Жанна та Ренлі нерухомо стояли та витріщалися на Коррідона, який тримав у руці націленого в їхній бік маузера.
Він має рацію. Забагато балачок! З мене вже досить, я йду.А тоді зненацька вишкірився у посмішці, запхав маузера до кишені та нахилився, аби підняти свого капелюха.Мій терпець уже майже урвався,провадив він далі.Ну, мені вже час забиратися звідси. Надалі раджу вам триматися від мене якнайдалі. Якщо подібне станеться знову, я вже не поводитимуся так ґречно, як оце допіру.
Це було вельми вправно зроблено,захоплено сказав Ренлі. Він обернувся до Яна, який плазував підлогою, намагаючись підвестися на ноги та, досі приголомшений, тримався рукою за скроню.Йди до Крю та наглядай за ним. На сьогодні ти вже й так завдав достатньо шкоди.
Ян увійшов до прилеглої кімнати, не мовивши ані слова, та різко й злостиво захряснув за собою двері.
Коррідон уже рушив до виходу, коли до нього заговорив Ренлі:
Мені шкода, що так сталося. Ми кепсько з вами поводилися. Чи можемо ми обговорити це питання як ділову пропозицію?
Коррідон озирнувся через плече та зупинився.
Я так не думаю,сказав він, переводячи погляд від Ренлі до Жанни. Дівчина пильно спостерігала за ним, але Коррідон так і не спромігся прочитати нічого у тому порожньому виразі, що застиг на її обличчі.
Я би дуже хотів, аби ви погодилися,вів далі Ренлі.Ми потребуємо вашої допомоги та готові за неї заплатити. Ми були цілковито серйозні щодо тисячі фунтів. І, можливо, попри все, ми таки дійдемо згоди? Просто вислухайте нас. Яндурень. Він думає, що пістолет дасть йому все, чого йому заманеться. Я ж від самого початку був проти зброї. То чи зміг я переконати вас залишитися?
Несподівано Коррідон вишкірився.
Гадаю, ви таки змогли.Він усівся на бильце фотеля, тримаючи капелюха в руці, готовий піти геть, але готовий і вислухати.Отже, що то за робота?
Ми мусимо знати, чи він і справді Коррідон,хутко мовила Жанна.Насамперед ми мусимо впевнитись у цьому.
Авжеж,мовив Ренлі.Розумієте, якщо ми схибимо і розповімо про суть цієї справи,почав пояснювати він Коррідонові,то потрапимо у неабияку халепу. Це завданняконфіденційне. Ми вже раз припустилися помилки. Той Крю виявився кишеньковим злодієм. Він украв мого гаманця з паперами, що викривають усі наші задуми. Ми збіса багато часу витратили на те, аби його знайти. А тоді він спробував нас шантажувати. Тож ми перебралися сюди й тримаємо його під наглядом. Ми ще й досі не вирішили, що нам із ним робити. Отже, як бачите, ми не можемо собі дозволити ще однієї помилки. Якщо виКоррідон, то маєте шрами на грудях і на спині, де гестапівці залишили свої відмітні знаки. Насправді ми не такі вже Томи невірні, просто мусимо бути певні.
Коррідон випустив крізь ніздрі густу хмару тютюнового диму. Якусь мить він роздумував, а тоді нетерпляче знизав плечима, закасав рукав піджака, розстібнув манжету сорочки та оголив свою м'язисту руку. За кілька дюймів від зап'ястка виднівся широкий білий шрам. Він угризався в плоть, неначе туга пов'язка, мав виразні краї та яскраво виділявся на руці.
Щоночі вони надягали на мене кайданки,пояснив Коррідон і безрадісно усміхнувся.А тоді нагрівали їх, аби мені не було холодно. Це вас задовольняє?
Ренлі та Жанна дивилися на шрам Коррідона з холодною відчуженістю. Ані на його, ані на її обличчі не було навіть тіні жалю чи жаху, лише щось на кшталт професійного інтересу.
Ті гестапівці були нівроку вигадливі, чи не так?мовив Ренлі. Він доторкнувся до шраму на власному обличчі.Ось це вони зробили розпеченим багнетом.
Коррідон уважно поглянув на нього.
