Молодий поліціянт знав, що коли така «помилка» існує, то вона є і в його хромосомах.
Слово «сирота» ніколи нічого не означало для Каріма. Шкодувати можна лише за тим, що знав, а вихідцеві з Магрибу ніколи не довелося зазнати чогось бодай трохи схожого на родинне життя. Його перші спогади обмежувалися кутком із застеленою лінолеумом підлогою та чорно-білим телевізором у дитячому притулку на вулиці Моріса Тореза в Нантері. Карім зростав у незугарному й безбарвному кварталі. Низькі будиночки сусідили з висотками, пустища поступово переходили в житлові масиви. І ще він пригадував, як бавився в хованки на будівельних майданчиках, що помалу витісняли бурянові хащі його дитинства.
Карім був дитиною, яку покинули. Або знайшли. Усе залежало від того, з якого боку дивитися. У кожному разі він не знав своїх батьків, а виховання, яке згодом дістав, жодним чином не нагадувало Карімові про його походження. Арабською він розмовляв погано, а про іслам мав лише доволі туманне уявлення. Невдовзі підліток позбувся своїх вихователів, від чиєї доброзичливості й простосердя його нудило, і віддався на волю вулиці.
Тоді-то він і відкрив для себе Нантертериторію без кордонів, посмуговану широкими проспектами, помережану велетенськими житловими масивами, заводами й адміністративними будівлями, населену перехожими, які сновигали туди-сюди, знервовані, помяті, у брудних лахах і які не чекали нічого доброго від завтрашнього дня. Але бідність приголомшує тільки багатих. Карім же навіть не помічав тих злигоднів, якими просякло все місто, від найдрібнішого камінця до поораних зморшками облич.
Натомість він зберігав зворушливі спогади про свої підліткові часи. Часи панків, які жили сьогоднішнім днем. Тринадцять років. Перші дружк и́. Перші подружки. Як не дивно, серед самотності й збурення парубочих літ Карімові вдалося відшукати причини для любові й співчуття. Після сирітського дитинства тяжкі роки юнацтва дали йому немовби другий шанс на зустріч із довколишнім світом, із людьми, яким він міг відкрити себе. Спогади про ті часи досі були такі кришталево виразні, наче це все сталося вчора. Довгі посиденьки в пивничках, жарти і сміх друзів, що тісною юрмою оточили пінбольні автомати. Клубок у горлі від нескінченних мрій про котрусь гожу дівчинку, побачену на сходах ліцею.
Але передмістя ховало своє темне обличчя. Абдуф завжди знав, що Нантерце сумне й пропаще місце. Тепер він виявив, що містечко це може бути ще й жорстоким і смертельно небезпечним.
Одного пятничного вечора до кафе при басейні, що працювало в нічну зміну, вдерлася банда чоловіків. Без жодного слова ногами й пивними пляшками вони жорстоко побили власника закладу. За що саменіхто достеменно не знав. Либонь, якась давня образа: когось із них не пустили всередину або дорікнули за незаплачене пиво. Ніхто з присутніх навіть не поворухнувся. Але притлумлені крики власника, що доносилися з-поза барної стійки, ще довго відлунювали в Карімовій голові. Тої ночі йому багато чого пояснили. Він дізнався імена, місця, чутки. Юний араб зазирнув до іншого світу, про існування якого раніше навіть не здогадувався. Світу насилля, недоступних кварталів і підвалів, просяклих кровю. Іншого разу на вулиці Колишньої Мерії бійка перед концертом перетворилася в криваве побоїще. Знову порахунки якихось ворожих кланів. Карім бачив хлопчаків, що катулялися з розбитими обличчями по асфальту, бачив дівчат із липким від крові волоссям, що намагалися заховатися за машинами.
Араб ріс і переставав пізнавати своє місто. Від самого дна здіймалася потужна хвиля. Усі захоплено розповідали про Віктора, камерунця, який ширявся на дахах будинків. Про Марселя, гульвісу з обличчям, покарбованим віспинами, і синьою цяткою, витатуйованою на індійський манір на чолі, якого кілька разів арештовували за бійки з лягавими. Про Жамеля й Саїда, які взяли ощадну касу. Часом Карім зустрічав цих типів перед своєю бурсою й дивувався їхньому почуттю гідності, їхній шляхетній поведінці. Це були не якісь грубі, неосвічені злодюги, а елегантні парубки з вишуканими манерами, блискучими очима й вивіреними рухами.
