Урешті вибір постав між однорічною німецькою вівчаркою і на пів року старшим чукотським їздовим псом. Спершу Вольська без коливань обрала німця, спрацював інстинкт викладачки німецької. Та потім, коли сама по черзі глянула на кожного, поміняла рішення. Сибіряк вразив не так благородною статурою, як поглядом блакитних очейАнна відчула саме в ньому силу й шляхетність породи. Кличка відповідала уявленням: Лорд. Тож Вольська відкинула останній сумнів.
Уже під кінець першого тижня жінки остаточно зрозуміликрасивий пес, чий чорно-білий колір хутра нагадував аристократа в елегантному фраку, до охорони будь-чого зовсім не придатний. До всього сибірська порода робила його погано чутливим до літнього тепла, тож більшу частину дня Лорд вештався в садку, у вишнево-яблуневому затінку. Там же довелося поставити його буду. Загалом собака був добрим, охайним, лагідним, швидко визнав нову хазяйку, за першої ж нагоди лащився і, що найбільш бентежило й наганяло смуток, дуже рідко гавкав.
Отак воновестися на красунчиків
Але не виганяти ж його, самі приручили.
Коли Христина впустила несподіваного гостя в поліцейському віцмундирі й новенькому кашкеті, Лорд стрімко кинувся назустріч, чим налякав молодика. Та собака просто вирішив привітати нову людину, привітно дзявкнув, обнюхав напрасовані штани й заходився тертися об ногу. За цим заняттям і застала собаку Анна, вийшовши на Христин поклик.
Дуже милий у вас песик, ввічливо мовив візитер. У нас лисичка.
Справжня? брови Вольської здивовано стрибнули вгору, мимоволі згадалася Роза.
Та ну, відмахнувся гість. Так називають ісландських вівчарок. Руді, пухнасті, нам подарували цуцика.
На весілля?
Настала візитерова черга дивуватися.
Звідки ви знаєте?
Ви побралися зовсім недавно, Вольська мовби не чула питання. На поліцейській службі теж не так давно, припускаювступили на посаду десь за рік до весілля. Винаймаєте помешкання, кімнату або флігель. Навіть напевне флігель, Анна кивнула сама собі.Ваша дружина з пристойної, шанованої, проте навряд чи дуже заможної родини. Вона дуже дбає про вас і вашу карєру. Робить усе, аби ви справили на начальство найкраще враження, бо цекрок до швидкого підвищення. Говорячи так, вона неквапом спустилася з ґанку, пройшла через дворик до гостя, машинально нахилилася, аби почухати за вухом наспілого зі своїми ласками Лорда, примружила очі.А ще ви обоє доволі сучасні молоді люди.
Слухаючи свою королівну, Христина гордо розправила плечі, склала руки на пишних грудях. Її завжди розпирала гордість, коли Анна знічевя, здебільшого від нудьги, управлялася в прозорливості. На враженого наповал візитера вона дивилася так, мовби вразила його сама.
Ми знайомі? вичавив із себе візитер.
Не маю честі. Хіба знаю, що служите при канцелярії розшукової поліції. Ви повернули послання штампом до мене, Вольська кивнула на казенний конверт у лівій руці візитера.
Антон, він обсмикнув поли віцмундира. Резников Антон, син Іванів. Справді служу лише рік. Точніше, чотирнадцятий місяць. Як ви
Просто. Анна перервала не дуже ввічливо, уже охолонувши до гри й подумки шпетячи себе за те, що взагалі почала, припекло показати себе. У вас обручка на пальці. У розмові ви машинально поправляєте її, причомудуже часто. Отже, не звикли її носити. Значить, обзавелися нею не так давно. Зблизька бачу: вона не аж така коштовна, проте не дуже дешева. Середня ціна. Тож ваші статки цілком відповідають виплатам, які отримуєте на службі. Могли б купити ще дешевшу, проте статус, Антоне Івановичу, тримаєте марку поліцейського службовця. Вона легенько посміхнулася. Згаданий статус ви демонструєте не так нареченій, як її батькам. Тут вартість обручки знову все пояснює: аби її родина була заможною, ви б зі шкіри геть вилізли, а купили б дорожчу, більш презентабельну. Нарешті, тільки не ображайтеся, дівчину із заможної родини ніхто б не пустив за поліцейського чиновника найнижчого рангу. Що ще? Вольська легенько торкнулася скроні пучкою зігнутого пальця. А Ви б не наважилися ні до кого свататися, не маючи постійної й пристойної служби. Тобто ви спершу знайшли її, потімзаявили дамі свого серця про серйозність намірів. Вона, як уже відомо, з поважної, пристойної родини. Тож рішення приймаються не швидко. Так?
Так точно, Резников зовсім по-дитячому кліпнув і для чогось поправив верхній ґудзик.
