Тож коли Яна закінчила грати, він розчаровано спитав:
Вже все?
Дівчина поклала скрипку, помовчала хвилинку, потім співчутливо сказала:
Все.
Шкода, мені так гарно було.
Шкода.
Зіграй ще.
Іншим разом.
Коли ти граєш, я втрачаю себе.
Чому?
У мене тоді загострюється не тільки гастрит, а й вина перед людством.
Тимофію, ти якийсь дивний.
Я знаю.
Чому ти не такий, як усі?
Помиляєшся, Яно, то усі не такі, як я, сказав абсолютно серйозно.
Але ж усі мають сімї, постійні заробітки, тобі ж уже під тридцять, а поводишся, як розбещений юнак.
Де у моїй поведінці розбещеність?
То світ не такий, то депутати дурні, то владазлодійчуки, то народи тратять ресурси даремно, а самі остаються убогимось чим ти переймаєшся. А мені ще й разу не сказав, що любиш, і ображено відвернулася.
Яно! Тимофій зробив вигляд, що здивувався. А що я роблю час від часу?!
Пошляк Пошляк
Дякую. Бачиш, як просто стати таким, як усі.
Дівчина здивовано глянула на нього. Чорти б його забрали, та він же все розуміє. Просто грається, поганець. А реагує швидкоіноді речення ще не закінчиш, а в нього відповідь уже готова, та ще й така, що може образити. Поганець, таки поганець
Якийсь час дівчина мовчала, потім підійшла і, дивлячись йому в вічі, повільно вимовила:
У нормальних жінки, діти
Не можу я мати ні жінки, ні дитини.
Чому?
Я маю намір померти.
Ти що, дурний?!
Яно моя гарненька, я й справді не хочу жити Світ чужий мені, я чужий світовіі все, ми квити. Тут навіть без психіатричних ускладнень.
Ти жорстокий.
Можливо. Але, щоб ти знала, для мене вже відсутня проблема життя і смерті. Тому такі категорії як милість, жорстокість і таке інше мене вже не цікавлять. Питання стоїть, як померти.
Тимофію, перестань говорити дурниці.
Бачиш, і ти розумієш, що життя то дурниця.
Не чіпляйся до фраз, які нічого не значать.
Вірно, Яночко, вірно. Та не тільки те, про що ми говоримо, нічого не значить, не значить нічого саме життя. У всякому разі, для мене. Тепер я лише думаю, який кінець обрати. Стрілятисябанально. Мабуть, поїду на Кавказ, викопаю у льодовику яму, прийму снотворне, напишу записку «Найближчі сто років прошу не будити» і засну собі спокійно.
Ти жорстокий і безсердечний егоїст.
Знаєш, як відрізнити егоїста від альтруїста?
Якась дурниця?
Цілком серйозно.
Ні, не знаю.
Того, хто хотів би знати, хто він, треба скинути з сьомого поверху. Якщо кричить «Рятуйте!»закінчений егоїст, якщо застерігає: «Бережіться там внизу!», то альтруїст.
Тобі тільки б жартувати.
Моя добра дівчинко, мені здається, найбільшим жартом є те, що я прийшов у цей світ. Я тут чужий. Я не вписуюся у суспільство. У мене жодна справа не виходить добре. За що б не брався, що б не робивусе не так.
Не говори такого. Ти прекрасний архітектор. Ніхто не має стільки замовників.
Так, багачі наймають мене, і я будую їм гарні «хатинки». Водночас спостерігаю, як опаскуджуються наші міста безглуздими спорудами.
Тимофію, не можна мучити себе тільки тому, що ти не головний архітектор держави.
Не тільки. Мені здається, що переді мною якась стіна, і я не знаю, як обійти її, а пробити нема сили.
То стіна між тобою і людьми. Але ти сам її звів.
Можливо Очевидно, я не можу жити в бруді.
Тимофіюяке у тебе гарне імя! ти витворив собі уявний світ, а що там іншим важко перебувати, або навіть неможливо, то вони не винні.
Тобі зі мною важко?
Інодінестерпно.
Я у цьому причина?
Ні.
Тоді хто?
Тут винуватого не може бути Є те, що є А знаєш, чому музика така прекрасна?
Не знаю.
Тому, що музика це гармонія, а те, що довколахаос. Ти прагнеш гармонії між собою й суспільством, але хаос у ньому визнавати не хочеш. Але він є, і буде вічно.
Маєш рацію. А далі?
А даліпостав собі завдання, яке годен виконати. Замахнись аж на неможливе, тільки не шукай того, чого бути не може.
Ти розумно говориш. Розумно А не здогадуєшся, чому люди охоче дають поради?
