Сидячи та вдивляючись у дівчину та Яна, Коррідон зізнався собі, що гадки не має, що відбувається. Його неабияк турбував пістолет. Він відчував, що чоловік у чорному береті щомиті може натиснути на гачок, і якщо той таки вистрілить, ця дівчина навіть оком не змигне. Вони нагадували Коррідонові людей, з якими йому доводилося працювати у Франції в часи війни; фанатиків, які належали до підпільного руху спротиву, що без роздумів приносили себе в жертву і без жалю вбивали. Ці двоє були небезпечні; але Ренліне такий. Він був людиною зовсім іншого ґатунку. Коррідон ніяк не міг збагнути, чому Ренлі зв'язався з оцими двома. Ренлі припав йому до душі. Під час війни Коррідонові зустрічалося у війську чимало подібних чоловіків; усі вони були надійні та хоробрі люди, які виконували свою роботу та без зайвої метушні здобували медалі, не втрачаючи життя.
Дівчина підсунула стілець із прямою спинкою та сіла за столом навпроти Коррідона. Ян стояв за нею, цілячи з маузера у груди Коррідонові, а очі його були невиразні та безживні, неначе двійко устриць у стулках своїх черепашок.
Чи відповісте ви мені на декілька запитань, які стосуються вашої особи?зненацька запитала дівчина. Вона поклала руки на стільницю, зчепила пальці та дивилася просто Коррідонові у вічі.
І чого б то я мав на них відповідати?вимогливо запитав він, свідомий того, що йому погрожують пістолетом.Що це ще за вигадки? За кого, в біса, ви себе маєте?
Обличчя Жанни закам'яніло. Вона аж ніяк не була дівчиною того типу, яку можна залякувати та на яку можна кричати, але Коррідону було до того байдуже. Що сильніше він її розлютитьто ліпше. Він добре знав, як давати раду з розлюченими людьми.
Нам потрібна людина для певної... роботи,сказала вона, повагавшись із вибором слова та спохмурнівши. Дівчина вільно розмовляла англійською, проте час до часу зупинялася, добираючи потрібне слово.Та насамперед ми хочемо пересвідчитися, що висаме та людина, яка нам потрібна. Ми не можемо дозволити собі помилятися.
Мені не потрібна робота. Ви марнуєте мій час.
Хіба вам не потрібні гроші? Ми добре заплатимо.
Він глузливо посміхнувся.
Наскільки добре?
Вони дивилися одне на одного через стіл, і Коррідон збагнув, що їх розділяло дещо набагато суттєвіше, ніж оця стільниця; між ними зяяла прірва, через яку годі було перекинути місток. Коррідон не міг пояснити цього відчуття; то був радше інстинкт. Була у ній жорсткість, яка не залишала місця для жалю, любові та доброти й попри усю її статуру та зовнішність робила Жанну позбавленим статевих ознак об'єктом. Коррідон не міг навіть уявити, що до цієї дівчини можна залицятися та кохати її. Вона була безстатева, неначе манекен у вітрині крамниці, й він запитував себе, що таке могло з нею трапитися, аби зробити її такою.
Можливо, тисячу фунтів,спокійно мовила вона.
Коррідон поглянув на одяг дівчини, на Янів пошарпаний тренчкот, на його брудні руки та засміявся:
Аякже, наголос на слові «можливо».
Ми заплатимо вам тисячу фунтів. Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено.
Він зрозумів, що Жанна не жартує. Це його неабияк здивувало. Тисяча фунтівце величезні гроші. Така сума пробудила його цікавість.
Що це за робота?
Чи відповісте ви спершу на декілька запитань, які стосуються вашої особи?відповіла Жанна запитанням на запитання. Вона була спокійна та рішуча. Ця дівчина явно звикла укладати угоди та добиватися того, чого хотіла.
Які саме запитання?вишкірився Коррідон, даючи дівчині зрозуміти, що наразі він дозволяє їй здобути маленьку перемогу. Хай там як, а ця справа пробудила його цікавість.
