Коли через два тижні я сиділа біля ліжка Германа Ґрабера, то в мене зовсім не виникало враження, що я перебуваю біля ложа невиліковно хворого. Старий був бадьорий і роздумував над планами.
Якщо нам пощастить, казав він, то мене випишуть уже наступного тижня. Лікарі хочуть умовити мене найняти доглядальницю, але я не маю ані найменшого бажання викидати гроші на вітер. Марґо хай і не наймудріша, але точно впорається сама.
Після відвідин лікарні ми поїхали на віллу. Левін косив газон, а я говорила з Марґо.
Пан Ґрабер, найпевніше, невдовзі повернеться, розповідала їй. Чи могли б ви за потреби ще й доглядати за нимя маю на увазі додатково, окрім іншої роботи по дому.
Та, відповіла Марґо і попросила, до речі, вищу зарплату.
Дорогою додому Левін був як чорна хмара.
Нічого не кажи, звернувся він до мене. Ти отримаєш свої гроші. Хто ж думав, що той старий кістяк очуняє!
Не хвилюйся, гроші зачекають. Але нам доведеться навідуватися до нього частіше, коли він знову повернеться додому. Я не знаю, чи можна довірити Марґо таку відповідальність, мені вона видається не вельми компетентною.
З чого ти взяла? запитав Левін. Вона саме те, що треба. Чого ще хотіти за такої зарплати; я навіть якось піймав діда на тому, як він розглядав сад крізь бінокльМарґо засмагає топлес. Це я підшукав її для нього. Усі інші були нікудишні.
Я дізналася, що він знав Марґо ще з початкової школи. Щоправда, вона потім перейшла до звичайної школи, а віну гімназію. Покинувши навчання на кравчиню, дівчина працювала на якійсь фабриці, а тоді сиділа без роботи.
Марґо була затятим курцем і худою, як дошка. Через незрозуміле передчуття я запитала:
Вона колись мала справу з наркотиками?
А це тут до чого?
Я нічого не розповідала Левіну про свій попередній досвід; Марґо підходила під образ бідолашних душ, з якими мені доводилося мати справу. Щоправда, це завжди були знедолені чоловіки. А щодо Марґо я якось раптово усвідомила: вона мені не подобалася.
Мояспершу поверховавідраза до Марґо поглибилася, коли кількома днями пізніше Доріт (не приховуючи власного задоволення) розповіла мені, що бачила, як в авто Левіна сідала якась жінка. Звісно ж, я одразу запитала про її вигляд.
Я гадала, що у твого коханого кращий смак. Вонаабсолютна твоя протилежність.
Хоч я й підозрювала, що йшлося про Марґо, але все ж хотіла, щоб Доріт описала ту жінку детальніше.
Погано пофарбована, під білими пасмами проступають сиві клубочки, висушена, віком десь така ж, як і Левін; убогий, банальний екземпляр.
То була вона. Опис потрапив у яблучко. Я вишкірилася. Єдине, про що забула сказати Доріт, то це про обгризені нігті.
4
Я потрапила до хірургічного відділення з власного бажання, адже у жодному разі не хотіла розділяти палату з сусідкою, якій доводилося б вигодовувати малюка кожні кілька годин. Я ніколи не була оптимісткою і за життя переконалася уже не раз, що нормальне щастя інших жінок мені не судилося. Але пані Гірте це заперечила.
Дурниці,сказала вона. Усе ще попереду.
Доріт своїм прикладом завжди показувала, як усе могло би бути. На відміну від мене, її справді любили батьки, а не використовували для власного марнославства.
Господи, мовила пані Гірте, я от не знаю, чи захотіла би помінятися місцями з вашою подругою; коли я побачила вчора її вимученого чоловіка він їй у тати годиться.
Звісно ж, я стала на захист Ґеро.
Звісно, він не молодий та веселий. Але загалом вона щасливо одружилася.
На обличчі пані Гірте я прочитала запитання: «А ви?» Проте вона промовчала, адже точно знала, що я сама їй усе розповім, іпринаймні в менена це ще залишилося достатньо часу.
Пані Гірте кривить душею. Мені здається, що вона раніше боготворила свого директора так, як зараз головного лікаря. Напередодні нічна медична сестра підловила мене на розповіді й вичитала. Мовляв, пані Гірте потребує спокою. Але тут вона схибила. Моя сусідка запевнила її, що спить значно краще, коли біля неї ллється монотонний потік розповіді. І він не пересохнув. Цього разу йшлося про Марґо.