Карім обрав поле своєї діяльності. Хлопець почав із крадіжок автомагнітол, потім перейшов на машини і так здобув справжню фінансову незалежність. Він учащав до одного негра, курця опіуму, до «ведмежатників», а найбільшедо Марселя, страшного й жорстокого волоцюги, який із ранку до ночі ловив прихід, але який водночас тримав передмістя на певній дистанції від себе, і це Каріма захоплювало. Марсель висвітлював своє коротко підстрижене волосся перекисом водню, носив хутряні безрукавки та слухав «Угорські рапсодії» Ліста. Він мешкав на сквотах і читав Блеза Сандрара . Він називав Нантер «спрутом» і вигадувавКарім знав цецілу систему алібі й пояснень, щоб виправдати свою майбутню неминучу поразку. Дивно, але саме цей мешканець міських нетрищ показував Карімові, що існує інше життя за межами їхнього передмістя.
І молодий араб присягнувся тоді, що здобуде собі це життя. Не кидаючи крадіжок, він із подвійною затятістю взявся до навчання, здивувавши цим усіх своїх знайомих. Записався на курси тайського боксущоб захиститися від інших і від себе самого, адже іноді його опановували напади паморочливої і непогамовної люті. Відтоді доля його стала подібною до напнутого каната, по якому Карім ішов, намагаючись не втратити рівноваги. Довкола нього все засмоктувала чорна драговина злочинності й наркотичного чамору. Карімові виповнилося сімнадцять років. Він знову був самотній. Німотна тиша оточувала його всюди: у коридорі гуртожитку, чи в їдальні, чи в ліцеї, чи перед пінбольними автоматами. Зачіпати його ніхто не наважувався. На той час він уже пройшов відбір на регіональні змагання з тайського боксу і всі знали, що Карім Абдуф може зламати ніс одним ударом ноги, навіть не прибираючи рук із барної стійки. Тишком оповідали й інші історії: про наскоки на банки, торгівлю наркотиками, епічні бійки
Більшість цих чуток були неправдиві, але забезпечували Карімові відносний спокій. Молодий ліцеїст склав свої іспити на бакалавра й дістав оцінку «добре». Коли директор ліцею вітав його, Карім із подивом виявив, що цей наділений владою чоловік також його боїться. Юнак вступив на юридичний факультет. Усе ще в Нантері. У цей час він викрадав по дві машини за місяць. У нього було кілька каналів збуту, і він їх постійно міняв. Карім, либонь, був єдиним арабом у своєму місті, якого жодного разу не затримала поліція. І ще він ніколи не вживав наркотиків, ні легких, ні важких.
Каріму був двадцять один рік, коли він здобув диплом ліценціата юридичних наук. Що далі? Жоден адвокат не візьме до себе навіть курєром молодого араба метр вісімдесят пять на зріст, худого як скіпка, із борідкою клинцем, растаманськими дредами й цілим гроном кульчиків у вухах. Так чи інак, на Каріма чекало безробіття й повернення туди, звідки він починав. Краще здохнути з голоду. Далі красти машини? Він понад усе любив ці таємничі нічні години, тишу паркувань, вибух адреналіну в крові, коли Карім знешкоджував сигналізацію чергового BMW. Він знав, що йому бракуватиме цього прихованого життя, сповненого ризику, таємниці й гострих відчуттів. А ще він знав, що рано чи пізно удача зрештою відвернеться від нього.
І тоді йому сяйнула думка: він стане копом. Він і далі обертатиметься в тому самому прихованому світі, але вже під захистом законів, які він зневажає, під охороною держави, яку ненавидить усім своїм єством. Ще з дитинства Карім добре затямив: у нього немає ні батьківщини, ні родини, ні коріння. Він керувався лише власними законами, а державою його був власний життєвий простір.
Відслуживши в армії, Карім вступив до вищої школи інспекторів національної поліції в Канн-Еклюзі поблизу Монтеро й оселився в шкільному гуртожитку. Уперше в житті він покинув Нантер. І відразу продемонстрував відмінні результати в навчанні. Рівень Карімових інтелектуальних здібностей був вищим за середній, а найголовнішеюнак, як ніхто, знав звички злочинців, закони банд та їхніх територій. Крім того, він зробився незрівнянним стрільцем і вдосконалив свої навички бою врукопаш. Карім став справжнім майстром каратеквінтесенції близького бою, що ввібрала в себе найсмертельніші елементи бойових мистецтв і видів спорту. Інші курсанти підсвідомо ненавиділи його. За те, що араб. За те, що не гнув ні перед ким голови. Він міг постояти за себе й висловлювався грамотніше, ніж більшість його однокурсників, які були нікчемами без чітких планів на життя і вступили до лав поліції лише для того, щоб уникнути безробіття.