ВиМартін Коррідон; вам тридцять три роки; самотній, родичів не маєте. Усе так?
Саме так.Він потер рукою підборіддя та перевів погляд з дівчини на Яна, який у відповідь втупився у нього своїми очима, позбавленими жодного виразу. Поляк опустив пістолет і зараз тримав його збоку, так, що його не було видно.
Ви ніколи не затримувалися надовго на жодній роботі, чи не так?провадила Жанна.Ви бралися до будь-якої праці; заробляли собі на життя усіма можливими способами. Почали з того, що продавали місцевим пабам музичні автомати та пінбольні столи. Тоді вам було сімнадцять років. Згодом ви стали боксером і мандрували країною, виступаючи на ярмарках. У віці між двадцятьма трьома та двадцятьма п'ятьма в вашому житті тривав період неробства. Тоді ви заробляли достатньо грошей, граючи у більярд. Згодом ви стали гідом і возили групи американських туристів Парижем і Берліном. Ви вільно розмовляєте французькою та німецькою. Коли ця робота вам, зрештою, набридла, ви влаштувалися охоронцем до одного заможного американського дивака, який втелющив собі в голову, ніби хтось замовив його вбивство. Це відбувалося у довоєнні роки. Усе правильно?
Одне-два моїх заняття ви проґавили, та це пусте, продовжуйте,сказав їй Коррідон. Він був вражений, однак старався цього не показувати.
До тих занять я невдовзі дійду,сказала дівчина, опустила погляд на свої руки, поміркувала якусь мить, а тоді підвела очі:1938 року певна особа, пов'язана з британським Форін-офіс, найняла вас для того, щоби викрасти документи у посла однієї недружньої країни. Ті документи були життєво важливі для вашого уряду, проте вас застереглиякщо під час виконання цього завдання вас упіймають, то ви не зможете очікувати на захист з боку ваших державців. Ви погодилися викрасти ті документи за триста фунтів. Та, поки ви відкривали сейф, вас зненацька заскочив секретар посла.Жанна зробила паузу, знову поглянула на свої руки, а відтак спокійно продовжила.І ви його вбили.
Коррідон задумливо погладив щоку. Зараз його очі дивилися кудись удалечінь, немовби він і не слухав того, що розповідала Жанна.
Вас бачили, коли ви тікали з посольства, та вам вдалося відірватись від переслідувачів і доправити документи замовникові. Два місяці поліція, не знаючи, що ви виконували доручення Міністерства закордонних справ, стежила за вами, сподіваючись, що ви якимось чином себе викриєте. Та ви були обачні, тож їхні сподівання виявилися марними. Поліціянти так ніколи й не зібрали достатньо доказів, аби притягнути вас до суду. Усе правильно?
Коррідон усміхнувся до неї.
Можливо, але ж ви не очікуєте, що я таке пригадаю, правда?
Запала мовчанка, впродовж якої Жанна уважно розглядала Коррідона, а тоді, злегка знизавши плечима, провадила далі.
1939 року ви найнялися до британської Таємної служби розвідки та подорожували Європою, збираючи та надсилаючи до Англії відомості про підготовку німців до війни. Це тривало місяць, а тоді німецька поліція вас запідозрила, тож ви мусили повернутися додому. Наступне призначення від Таємної служби вас не зацікавило, і ви звільнилися. Коли розпочалася війна, ви пішли до війська. Були у Дюнкерку, там дістали поранення. Згодом ви пристали до загону командос. Усе точно?
Продовжуйте далі, якщо це вас так тішить. Вам це доволі незле вдається,відказав Коррідон, зручно влаштовуючись у фотелі.
Ви брали участь у кількох рейдах на узбережжі Франції,провадила дівчина після короткої паузи.А тоді вам почали доручати більш небезпечні завдання. Ви стали шпигуном.
Варто було Коррідону почути слово «шпигун», як його губи стиснулися. Він насупився та підняв погляд до стелі. Навіть заразмайже два роки потомувін не бажав пригадувати ті дні.