У нашій квартирі побувала жінка. Я носом це чула, нутром відчувала. Гачки вішаків у шафі для одягу в мене завжди дивилися в одному напрямку, щоб у разі пожежі я могла зірвати увесь одяг одним ривком. Цього мене навчила мати, і я педантично дотримуюся такого порядку. Сукня в синю смужку, а також літня бірюзова висіли неправильно. Я перевірила ванну. Відвідувачі Левіна, звісно ж, мали право тут мити руки. (Але в моїй шафі їм точно не місце.) В унітазі плавав недопалок. Дурна традиція, яку не можу стерпіти,адже знаю, що сигаретний фільтр довго не розчиняється; до речі, Левіна, який щоденно висипав недопалки з попільнички в смітник, у цьому звинувачувати не можна було. Натомість мені вже не раз упадало в око це недбальство на віллі.
У кімнаті Левіна, яку я теж обстежила, всюди валялися комікси, а на підвіконні стояли дві порожні пляшки з-під пива. Я завжди себе втішала тим, що це такі дитячі пустощі. Щоправда, таке виховне несхвальне хитання головою могло стосуватися лише Левіна. Натомість Марґо я б цього не пробачила. Нещодавно вона перейняла на себе відповідальність за опіку над хворим; вона була всього лише найманою працівницею. То чому ж Левін приводив її сюди? Я не могла стерпіти її дешеві парфумисинтетичний аромат яблук.
Тут була Марґо? запитала я, коли він повернувся.
Він кинув на мене короткий погляд, яким намагався мене перевірити, а тоді вирішив, що краще все викласти відверто. Оскільки, на відміну від мене, вона любить швидкі машини, то він покатав її на «порше». Зрештою, їй теж іноді потрібна розрада. Я тільки не могла зрозуміти, від чого. Та не сказала нічого про вішаки для одягу, адже не хотіла здаватися старою тітонькою, яка, на відміну від молоді, терпіти не може швидкої їзди і до того ж ревнива. Коли мені снилися жахіття, я бачила, як Левін не вписується у поворот. Прокинувшись, намагалася прогнати такі думки. Постійна материнська опіка над моїми хлопцями завжди залишала мене ні з чим.
А все ж Марґо ніколи не мала стилю. Я навіть уявити собі не могла, що єднало її з Левіном. Так чи інакше, він був родом із цих країв, тісно повязаний з місцевістю та людьми, у той час коли я, уродженка Вестфалії, так і не відчувала себе тут до кінця вдома. З Марґо він говорив діалектом, можливо, це дарувало йому відчуття захищеності. Левін раніше вчився половину семестру в рурському регіоні, але оскільки там не було цибулевого пирога та булочок, які за традицією перед випіканням замочували в содовому розчині, він швидко повернувся назад.
Коли ми забрали Германа Ґрабера з лікарні, Марґо з абсолютним несмаком поставила на кавовий стіл (перед дідом стояла бузкова ваза з трьома альпійськими фіалками) куплений вершковий торт і міцну каву. Тобто ті смаколики, які старому протипоказані. Ми з Левіном їли й пили, щоб не засмучувати Марґо, дідусь натомість попросив горілки. Без жодних докорів сумління Левін приніс йому шнапс. Марґо і я пообіцяли Левінові мовчати про «порше», але вона мало не проговорилася.
Герман Ґрабер помітно радів поверненню додому.
Більше ніяких лікарень, сказав він. Там у голову приходять тільки дурні думки.
Я ввічливо запитала:
Які саме?
Він засміявся.
Наприклад, що можна було б змінити заповіт.
Левін зблід. Тоді підвівся й промовив:
Ходімо, Гелло, нам час іти.
А що з моєю получкою? недипломатично поцікавилася Марґо.
Дід помацав свою найбільшу бородавкуна носі.
Щоб у тебе не виникало дурних думок, то ти отримаєш спадок лише після того, як закінчиш навчання. Бо ж може так статися, що я завтра помру, а ти більше й пальцем ворухнути не захочеш.
На мою думку, то була цілком слушна ідея.
То що з моєю получкою? знову запитала Марґо.
Хоча момент був підібраний не наймудріше, Левін таки пояснив своєму дідові:
Марґо треба підвищити зарплату, зрештою, все подорожчало
Усі хочуть моїх грошей, сказав пан Ґрабер.
Заради Левіна в розмову втрутилася я.
А що б ви запропонували? напряму запитав мене старий.
Почуття справедливості перемогло мою відразу; він пристав на мою пропозицію, як не дивно, й оком не кліпнувши. Марґо не сказала «дякую», обмежившись простим: «Годиться!»