Домівка зустріла її напруженим мовчанням, як свекруха колишню невістку, котрої не сподівалася, і якимись незнайомими, ворожими їй запахамизапахами чужого гнізда. Щоб позбутися їх, вона щоранку пекла півсотні пиріжків з малиною, чорницею, яблуками. Кілька залишала Адасеві, котрий також пахнув їй чужиною, а решту несла до Володимирського собору й роздавала жебракам. Коли ті запитували, за кого мають молитися, вона відказувала: «За всіх, що зівяли дочасно», й, не заходячи в храм, поверталася додому.
Дорогою їй здавалося, що тілом вона зосталася під церквою з прошаками, а душею відходить усе далі й далі від себе, у той кращий світ, де наймиліші вже стужилися за нею
І рвалася на службу, в знамениту хірургічну клініку, де впродовж десять років працювала операційною сестрою Але повернення не принесло їй утіхи, бо після хвороби вона зробилася надміру співчутливою до чужих страждань, а вигляд крові викликав нудоту й сльози. Відтак лікарі порадили їй на деякий час забути про роботу й податися у якийсь путній санаторій. Але Євгенія, незважаючи на вмовляння Адася, нікуди не поїхала: боялася, що незнайомі, неприємні запахи назавше витіснять з квартири її дух.
Відпровадивши чоловіка на службу (на той час він уже очолював концерн «Зело України»), вона до обіду пекла для прошаків і готувала Адасеві різні смаколики, а потім, приклавшись до чарки, аж до повернення чоловіка лежала в ліжку й уявляла собі, як душа її легко й безболісно позбувається тіла й лине туди, де їй належить бути. Й напевне, спилася б, якби не Андріяна
Євгенія познайомилася з нею на виставці квітів, які проводив концерн Адася в парку, що на дніпровських схилах. Вона першою підійшла до неї:
Андріяна Ряснахудожниця, журналістка, жестом підкликала молодика з кінокамерою і вручила Євгенії мікрофон. Коротке інтервю для київських новин та журналу «Золота пора». Які квіти наймиліші вам, гарній жінці в розквіті життя?
Живі. В горщиках, зашарівшись, промимрила Євгенія.
Мені також! дружелюбно й підбадьорливо посміхнулася Андріяна. Чи подобається вам цьогорічна виставка?
Ні! випалила Євгенія.
Чому?
Тут забагато зрізаних квітів.
Правда ваша. Але будемо сподіватися, що вже нині, після закриття виставки, організатори роздарують їх відвідувачам.
Еге! мляво згодилася Євгенія, і обвівши поглядом різнобарвне море, з сумом додала:Жаль, що це не врятує їх від передчасної смерті.
Андріяна зміряла її уважним поглядом:
Еге ж! Проте погодьтеся, що вона прекрасна. Як там у класика: «Не рыдай так безумно над ним. Хорошо умереть молодым!» Впродовж трьох днів тисячі людей втішалися ними. Хіба це не чудово?
Чудово, невпевнено згодилася Євгенія. Проте, як на мене, тут бракує польових квітів. Клаптика весняного лугу.
Ви маєте смак! похвалила її Андріяна і запропонувала записатися на курси ікебани, які вона провадить у клубі, організованому журналом.
Мені б хотілося, але так склалося, що я не зможу працювати зі зрізаними квітами, призналася Євгенія.
Вам шкода їх?
Євгенія притакливо схитнула головою.
Мені також, сказала Андріяна. Але не біда. Приходьте! Я навчу вас створювати композиції з засушених квітів, які не відчувають болю і вже не помруть.
Євгенія прийшла. Й зачарувалася не так мистецтвом поєднання засушених квітів, як жіночкою, котра не лише так неочікувано простягла їй руку допомоги й запровадила у коло поціновувачів прекрасного, але й відкрила в ній творчі, мистецькі нахили, про існування яких вона не підозрювала. Прикипіла до неї, молодшої, енергійної, авторитетної, як молюск до днища океанського лайнера, й поволі, непомітно для себе, але неухильно позбуваючись своїх страхів як смерті, так і життя, простувала курсом, який визначила їй Андріяна: опановувала охоче, ба, навіть із захватом розмаїті основи майстерності й творила композиції не так для себе, як для своєї наставниці, для численних виставок, які та організовувала як у модних клубах і салонах, так і в офісах приватних фірм, театрах, установах і навчальних закладах. Не за плату, звісна річ, а за вдячну посмішку Андріяни, яку полюбила ще й за те, що вона завжди була щирою, представляла її колегам на як свою ученицю, а як подругу і, що найважливіше, не лізла їй в душу, не розпитувала про подружнє життя, на відміну від інших жінок, не розповідала про власний «інтим», а ділилася з нею виключно творчими й бізнесовими справами.