Вас багато разів скидали з парашутом на територію Франції, а також кілька разів десантували у Німеччину. Ви збирали важливі відомості, проте вашим головним завданням було позбуватися певних людей, які спричиняли клопоти. Серед тих людей були шпигуни, на яких вже не можна було покладатися. Були німецькі науковці. Була одна жінка, яка вміла давати раду з військовополоненими, аби змусити їх говорити. Вас десантували до Франції, ви знаходили цих людей і страчували їх.
Слухаючи холодний голос Жанни, Коррідон полинув думками у минуле. Жінка, яка змушувала полонених говорити, була просто прекрасна. Вона була мініатюрна, мала ніжне м'яке тіло, великі очі та біляве волосся. Її витончені руки були білі та прохолодні на дотик, і коли вони вас обіймали, кров починала гупати у ваших скронях навіть попри те, що ви знали, якою зіпсутою вона була і що тіло цієї жінкилише тонко налагоджений механізм, який пропонував вам свою хіть як хабар за ту інформацію, що ви їй розповісте. Коррідон пригадав, який вигляд мала та жінка, коли усвідомила, що він збирається її вбити. Уся та врода нараз полишила її, оголивши брехливість, продажність і бруд. Коррідон вистрілив їй у рота, й важка куля знесла частину черепа. Якби юнаки, які кохали цю жінку та розповідали їй усе, побачили її зараз, то здригнулися би від жаху. Від думок про минуле Коррідон укрився потом, його серце закалатало швидше, і це його неабияк роздратувало. Він неспокійно поворухнувся, дивлячись на дівчину лихими очима.
Одного разу вас упіймало гестапо,провадила вона далі.Вас катували, намагаючись змусити викрити тих, кого ще десантували разом з вами. Одначе, попри все, що вони з вами зробили, ви нічого їм не розповіли. Вас врятувало вторгнення альянтів, які на той час саме увійшли до Німеччини. Чотири місяці потому ви провели у військовому шпиталі, видужуючи від тих звірств, яких вам заподіяли гестапівці.
Покладімо цьому край,грубо урвав її Коррідон.Чого ви хочете? Ну ж бо, ви вже достатньо про мене розповіли. Що за усім цим стоїть? Чого ви від мене хочете?
Поки що я викладаю все правильно?запитала вона, анітрохи не зворушена спалахом його гніву.Усе це відбувалося з вами, чи не так?
Відбувалося, атож. А зараз ви або заціпитесь і дасьте спокій моєму минулому, або я негайно звідси піду.
І ще одне, будь ласка. Це важливо. Після війни ви так і не змогли знайти собі жодного заняття, яке б вас насправді зацікавило. Ви вирішили податися до Америки. Там провели рік, возили контрабанду до Канади. Американські поліціянти запідозрили вас у цій діяльності, проте ви їх уникли та повернулися до Лондона. Ви перебуваєте у місті вже тиждень, і у вас закінчуються гроші. Ви не цілком впевнені у тому, що робитимете далі. Наразі розважаєтеся тим, що відбираєте гроші у вимагачів, але навіть вимагачі перебувають під захистом поліції. Ви ще остаточно не вирішили, чим займатиметеся надалі, чи не так? А ми маємо для вас роботу. Це робота, яка вам підійде, і за її виконання ми заплатимо вам тисячу фунтів.
3
До кімнати, тримаючи руку в кишені, увійшов Ренлі. Він кинув побіжний погляд на Коррідона, а тоді підійшов до Жанни та став обіч неї.
Ну, які тут у вас двох успіхи?запитав він і підбадьорливо усміхнувся. Він нагадав Коррідонові представника благочинної організації, який намагається докласти усіх можливих зусиль, аби концерт, влаштований для ув'язнених, був якомога захопливішим.Ми накопали про вас чимало інформації, чи не так?Його рука легко лягла на спинку стільця, на якому сиділа Жанна.