То ви теж отримали від них свою дозу?
О, так, і Жанна також,Ренлі виступив наперед і зблизька оглянув Коррідонів шрам.Усе гаразд,провадив він далі, звертаючись до Жанни:Це Коррідон, у тому годі сумніватися. У досьє згадуються шрами від кайданок.
Так,сказала вона.Усе гаразд. Що ж, тоді розкажи йому.
Ренлі відійшов від Коррідона, узяв цигарку з коробки на камінній полиці та запалив.
Ця роботанезвичайна,сказав він, уважно дивлячись на вогник цигарки.А також і небезпечна. І коли я міркую над тим, хто міг би її виконати якнайкраще, мені на думку не спадає нікого, крім вас. Ми намагалися виконати її самі, проте зазнали невдачі. Якщо це не вдасться вам, то не думаю, що під силу будь-кому іншому, а виконати цю роботу конче треба.
Коррідон сидів на бильці фотеля, погойдував ногою та чекав, свідомий того, що вони обоє не зводять із нього своїх пильних очей.
Ну, то що ж то за робота?зненацька запитав він.
Треба стратити одну людину. І ми хочемо, щоби це зробили саме ви,сказав Ренлі.
Розділ третій
1
«Ми заплатимо вам тисячу фунтів,сказала дівчина.Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено».
Ці слова відлунювали у Коррідоновій свідомості, поки він сидів у фотелі та слухав голос Ренлі. «Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено». Він уже звик чути подібні пропозиції. Хай коли до нього зверталися з проханням виконати брудну роботу, розмову завжди починали тими самими словами. Коррідон приголомшливо легко зажив собі слави як людина, що успішно виконує подібні завдання. Коррідоновій репутації неабияк посприяли чутки про чималий список його військових заслуг та схильність людей до перебільшення, й усе це разом спричинилося до того, що люди віриливін ладен виконати будь-яку роботу, хай яка складна та сумнівна вона буде. До нього зверталися по допомогу чоловіки, які боялися ризикувати власними шкурами: огрядні та смагляві; худорляві та нервові; високі та низенькіусі різні, проте всі вони, як один, мали у кишенях паки брудних п'ятифунтових банкнот, а у блискучих очицяхзахланність.
Коррідон вислуховував їх так само, як оце зараз слухав Ренлі, спритно торгувався, набивав ціну, пояснював, яким саме чином він збирається виконати завдання, а замовники потайки заздрили його впевненості, очевидній зневазі до небезпеки та силі й тішилися, що звернулися саме до нього. «Оце підхожа людина для нашої роботи,подумки казали вони собі.Погляньте-но лише на список його заслуг. Якщо він цього не зробитьто ніхто не зробить». І вони настільки захоплювалися Коррідоновою прямолінійністю, простотою та зухвалістю його планів, що на знак своєї віри у нього охоче розставалися з половиною обіцяних грошей. Половинузараз. І тоді замовникам лишалося чекання та, за деякий час, усвідомлення того, що їх обманули. Минало близько доби після укладення угоди, Коррідон приходив до пабу, де саме сиділи замовники,либонь, випиваючи за успіх їхньої справи,зустрічався з ними поглядом і посміхався. І від тієї глузливої посмішки їхніми хребтами пробігали раптові холодні дрижаки поганих передчуттів. «Я передумав,казав він їм, спершись на шинквас усім своїм міцним широкоплечим тулубом, поставивши ноги на мосяжний підніжок і затиснувши цигарку своїми твердими тонкими губами.Вам ліпше знайти для цієї роботи когось іншого, або, ще ліпше, взагалі забути про неї». Декому з них вистачало хоробрості, аби просити повернути їм гроші, однак під уважним поглядом його глибоко посаджених, холодних сірих очей відвага полишала їх, і вони намагалися обернути своє прохання на жарт. Коррідон завжди відповідав їм те саме: «Можете позиватися!» А тоді спроквола крокував геть, запхавши руки до кишень і низько насунувши капелюха на очі, в яких з'являвся знуджений та глузливий вираз. «Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено»саме такі пропозиції принесли Коррідонові чимало легких грошей, тож, слухаючи Ренлі, він не бачив причин, чому б і цій новій роботі не стати ще одним дарунком богів.
