Гола то діло десяте. Вона ж мертва, Майк. Дідько з тією голизною.
Ми розклали на столі свої записки. Наші замальовки місця злочину. І схематичне зображення тіла Дженніфер: одна лінія торс, дві руки, дві ноги, кружечок замість голови та стрілка, що вказує на кружечок. Фігура з паличок. Хто б міг подумати, що дійде до такого!
Воно наче щось каже.
Що саме? питає Сілвера.
А ти подумай. Воно каже: «Я вразлива». «Я жінка».
Або «Заціни!».
Ага. «Плейбой». Дівчина місяця.
Дівчина року. Хоча в неї не той тип фігури. Вона спортивна, хоч і грудаста.
А може, це фініта ля комедія якихось сексуальних ігрищ? Тільки не кажи, ніби тобі таке й на думку не спадало.
Коли ти довгенько служиш у поліції й нерідко бачиш темні боки життя, то поступово й сам стаєш носієм котрогось із людських пороків. Азартні ігри, алкоголь, наркотики, секс. І якщо ви людина сімейна, то все це як дороговказ до неминучого розлучення. Сілвера став спецом із сексу. А заразом і з розлучень. Я була спецом із пиятики. Одного вечора, розкривши важку справу, ми всією зміною пішли в ірландську забігайлівку, щоб обмити це. Коли ми закруглялися, я раптом зауважила, що всі дивляться на мене. Чому? Та я дмухала на десерт! Щоб остудити. А на десерт було морозиво. Закладала я тоді як швець. І було враження, що це не я сиджу у своїй шкіряній куртці та чорних вузьких джинсах, а семеро страшенних гномів, злитих воєдино: крикливий, сварливий, бридливий, паршивий, злобливий, плаксивий і блудливий. Зайду, бувало, в бар, іду розвальцем до стійки і буравлю поглядом усіх чоловіків. Могла схопити будь-кого за горло чи за щось мякіше. Не набагато краще я поводилася й в управлінні. До кінця моєї служби там не лишилося жодного копа, якого я, з тієї або іншої причини, не шваркала об стіну в коридорі.
Сілвера молодший за мене й уже вчетверте розлучається. Він похвалявся, що до тридцяти пяти, коли когось заарештовував, не пропускав ані дружини, ані сестри, ані подруги, ані матері затриманого. Він просто схибнутий на сексі. Працюй Сілвера десь у нарковідділі, він мав би репутацію продажного копа. Стильні костюми, погляд з поволокою, зачесане по-італійському, назад, без проділу, чорне волосся. Але Сілвера чистий. Відділ убивств і гроші не перетинаються. І ще він першокласний детектив. Що правда, то правда. Просто фільмів передивився, як ми всі.
Вона гола, кажу я, на стільці у спальні. У темряві. Є випадки, коли жінка з власної волі відкриває рот для чоловіка.
Не бовкни це полковнику. Він не переживе.
Отже. Трейдер іде о пів на восьму. Як звичайно. І тут зявляється інший бойфренд.
Ага, засліплений лютою ревністю. Слухай, ти ж знаєш, чого хоче добитися полковник Том.
Він хоче знати хто. І от що я тобі скажу. Якщо це самогубство, то в мене виникає ціла купа запитань.
Сілвера глянув на мене. Де-де, а тут поліція як в армії піхота. Про мотиви нехай думає начальство. Розберися, хто зробив, а тоді шукай мотив, кажуть у нас. А по-великому, нам ті мотиви до одного місця. І раптом я згадала дещо, про що давно хотіла запитати.
Слухай, кажу Сілвері, це ж ти в нас підкочуєш яйця до всього, що ходить?
А що?
А то! В тебе завжди стоїть. До Дженніфер теж клинці підбивав?
А він каже:
Аякже! Коли бачиш таку жінку, то мусиш хоча б вудочку закинути. Аби потім не гризтися: міг, та не зробив.
Я кажу:
Ну?..
Сілвера каже:
Відшила. Але культурно.
Ага, кажу, значить, ти не назвеш її бездушною чи там лесбійкою. Чи релігійною. До речі, вона вірила в Бога?
Вона ж учена, відповів Сілвера. Астрономка. А вони не вірять у Бога. Чи вірять?
Щоб ти здох, кажу, звідки ж я знаю?
Сер, загасіть, будь ласка, сигарету.
Я обернулася.
Якийсь мужик.
Вибачте, мем. Чи не могли б ви не палити?
Що далі, бачу, то частіше на мене кажуть «сер». Коли я представляюся по телефону, людина й не підозрює, що я не чоловік. Треба буде дістати балончик з азотом, чи як його, для писклявого голосу.