Якщо маєте достатньо часу, який вам не шкода згаяти, то можете накопати так само багато інформації про будь-яку іншу особу,різко відказав Коррідон. Він ковзнув рукою до кишені. Ян миттєво націлив на нього дуло маузера.
Будь ласка, витягніть вашу руку, і то дуже повільно,сказав він тихим, але загрозливим голосом.
Усе гаразд,швидко сказав Ренлі.Він не завдаватиме клопоту. Прибери пістолета.
Оце правильно. Я взагалі ніколи не завдаю клопоту,сказав Коррідон, видобув із кишені свої цигарки та засміявся.
Я пістолета не приберу,сказав Ян до Ренлі.Я йому не вірю. Ти, може, йому й довіряєш, але яні.
Є ще одна річ, про яку ми хочемо запитати, перш ніж розповісти вам про суть справи,сказала Жанна, анітрохи не приділяючи уваги тому, що казав Ян.
Кажу вам, я йому не вірю...почав Ян, аж раптом Жанна закричала на нього:
Тихо будь! Я розмовлятиму! Тихо будь!
От тобі й на! Та тобі, грубасику, навіть слівце вставити не дають,сказав Коррідон.
Я маю поставити вам іще одне запитання,сказала Жанна, знов обертаючись до Коррідона. Її чорні очі яскраво зблискували.
Гаразд; і що то за питання?
Вона повагалася, а тоді озирнулася через плече на Ренлі.
Запитай його ти,сказала вона, махнувши рукою в бік Коррідона.
О, авжеж,озвався Ренлі.Отже, чи не заперечуватимете ви проти того, щоби показати нам свої груди та спину? Ви ж здогадуєтеся, навіщо це, чи не так? Розумієте, річ утому, що ми не цілком упевнені, що винасправді Коррідон. Ми розвідали про вас усе, що лише могли. Ми зібрали докладну інформацію, ціле досьє, однак у ньому бракує вашої світлини. Проте нам відомо про шрами на ваших грудях і спині, тож ми маємо переконатися, що ви і є Коррідон.
Коррідон, який досі сидів, закинувши ногу на ногу, випростався у фотелі та зробив рух, аби підвестися. В його очах застиг холодний погляд, а губи стиснулися у розлючену лінію.
Сидіть на місці,сказав Ян, погрожуючи йому пістолетом.Якщо поворухнетеся, я стрілятиму. Я дуже вправний стрілець. Можу відстрілити вам пальця. Саме це я й зроблю у разі потреби.
Коррідон знову вмостився у фотелі.
Я не збираюся виставляти себе на огляд перед будь-ким,сказав він. Йому кортіло вдарити Яна.Ви, усі троє, можете забиратися під три чорти.
На мить запала здивована пауза, а тоді Ян, зсутулившись, зробив крок уперед. Але рука Ренлі перехопила зап'ясток поляка.
Припини це!крикнув він.Ми робимо усе геть неправильно. Йди до Крю та наглядай за ним. Ну ж бо, забирайся звідси!
Ян висмикнув руку.
Ми марнуємо свій час,збуджено гаркнув він.Залиште його мені.Зараз у його голосі бриніли різкі злостиві нотки.Він сидить отут і насміхається з нас. Залиште мене з ним на три хвилиниі йому буде непереливки.
Дурню!закричала Жанна, зриваючись на ноги.Ти? Та невже ж ти думаєш, що змусиш його говорити? Після усього, що з ним зробили гестапівці? І хто, ти?вона презирливо скривила губи.
Ян розвернувся в її бік, його губи судомно стискалися.
Забагато балачок...його голос схвильовано зірвався на вереск, аж раптом Коррідон скочив зі свого фотеля, узяв Яна за зап'ясток, вихопив пістолет із його руки та завдав замашного удару полякові у скроню. Усе це сталося, перш ніж будь-хто з присутніх у кімнаті встиг усвідомити раптовий рух Коррідона. Приголомшений Ян зробив кілька нетвердих кроків кімнатою, а тоді наштовхнувся на стіну, сповз на підлогу та непорушно розпластався на ній.