаються люди, які розуміють, що таке честь, шляхетність Одного такого, здається, я навіть зустрічала
Оксано, облиш. Ти знаєш, що я тебе шаную. Марта підійшла до подруги і торкнулась до її руки. Я бачу, як ти працюєш.
Починала я просто. Один знайомий, людина порядна, як для нашого чиновника, посприяв, аби я в кредит отримала лісоматеріал для шахт, а ті за ліс дали мені вугілля, котре я виміняла на електроенергію, якою закрила борги одному господарству, а воно у свою чергу дало мені свій товар. Товар, а це, скажімо, комбайн, я виміняла в одного крупного фермера за урожай. Урожайто уже майже готівка. Склали угоду на соняшникове насіння. Та насіння забрав рекет (місцева влада за якісь борги), тож вирвала у нього я пшеницю. Завантажила на елеваторі, все, як годиться. Тільки відправив елеватор пшеницю третього класу, а одержали на нашому елеваторі пшеницю пятого класу. Два роки роботи вхолосту. Далі. На кожній операції треба платити. Як не податок, то хабарі. Як тільки пішли у рух товари зявилося з десяток прохачів: лікарня, школа, податкова, міліція, різні фонди, партії, добровільні охоронці і так далі. Та якби я змогла дати допомогу, скажімо, лікарні, на цю допомогу я повинна сплатити ПДВ. Що таке ПДВ, питаєш? Це одиниця виміру тупості українського політикума. Чим вище посада, тим більше пдв. Взагалі, то це податок на додану вартість і у розвинених державах платять його там, де перевиробництво товару. Розумно. А в нас? Звертається до мене поеткажуть, талановитийщоб я видала йому збірочку у кілька сотень примірників. Та перш, ніж видати збірочку поезії, я повинна двадцять відсотків від усієї суми сплатити ПДВ. Чи не скажеш мені, яка додана вартість у філософської поезії? В нашої влади у мозку замість звивинпдв. Та що тобі говорити. От зявляється у тебе в банку на рахунку якась копійка. Про це відразу знає рекет. Зявляються непрошені і пропонують «поділитись з ближнім». Призначаю час, коли дам їм гроші, і йду в міліцію. Так і так, рекет вимагає грошей, будуть тоді то. Приходять хлопці і тут їх міліція «накриває». Наручники, і в машину. На другий день я випадково коло міліції. Дивлюся, а ті що приходили за грішми і ті, що їх вязали бесідують милохлопці-то свої. Побачили меней ніби нічого не відбулося. Потім такий невинненький дзвінок. Не роби, жінко, дурниць, бо може трапитись нещасний випадок. Іду до служби безпекине дам же я себе тероризуватиа там спокійно так: це буде коштувати стільки-то. Ну, як тобі? Думаєш, що після цього я читатиму ваші безглузді романи? Чи мені до поезії? Чи, може, буду слухати Шопена? Щоденно жди біди. А раз вриваються в помешканнянаручники і в ізолятор у штрафний. Просиділа ніч з кримінальницями. Зясувалосьпять років тому не заплатила ПДВ. Під заставу випустили. Кілька тижнів шукали і документ таки знайшли. Але принизили, зневажили мене, забрали час, і людей відлякали? За що? За те, що я організувала рух товаро-фінансових потоків в Україні. Якби я не зробила цього, ліс згнив би, вугілля не дібрали б, а весь товар був би без руху. Кому поскаржитись? Хіба лиш Богу. Та Він, здається, не хоче з нами мати справи. Те, що ми робимо, жоден американець не здатний зробити. Розуму б трішечки неповноцінній нашій владі, і трішечки б шляхетності Ну, крапельку якусь Куди там Козли
Такими подвигами я похвалитися не можу. Перевантажена дрібязком. Щоб вижити, працюю додатковоготую до екзаменів приватно. Оце і все. У вільний час, як вийде, то щось десь прочитаю, послухаю Шопена. Навіть з чоловіками зустрічатися часу нема. Правда, охоти теж. Ото зустрілася якось з одним а воно ж бідненьке-бідненьке І освіта якась є, і грошенята водяться Та цур йому. Краще самітній бути, аніж з таким сімю творити.
Ти помиляєшся, Марто. Якнайменшежінка має народити сина.