Але ця нова робота, яку йому хотіли доручити, не була схожа на жодну з тих, які пропонували дотепер. Та й ці троє анітрохи не скидалися на тих людей, які зазвичай зверталися по його послуги. Та хай там як, а Коррідон відчував, що принцип залишається той самий, тож слухав далі, а на обличчі його був той ввічливо-зацікавлений вираз, якого він так легко набирав і за допомогою якого увів в оману стількох людей.
Жанна полишила їх самих. Ренлі сказав їй:
Гадаю, буде ліпше, якщо далі я продовжу сам. Однак, якщо хочеш залишитися, то, звісно...
Вона покинула кімнату, навіть не поглянувши на Коррідона, і він із подивом зауважив, що, коли вона пішла, кімната здалася йому спорожнілою.
Ренлі дістав із креденса пляшку віскі та дві склянки.
Трохи зарано,мовив він,але випиймо по одній, гаразд?Він налив дві порції та дав одну склянку Коррідонові.Тепер, коли вона пішла, я можу говорити вільніше. Уся ця справа доволі чудернацька.Він підняв свою склянку.Ну, будьмо!
Коррідон кивнув йому та трохи пригубив своє віскі. Він думав про те, що, коли переконає Ренлі розлучитися з п'ятьмастами фунтами, то зможе забезпечити Еффі пластичну операцію, яка допоможе виправити її губу. Вже за кілька тижнів дівчина зможе, нарешті, назавжди забути про свою дошкульну ваду. Коррідона неабияк тішила думка про те, як приємно здивується Еффі. Якщо він обачно розіграє свої карти, то не буде жодної причини, чому б йому не полишити цю кімнату з грішми у кишені.
Про такі речі ви зазвичай хіба що читаєте у романах,казав Ренлі.У справжньому житті ви такого аж ніяк не очікуєте. А втім, і Жанна така. Вона й сама доволі неймовірна, чи не так?
Та ви усі троє такі,відверто мовив Коррідон.Хто ви такі? Щось на кшталт таємного товариства?
Ренлі засміявся.
Гадаю, нас можна назвати й так. Це дещо таке, що ви неодмінно зрозумієте. Ви ж бо й самі через таке проходили. Тому ми й постановили звернутися по допомогу саме до вас. Ми знаємо, що ви не викажете нас, навіть якщо не візьметеся до цієї роботи.
Я вас не викажу,запевнив Коррідон.Але це ще не означає, що я візьмуся до тієї роботи. То ви були цілком серйозні, коли казали, що я маю виконати роботу...Він зупинився. Слово «ката» видавалося йому надто мелодраматичним, аби послуговуватися ним.
О, так,мовив Ренлі.Але робота ця не така безглузда, якою може видатися спершу. Та краще я почну з початку.Він зупинився на мить, а тоді провадив далі:Ми троєце все, що залишилося від невеличкої групи чоловіків і жінок, яка працювала на Французький рух Опору. Спершу нас було дев'ятеро: двоє французівП'єр Ґурвіль і Жорж; дві француженкиЖанна та Шарлотта; двоє поляківЛюбіш і Ян; і троє англійцівГарріс, Меллорі та я.
Авжеж,сказав Коррідон. Йому була добре знайома така комбінація чоловіків і жінок. Працюючи шпигуном, він часто зустрічався з подібними маленькими гуртами й уважав їх вельми корисними. Вони були патріотами й фанатиками та без жодних питань виконували усе, чого він від них хотів.
Наше завдання полягало в тому, щоби пускати потяги під укіс,пояснив Ренлі.Ми повсякчас пересувалися країною, ховаючись вдень і виходячи на операції ночами. І ми таки збіса добре робили свою роботу.На хвильку він замислився, і його єдине око засвітилося завзяттям.П'єр Ґурвіль був нашим провідником. Він був хорошою людиною, чоловіком надзвичайно сміливим і непохитним.Ренлі уважно подивився на Коррідона.Винятковою людиною. Я не хочу обтяжувати вас його описом, скажу лише, що задля нього ми були ладні піти на все, а без нього були нічим. Він мав хист до того, щоби розвивати ваші найкращі риси. Цей чоловік надихав нас на те, аби ми були йому вірними побратимами.