Ні.
Бо їм не треба їх виконувати. Яке завдання може собі ставити безробітний архітектор Яно, я знаю, як зробити міста прекрасними, а наді мною насміхаються Розумієш, насміхаються, як над ненормальним. Скажи, я нормальна людина?
Тимофію, що за питання дитяче.
Ти мене визнаєш. Спасибі і на тому. Але ж ти хочеш, аби я був іншим
Та не хочу, щоб ти був іншим, я хочу бути з тобою.
Мабуть, у мене все вже прийняло незворотній характер. Не осуджуй дуже. Надіюся, «там» буде якось інакше
Дівчина спочатку подумала, що він дражнить її, та коли переконалася, що це серйознопрочитала в його хижому безжалісному погляді,злякалася. Потім розплакалася і крізь сльози вигукнула:
То візьми й мене з собою.
Це його вразило. Вразило і здивувало.
Навіщо? Ти така гарна, пишна, тобі дітей народжувати, а не думати про дурне.
Тимофію, ти нічого не розумієш. І додала з болем:Абсолютно нічого.
Він хотів перевести розмову на жарт, та вона розплакалася дужче, кинулася на нього з кулачками, він став захищатися, у штовханині вони розпалилисяі попадали в ліжко І так їм добре стало
А на небі розсунулися хмари, і сонце поставило посеред кімнати злотисту пляму.
Раптом ударив бубон, зарипіли труби, заскавуліли флейтиграли жалобний марш.
Сусіда ховають! скрикнула Яна. А ми собі таке дозволили
СПОВІДЬ ПІД ШЕПІТ КАЛИНИ
Суїцидні настрої нападали на нього ще в школі. Окрім всього, його цікавила смерть як сам акт. Що ж воно таке? Що за цим? Тим більше: оце життя не інтересне. Не інтересне до сліз! Усі намагаються його образити; штовхають, обзивають, іноді бють. Правда, він довго побої не терпів. Якось узяв у кулак камінь і вдарив у ніс хлопця, який його перед тим побив. Ударив сильно, а коли той уже заливався юшкою, він дав йому ще під око. І сховав у кишеню камінь. Не благородно. Але що зробиш, бити слабших теж не благородно. Тепер образник більше чіплятися не буде. І справді, його уже потім ніхто не кривдив. Його сторонилися. Обзивали здалеку.
В університеті вже не бився ні з ким. Там хлопці розумніші. Але ж без фантазії, без великих прагнень. Поїсти, випити, переспати з дівкою і отримати залік. Все.
А що ще треба?! запитували здивовано, коли він допікав їм. Тимофію, та це ж і є життя.
Це не життя, це існування приматів.
Запропонуй щось інше.
Чорт би вас забрав! крикнув; треба сказати, що у цей момент вони всі вже понапивалися пива. Що б я не запропонував, вам нічого не потрібно. Жертиі не більше. Ідіть у політику! Бачите, там одні ідіоти.
То ти і нас вважаєш за ідіотів? Гарної думки про друзів, нічого не скажеш.
Хтось мусить міняти все в державі.
Не турбуйся, якось воно буде. Ще не було, аби ніяк не було.
Оце найтрагічніша наша помилка. Ми завжди надіємося, що якось буде. Але тоді буде так, як планує ворог. Бачитевони у всіх державних структурах, вони захопили інформаційний, культурний, освітній, політичний простір. Вони скрізь. Куди не кинь окомскрізь ворог. Вони захоплюють наші національні ресурси! Вони витісняють з нашого життєвого простору наш інтелект, нашу культуру, а ми варнякаємо, що якось буде.
Тимофію, вихід є.
Він зрадів.
Який? спитав з надією.
По одному відстрілювати.
Ви жартуєте, сучі сини, та я згоден і на це.
Тут він злукавив. Був переконаний, що людину вбити не зміг би. Просто не вистачило б духу. Хіба що в стані афекту. А так, замисливши наперед Ні, ні. Але ж убивають. Щоденно. Спокійно. Зважено. Сплановано. За якусь там копійчину. Убивають за гроші! Убивають зі страху. Убивають просто так. Потім дехто потрапляє до тюрми, іншіна шибеницю, а найбільш верткіяк в Україніберуть владу. І крутиться це колесо вже тисячоліття.
У своїх сумнівах Тимофій якось зізнався товаришам, на що Григорій сказав:
Я іншої думки. У мене є Батьківщина, у мене є мій життєвий простір, є ті, кого я люблю і ті, хто мене любить, тож якщо хтось посягне на них, я без вагання убю йогой жодних питань.