Сілвера закурив і каже:
А з якого це дива їй тут не палити?
Той мужик покрутив головою, табличку шукав. Високий, жирний, ошелешений.
Бачиш залу за скляними дверима? питає Сілвера. Там, де старі меню стосом лежать.
Мужик обертається, дивиться.
Онде місця для некурців. І якщо тобі по кайфу боротися з палінням, то там ти зможеш дати собі волю.
Здоровань іде. Ми далі сидимо, димимо, пємо каву.
Стоп, кажу, а я в старі часи тебе не клеїла?
Сілвера подумав.
Якщо, каже, нічого не плутаю, кілька разів по морді ляснула. І все.
Так, кажу, це ж ОБой їздив четвертого березня до Трейдера, щоб повідомити йому про Дженніфер?
Після смерті Дженніфер детектив Олтан ОБой їздив у Каліфорнійський університет, щоб повідомити Трейдерові Фолкнеру сумну звістку. Власне, Трейдер і Дженніфер жили разом, але той щонеділі повертався у свою «хатинку» в академмістечку. ОБой постукав в його двері близько 23:15. Трейдер уже був у піжамі, халаті й пантофлях. Отримавши звістку про смерть, тримався він недовірливо й ворожо. Ось вам ОБой, кров із молоком, метр вісімдесят пять зросту, сто сорок кілограмів живої ваги, викапаний Кінг Конг, тільки в спортивній куртці й із «магнумом» у кобурі. А навпроти університетський викладач у пантофлях, який обзиває його «брехунякою довбаним» і ладен кинутись на нього з кулаками.
ОБой привіз його до управління, підтвердив Сілвера. Майк, я багато різних кадрів бачив, але той просто красень! Лінзи в нього в окулярах такі грубі, ніби їх повиймали з телескопа на Маунт-Лі. І знаєш що? На твідовому піджаку, на ліктях латки шкіряні. Сидить, значить, на лавці в коридорі, такий мачо, і ридає в хусточку. Сучий син.
Питаю:
А тіло він бачив?
Бачив, каже Сілвера. Пустили його.
І що? кажу.
Ну, каже, схилився над нею. Зараз, думав, торкнеться її, але ні.
Питаю:
А він щось казав?
Казав, казав: «Дженніфер О, Дженніфер, що ж ти накоїла!»
Детектив Сілвера?
Це Хосні. Овермарс на звязку. Сілвера встав із-за столу, а я зібрала все, що в нас було. Дала йому хвилину потріпатись тет-а-тет, а потім підійшла до телефону.
Так, сказала я. І скільки в нас народу з трьома кулями в голові?
Не повіриш. За останні двадцять років семеро. Із цим без проблем. І є навіть один із чотирма.
Йдучи до виходу, ми зиркнули в залу для некурців. Той тип і далі там сидів, самотній і напружений, всіма забутий і покинутий. Усе чекав, коли його обслужать.
Він як полковник Том, сказав Сілвера. Опинився не там, де потрібно. Ага, знаєш що? З тих самогубців пятеро жінки. Що й слід було довести. Чоловіки, ті вбивають когось. Убивство суто чоловіча справа. А от жінки стріляються самі. Тож суїцид, Майк, бабська справа.
10 березня
Субота. Вранці вирішила просто так, без приводу, пройти по Вітмен-авеню зо пів кварталу. Зараз тут пристойний район. Анклав середнього класу на пограниччі двадцять сьомого округу: на Волстед-стріт стоїть стара університетська бібліотека, на Йорк-стріт бізнес-школа. Міста в Америці планують так, що сіячі розумного й вічного завжди живуть між зонами воєнних дій (чиста правда, чуваче), і наше місто також шанувало цю традицію. Десять років тому Волстед-стріт була як Сталінград у Другу світову. А зараз тут усе забито дошками чи просто спалено, навколо ні душі. Майже немає типів у насунутих на очі капюшонах. Важко сказати, яка цьому причина. В економіки свої закони.
Гуляю під вязами від дверей до дверей, і мешканці сама привітність. То вам не блочна забудова в Оксвіллі чи спецпроєкт у Дестрі. Ніхто не посилав мене під три чорти або й кудись подалі. Народ привітний, так, але четвертого березня ніхто тут нічого не бачив і ніхто тут нічого не чув.
Дзвоню, значить, в останній будинок. Ага. Хто б міг подумати! Маленька дівчинка, в рожевих бантиках і білих гольфиках. Сілвера правий на всі сто: така, бляха, хитромудра справа. Але тут уже без фальші, бо діти добрі спостерігачі, молоді, гостроокі. Не те що ми: бачимо одне й те саме, ще й не першої свіжості.