Коррідон помалу цмулив своє віскі, в його очах застиг порожній вираз. Він розумів, про що Ренлі говорить. Він і сам часто зустрічав подібних людей. Загалом Коррідона завжди спантеличували цілковито самовіддані люди. Він відчував, що з ними щось не так і що десь на споді їхньої самовідданості неодмінно має бути якась хитрість, одначе ніколи так і не спромігся з'ясувати, що за хитрість то була.
Жанна та Ґурвіль кохали одне одного,провадив далі Ренлі, стишивши голос.Я хочу, аби ви зрозуміли мотиви Жанни. Це вкрай важливо. Ці двоє були одним цілим. Я зроду не бачив нічого подібного. О, так, вони були закохані, але не у загальноприйнятому значенні цього слова. Це було щось більше за кохання: це було, якщо вам завгодно, злиттязлиття розуму, тіла та духу.Він задивився на віскі у своїй склянці та спохмурнів.Я, звісно, кепський оповідач, але мати уявлення про ці взаємини важливо для розуміння справи. Адже усе це пов'язане з їхніми стосунками. Вони жили одне заради одного.Ренлі повагався, добираючи слів, а тоді повторив:Я, звісно, кепський оповідач,і дещо зніяковіло підвів погляд на Коррідона. Природжена розважливість, притаманна його класові, змушувала Ренлі почуватися невимушено лише тоді, коли він висловлювався стримано.І вони б одне заради одного померли.Він вибачливо усміхнувся.Змалювати це ліпше я не зможу.
Зрозуміло,сказав Коррідон, приховуючи своє нетерпіння.А тоді один із вас його зрадив, еге ж?
Ренлі пильно подивився на нього.
Звісно, для вас усе це нічого не означає,мовив він після тривалої паузи.Зрештою, ви не знали П'єра. Однак, якщо говорити щиру правду, саме так воно і сталося.
Коррідон допив своє віскі. Зараз йому вже було зрозуміло, про що йтиметься далі. Такі речі траплялися не вперше.
Ну, то це суто ваша справа, хіба ні?запитав він.Навіщо залучати мене до неї?
Я саме підходжу до цього,відказав Ренлі.Постараюся розповісти вам усе якомога стисліше. Жанну, Меллорі та мене упіймали. Ми саме були на завданні, але того разу сталося так, що ми зіпсували справу та викрили себе. Не надокучатиму вам деталями. Нас упіймали та передали у руки гестапо. Гестапівцям було відомо, що мичастина П'єрової організації. Нас допитували. П'єр був їм конче потрібен. Нас до уваги не брали. Адже поки П'єр був на волі, рейки продовжували нищитися, а потяги і далі з руйнівною послідовністю йшли під укіс. Жанна та Меллорі були присутні на моєму допиті.Рука Ренлі потяглася до шраму на його обличчі.Певно, то було для них украй похмуре видовище.Він поглянув на Коррідона та безрадісно всміхнувся.Я не був особливо відважним. Кілька разів вони змусили мене криком кричати.
Людині властиво поводитися гучно на вечірках такого штибу,грубо зауважив Коррідон і засміявся.
Атож. Вони хотіли дізнатися, де перебуває П'єр. Я спромігся не прохопитися жодним словом, тільки й того. Згодом вони втомилися мене допитувати, до того ж тоді я вже був не в найкращій формі, тому вони звернули свою увагу на Жанну. Я знав, що від неї гестапівці нічого не доб'ються, однак вони неабияк старалися. Та їм не вдалося змусити її бодай скрикнути. Отож, після години катувань вони облишили її та знову взялися за мене. Мені розтрощили руку. Після цього я знепритомнів. Згодом Жанна розповіла мені, що відбулося, поки я був без тями.Ренлі раптом підвівся на ноги та почав ходити кімнатою туди й назад.Це було дещо таке, чого я ніколи не міг збагнути. Меллорі заговорив. Його навіть не почали допитувати. Щойно гестапівці звернули на нього свою увагу, Меллорі сказав, що розповість їм усе, що вони хочуть знати.