«Чоловіка вона не має, постійного коханця також», дійшла висновку Євгенія, спостерігаючи за бурхливим, насиченим життям Андріяни. Й попри добру, захопливну заздрість трохи поспівчувала вродливій, успішній подрузі, бо що б там не теревенили емансипантки, жінка без чоловікащо човен без весла.
Євочко! Андріяна з першого ж дня знайомства кликала її Євочкою, хоча вона назвалася їй Євгенією. Твої композиції оригінальні, майстерні, проте надто виважені, раціональні. А я хочу, щоб цього разу ти вповні виявила свої зачаєні емоції і заразила ними глядачів! заявила їй у четвер подруга.
Засушені квіти, як на мене, спонукають передусім до роздумів по сутність буття, несміливо заперечила Євгенія.
Це так! Але зараз я сподіваюся від тебе яскравого почуття, тому що виставка називається «Спалах кохання» і відкривається в розпал золотої осені. Що таке засушена квітка? Це наче красуня після сороківки. Вона вже не розквітне, проте ще може певний час милувати око й навіть приваблювати до себе не товстих ледачих джмелів та жуків-гнойовиків, а юних, палких шукачів кохання. Центром твоєї композиції має бути біла лілея. Вона, подібно Білосніжці, вже не жива, але й не вповні мертва. Її пелюстки ще здригаються від дотиків життягрубого, соковитого, палкого. Але воно вже не хвилює, не бентежить її, здається їй, піджовклій, чужим, примерхлим, а то й безбарвним, подібно людині, котра, старіючи, не відчуває цього й думає, що блякне не вона, а світ довкола неї. Тут можна фантазувати й фантазувати! Але повернемося до нашої лілеї. Вона дрімає на межі життя і смерті, нічого не відчуваючи, нічого не сподіваючись. Аж раптом прилітає метеликкрупний, барвистий красень! Сідає на одну з її пелюстоктеплий, захеканий, торкається її своїми вусиками, обпалює своєю пристрастю. Красуня прокидається, і напівживий, притрушений іржею, оповитий туманом світ знову бачиться їй живим, сліпучим і жаданим!
Щоб підтвердити це, оточи її живими, яскравими квітами. Ні, краще соковитими кетягами калини, горобини, пурпуром дикого винограду. І перевий усе це червоною, тонкою, як цівка крові, стрічкою. До понеділка усе це трохи присохне, підлиняє. Крім стрічки, що поєднує живе з напівживим і не дає розпастися цим двом реальностям. І це буде сприйматися як спогад про останній спалах почувань, як їхній спільний сон про кохання. Ну, як тобі мій задум?
Ой, не знаю, зітхнула Євгенія. Він на загал цікавий, проте ти Ти ж сама вчила мене, що не слід поєднувати живе з неживим, тому що
Євочко! перебила її Андріяна. Виставка відбудеться в арт-центрі, а там, як ти знаєш, не просто ігнорують правила і стереотипитам їх топчуть! Я хочу, щоб ти вкінець потоптала свою невпевненість і спалахнула!
Спробую, зітхнула Євгенія і телефоном замовила Адасеві необхідні рослини: одна з його співробітниць, кандидат біологічних наук Зоя Жиленко, знаючи про вподобання дружини шефа, майстерно засушувала їй найрозкішніші квіти й усіляке зілля.
Повертаючись додому, зайшла в подарунковий магазин. Вибрала там на роль коханця лілеї екзотичного синьо-фіолетового метелика, увязненого в зашкленій рамці, й, замилувавшись ним, забула придбати «цівку крові», покликану поєднати те, що не поєднувалося, принаймні, в її уяві.
«Якби моя воля, я укомпонувала б виключно сухі лугові квіти й долучила б до них декілька будяків. Найвищого увінчала б бедриком, що вже заснув, під павутинним серпанком. І назвала б композицію «Мріючи про весну» або «В очікуванні весни»», подумала Євгенія і знехотя відсунула на край стола засушені будяки й чебрець
Адась не схвалював її захоплення «муміями» і називав усі її композиції «мементо морі», тому що не любив памятати про смерть, сахався всього, що вянуло й опадало. Він уже давно підфарбовував свою, вже не буйну, чуприну, двічі на рік обстежувався в кращих лікарів столиці, щопонеділка відвідував фітнес-салон, щосереди ходив на плавання, не палив, не зловживав спиртним. Відтак виглядав як американець з солідним рахунком, котрий сподівається жити до ста років.