Градова призначили на Іванове місце, відрядили спеціальним приписом навіть не з Петербургаз Москви. Конфлікт у них виник майже відразу. Градов звинуватив покійного Вольського в мазепинстві, попередиввін, а отже, і Анна, мають репутацію неблагонадійних, не лояльних до політики государя-імператора. Тож краще їй надалі не нагадувати про себе, сумувати за чоловіком тихенько, займатися своїми жіночими справами.
Але вже наступної миті Анна забула про Градова й обопільну ворожнечу.
Поряд з ним, по праву руку, стояла й світськи посміхалася пухкенька дама в білій сукні, з горжеткою на плечах та в капелюшку з вуалеткою.
Ліворуч налякано завмерла дівчина в рожевій сукні. Волосся ззаду було заплетене чорними мереживними стрічками.
Її заскочила зустріч з Анною.
Нарешті, Леве Максимовичу, ви представите нам свою родину, Харитонов коротко вклонився дамі з вуаллю. Так розумію, маю честь бачити вашу дружину.
Емілія Дмитрівна, відрекомендував Градов. А цедонька, Катя. Катерина Львівна.
Дуже приємно, пані Харитонова була втіленням світськості.Як у нас кажуть, вас вітає Київ. Чула, ви тут уже місяць? Освоїлися після Москви?
Трошки менше, ввічливо уточнила Градова. Тільки почали облаштовуватися. Тут у вас не так гамірно.
Провінційно, хочете сказати, Вольська помітила, що зараз у Цвіркунової дружини всміхалися лише губи.
Іноді столичність буває надмірною, пані Градова зберігала спокій. Тим більше, утрачена столичність.Вона швидко змінила тему. До речі, панове, ми саме готуємося вперше приймати вдома.
Так-так, Юлію Марковичу, ви вже вважайте себе запрошеними. З родиною, безперечно, уставив титулярний радник.
Ліза, вирвалося в Анни.
Аж тепер уся компанія звернула на неї увагу.
Дуже приємно, Емілія Дмитрівна кивнула. Ви, Ліза
Мене звати Анна Вольська. Вона вирішила брати ситуацію в свої руки, відчувши, як напружився Коваленко. Даруйте, може, це не зовсім доречно тут і тепер. Але ж ми на святі. Товариство, шампанське, усяке зривається з язика. Я захопилася недавно однією дивною теорією. Слова випереджали думки, та стримувати себе вже не мала сил. Чули, що зовнішність пасує до імен? І навпакиімена є продовженням зовнішності?
Анна Ярославівна вміє дивувати, Харитонов помітно збентежився й відчайдушно намагався вийти з дивної розмови. Колись, голубонько, розкажете нам докладніше. А поки що
Мадемуазель більше схожа на Лізу, сказала Анна, дивлячись при цьому не на Градова, а на його доньку. Наперед вибачте, якщо я була нетактовною. Проте згідно з теорією, яка мене захопила, ззовні ця мила дівчина відповідає саме такому імені. Є певні прикмети, характерні риси
Дуже цікаво, перервав Градов, це прозвучало грубо, чоловік ледве тамував лють. Я розповідав тобі, моя люба. Він глянув на дружину. Це пані Вольська, удова одного з київських слідчих. Того, чию посаду я зволив обійняти. Погодься, Еміліє Дмитрівно: дружини поліцейських часом морочать собі голови різними теоріями.
Отут і я погоджусь! підхопила пані Харитонова, теж зрозумівши критичність ситуації.Слід заборонити поліцейським службовцям обговорювати справи вдома. Бо справді, такого собі накрутиш! Ми ж з вами знаємо це, любонько, вона глянула на Анну.
Вам справді пасувало б імя Ліза, погляд Вольської прикипів до дівчини. Не ображайтеся.
З-за лісу нарядних гостей, яких тим часом стало помітно більше, виринула захекана кучерява юнка в пишній білій сукні з мереживом.
Катю, ну, ми ж на тебе чекаємо! вигукнула на видиху, сіпнула доньку Градова за рукав, аж тоді кинула старшим: Прошу пардону! Уже скоро починається, а ще нема всіх подружок нареченої!
Сьогодні заручини, нагадала Анна. Якщо не помиляюся, подружки нареченої весільний звичай.
А в нас так! реготнула кучерява. Нині заручається моя сестричка! Катькамоя нова подружка! Яподружка зарученої! Тому миподружки нареченої!