Кажете, цуцика подарували? Або на весілля, абонезабаром після нього, на новосілля. Не всякий може жити під одним дахом з батьками та собакою. Коли так, новосілля виглядає реальнішим висновком. Квартирна господиня теж може погано ставитися до собак, котів, навіть канарок під своїм дахом. Якщо ви мешкаєте окремо, ризиків нема. Звідси висновок: після весілля ви знайшли флігель. Не в центральній частині міста, але й не на далекій околиці. На службі мусите бути вчасно, молода дружина дбає про це. Серед іншого, про зовнішній вигляд. Штани напрасовані, ґудзики на мундирі блищать. Дружина чистить щодня, вгадала? Ще й зубним порошком, тепер краще бачу білі смужки по краях герба. Вольська націлила палець на ґудзик посеред тулуба. Ось пояснення, чому ви молоді й сучасні. Старші люди навіть у наш час здебільшого уникають цього засобу догляду за зубами.
Відразу видно дружину найкращого слідчого.
Юний Резников щиро віривсказав Анні комплімент. Мовляв, навчилася жінка мудрості від чоловіка. Язик запекло від гострого, непереборного бажання відбрити, кинути щось образливе. Натомість порахувала повільно до десяти, потімще раз, уже швидко.
Дякую, мовила стримано. Даруйте, затримала вас трохи. Казенний конверт із печаткоюсерйозна річ. Дарма до скромної тихої вдови найкращого слідчого людину не пошлють.
Вона простягнула руку. Візитер передав послання, видихнув із почуттям виконаного обовязку. Відкланятися не квапився, чекав на відповідь. Анна спершу оглянула печатку на сургучі. Брови знову скочили вгору, несподіваний візит почав виглядати серйознішим, ніж спершу здалося. Розламавши сургучне кружальце, Вольська видобула складений удвоє аркуш.
Пробігла короткий лист.
Підвела голову, глянула на Резникова. Потім скосувала на Христину. Зиркнула на Лорда, який крутився поруч і хекав, лащачись. Знову перечитала написане.
Не відпускайте візника, Антоне Івановичу, розпорядилася діловито. Чекайте, поїдемо разом.
Мені натякнули, що так буде, обережно проказав візитер. Аби ви відмовилися їхати, маю наказ переконати вас.
Цікаво, як би ви це зробили.
Ви ж їдете зі мною, зараз Резников говорив упевнено. Пощо розводитися про те, що вже не має значення.
Ярівно, а обідати! Христина сплеснула руками, неприязно глянувши на того, хто своєю появою порушив звичний порядок, запроваджений нею в цьому домі.У мене ж усе готове, гаряче все!
Прошу почекати мене, Вольська кивнула гостеві на альтанку, аж тоді повернулася до Христини. Подай панові Резникову каву. Потім зайди до мене, допоможеш одягнутися. Якраз на обід я й запрошена.
2
Жалóбу Анна вже давно не носила.
Вибрала сукню темних тонів, бо вирішиласаме така пасуватиме для розмови, що на неї чекала. Вольська не уявляла, про що може йтися. Та якщо посильного присилає особисто головний слідчий розшукової поліції, слід не лише готуватися до серйозної і навряд приємної розмови. Варто своїм виглядом перекреслити бодай найменшу спробу з боку Харитонова натиснути, виявити зверхність, змусити дати слабину.
Анна не мала наміру вбиратися, наче на прийняття чи в гості. Їй не треба було поставати перед очима Цвіркуна світською дамою, яка знається на модах і хоче взяти співрозмовника пишним зовнішнім виглядом, картинкою з журналу. Навпаки, стриманість у виборі одягу давала зрозуміти: не має наміру захищатися, грати в нещасну вдовицю, яка за найменшої нагоди чистить пірячко й хоче сподобатися, справити гарне враження. Адже Вольська здатна постояти за себе й навіть дати відсіч.
Нічого, крім підлості, від колишнього Іванового начальника вона не чекала.
Жодної довіри.
Візник їхав із Татарки схилами, правлячи до Лукянівки. По дорозі молодий посильний час від часу намагався заговорити до Анни. Проте вона втратила до Резникова будь-який інтерес, ясно й безжально даючи юному канцеляристу зрозуміти це. Зрештою він неприховано образився, що дозволило Вольській без зайвих пояснень, тим більшесантиментів перехопити ініціативупопросити супутника вийти, щойно вони проїхали трохи Великою Житомирською вгору. Буркнувши «маю честь, мадам», посильний підкорився. Вольська провела його довгим поглядом, і чомусь стало шкода незнайомої їй молодої дружини Резникова. Мабуть, юна жінка дбає про чоловікову карєру не менш ревно, ніж Аннапро Іванову. Проте в молодому службовці не відчувалося того стрижня, який мав усередині Вольський.