Отака логіка, поважно кивнув Цвіркун.
То виОльга Пивоварова, здогадалася Вольська.
І як там ваша теорія? уїдливо запитав Градов. Бачу, дівчині її імя підходить, коли ви вже отак, з першого погляду, все вгадали.
Леве Максимовичу, що тут відбувається? пані Градова зиркнула спершу на чоловіка, потімна Анну, нарешті на свою доньку.
Катерина не встигла нічого відповістинад садом, у сутінковому небі, бабахнув і розсипався різними барвами феєрверк.
Ольга потягнула подружку за собою.
Дівчата змішалися з натовпом, зникли з очей. Нагодою скористався й Коваленко. Торкнувся пальцями краю циліндра, прощаючись з товариством. Легко вивільнив лікоть, перехопив Аннину руку.
І вивіввід гріха далі.
Розділ другий
Запрошення в казенному конверті.Зелений кабінет. Цілком таємно й непристойно. Любонька. Спокýси благородних дівиць.
1
Він не вкусить, не бійтеся.
На підтвердження хазяйчиної правоти пес повернув до ґанку велику голову з трикутниками вух, приязно гавкнув і знову заходився тертися об штанину візитера. Молодик у новенькому віцмундирі вже пересвідчився в миролюбності собаки, що вибіг назустріч. Але все одно боязко зиркав і ступив ще крок назад.
Анна зітхнула, а Христина почула це й почервоніла. Бо вкотре прийняла зітхання як докір на свою адресу. Вольська багато разів просила не брати в голову дурного. Вибір пса став усе ж таки їхньою спільною помилкою.
Хоча сама ідея завести чотирилапого сторожа не була хибною, особливопісля нападу на будинок.
Мешканки пережили небезпечну пригоду на початку липня. Анна саме підібралася впритул до таємної спільноти вбивць. Раніше Вольська лиш відчула її, злочинці тільки замаячили на обрії, заховані в пелені київського туману. Щойно спрямувала на них чоловікову увагу, Івана вбили на її очах. Той, кого душогуби називали Хазяїном, зробив ту саму помилку, що й усі інші, хто знав Вольського як одного з найкращих київських слідчих. Більшість складних і заплутаних справ розкривала його молода дружина, тож ударили болячеале не туди. Надалі довелося мати справу з Анною, і вона вирахувала кубло. Звісно, без допомоги не обійшлося, і сьогодні Вольська абсолютно переконана: прикру крадійку Розу Лисицьку їй у той важкий час послало небо. Хай би там що не думала про неї віддана Христяпомічниця взагалі без приязні ставилася до більшості з тих, хто оточував королівну.
Розина допомога виявилася вчасною й безцінною, без неї Анна б ніколи сама не добула доказів проти душогубської спільноти.
Але саме Роза привела за собою нападників тієї страшної ночі.
Так, спритна, бувала в бувальцях шахрайка прийняла тоді на себе головний удар і без її вчасної допомоги Анна з Христею навряд чи лишилися б живими.
Але якби двір стеріг пильний собака, сторож попередив би гавкотом про небезпеку й трьох беззахисних жінок убивці не заскочили б зненацька.
Тож після того, як справа остаточно вляглася, перестала цікавити газети й гармидер довкола неї вщухнув, Вольська вирішила завести пса. Христина радісно підтримала й визвалася сама роздобути тварину. У їхньому селі собак мали всі, навіть місцева злидота й голота. Охороняти бідні двори не було від кого. Проте саме злидні робили своїх псів агресивнішими за інших й охоче нацьковували їх на тих, хто не подобався.
Справедливості ради слід згадати, що Іван за життя кілька разів пропонував Анні купити цуцика. Вона щоразу відмовляла, бо побоювалася собак, симпатизуючи котам. У них навіть якийсь час жила кицька, та чимось отруїлася, тож більше домашніх улюбленців Анна тримати не хотіла.
Хто б знав тоді, що доведеться скоро ховати коханого мужа, ще й передчасно
Вольська довірила своїй помічниці вибір, бо повірила: Христина знається на породах. Просила лиш, аби собака був молодим за віком і красивим, отак захотілося. Як дуже скоро показав час, ставка на собачу зовнішність виявилася фатальною помилкою. Христя довгенько шукала, проводила кожному кандидатові ретельні й прискіпливі оглядини, старанно розпитувала знавців, навіть записувала й потім переповідала Анні.