Всего за 49 руб. Купить полную версию
Я вийшов із свого номера і постукав у кімнату365.
Чоловічий голос запитав:
Хто там?
Офіціант,стиха відповів я.
Двері відчинилися. Я швидко підпер їх плечем та розчахнув. Високий, схожий на мавпу чоловік відсахнувся убік, мало не втративши рівновагу. І здивовано витріщився на мене.
Він був не з тих, кого радо зустрічаєш у темному провулку. Клишоногий, з довгими руками та пласким обличчямвсе це укупі вельми нагадало мені орангутанга.
Але навіть стоячи отак із ним віч-на-віч, я все ще не був впевнений, чи це той самий тип, який нас переслідував.
Він пильно глянув на мене.
У чому річ?
Щоби це зясувати, я сюди й прийшов,відповів я, зачиняючи за собою двері і спираючись на одвірок.
Чого вам треба?
Ви за мною стежили,сказав я.Чому?
Він зирнув спочатку на підлогу, потім на мене.
Ні за ким я не стежив!гаркнув.
Дурниці,промовив я, приязно йому посміхаючись.А ще ви писали мені записки.
Він тупо хитнув головою. Поки я говорив, він був напоготові: один мій невірний крокі він мені вріже. Про це можна було судити з того, як він тримав свої довгі руки.
Якщо ви зараз же не заберетеся звідси, я викличу адміністратора,погрозливо сказав він.
Я зробив вигляд, що це мене переконало.
Можливо, тут якась помилка,озвався.Але ви дуже подібні до того типа, який мене переслідував.
Він трохи розслабився.
Нічим не можу допомогти,зауважив.Для чого мені було вас переслідувати?
Саме це я й мав намір зясувати,відповів.Вибачте, що потурбував вас.
І повернувся, наче збираючись піти. На столику лежав телефонний довідник, тож, проходячи повз, я схопив книгу й блискавично шпурнув нею в здорованя. Довідник зачепив йому голову, і чоловік подався назад. Але ще до того, як він відновив рівновагу, я кинувся на нього.
Мій кулак поцілив йому в шию, і чоловяга повільно осів. Я дав йому можливість сісти, а тоді копнув в обличчя. Цей удар оглушив його. Він упав горілиць, очі його закотилися і повітря зі свистом виривалося з відкритого рота.
Ставши на коліна, я обнишпорив його кишені. У штанях не було нічого цікавого, і я саме перейшов до огляду піджака, коли він опритомнів. Замахнувся було на мене, та я вчасно розгадав його намір і звалився на нього всією своєю масою. Двічі поцілив йому в живіт, поки йому врешті вдалося скинути мене з себе. Він був дужий, тож я таки відлетів до стіни. Він ще не встиг звестися на ноги, як я стрибнув на нього. Обома ногами він копнув мене в живіт. Я каменем упав на підлогу, і мені забракло дихання. Він зіпявся на коліна, і на його пласкому обличчі палала лють. Я ж не міг навіть порухатися. Мене сильно нудило, а мязи наче заціпеніли.
Поки він наближався, я витяг револьвер і наставив на нього.
Він різко зупинивсяначе наштовхнувся на камяну стіну.
Мені вдалося опанувати диханням та подолати нудоту, однак я не зводив із нього очей і не опускав зброю.
Він стояв, понуро дивлячись на мене.
Сядь на ліжко!нарешті спромігся сказати я.
Він сів, склавши руки на колінах, і втупився у мене.
Кілька хвилин я продовжував лежати на підлозі, аж поки дихання повністю не відновилося, потім, не зводячи з нього очей, повільно звівся на ноги. Але вони були, ніби ватяні, тож мені довелося опертися об стіну.
А тепер поговорімо,сказав я, націливши револьвер йому в обличчя.
Він щось рикнув.
Ти ж людина Старкі, чи не так?
Він відвів очі, і я зрозумів, що не помилився.
Тримаючи його під прицілом, я витяг з кишені записку і тицьнув йому.
Невже ти думаєш, що такі дитячі погрози залякають мене?і розсміявся.
Він стояв, переминаючись з ноги на ногу.
Я вичекав трохи, тоді продовжив:
Не люблю, коли за мною стежать. Це змушує мене нервувати. А коли я нервую, мій револьвер цілком може вистрілити. Так Старкі й передай. А ще скажи, що я не думаю, що він стане мером. Також можеш додати, що завтра я планую його навідати.
Він витріщився на мене, і в його свинячих очицях промайнуло здивування.
Я кивнув на двері.
А тепер забирайся. Забирайся звідси негайно і тримайся від мене подалі. Якщо я ще раз побачу тебе тут або помічу, що ти плентаєшся за мною слідом, то я тебе так оброблю, що тиждень не зможеш оговтатися.
Він підвівся, узяв свого крислатого капелюха, який лежав на стільці поруч, і насунув його на вуха. Тепер я вже точно знав, що саме його я й бачив, і це він шпигував за мною.
Провалюй,повторив я.
Він пішов до дверей, відчинив їх, і вже звідти поглянув на мене. В очах його застигла ненависть.
Ви, місцеві «круті» хлопцікупка лайна,додав я.Щезни!
Він сплюнув на підлогу і вийшов. Я поплентався за ним і провів його поглядом, поки він спускався сходами. Той тип навіть не озирнувся.
* * *
Я прокинувся зненацька. На мить мені навіть здалося, що я в своєму помешканні в Нью-Йорку, однак комод, котрий білів у місячному світлі, повернув мене у дійсність. Я був усе ще у Кренвілі, в готелі «Істерн».
У двері мого номера хтось легенько, але настійливо стукав. Це був майже нечутний стуктак, наче мишка гризе підлогу. Але я знав, що це не мишка. Намацав вимикач поруч із ліжком і ввімкнув настільну лампу. Потім сів і пригладив рукою волосся. Почувався жахливо.
Стукіт продовжувався.
Я глянув на годинник, що стояв на камінній поличці. Було десять хвилин по другій. Мої повіки були важкими, а в кімнаті було задушливо, хоча перед сном я й розсунув штори та відчинив вікна.
Я виліз із ліжка, накинув халат і поліз під подушку за револьвером.
Стукіт тривав, поки я відганяв залишки сну і приходив до тями. Хто б це не був, але він явно не хотів потурбувати когось іще.
Я підійшов до дверей.
Хто там?спитав я через тонку перегородку.
Постук припинився.
Це Еслінгер,я упізнав голос Теда. Повернувши ключ в замку, відчинив двері.
Тед Еслінгер швидко зайшов, зачинивши за собою двері. Його краватка все ще метлялася десь під правим вухом, а обличчя було бліде та змучене.
Я пильно пригледівся до нього, потім повернувся до ліжка і сів. Знову сховав револьвер під подушку і по-масажував шию.
Заради Бога,сказав я,чому ви не даєте мені поспати?
Мері Дрейк не повернулась додому,промовив він. Зуби його нервово цокали.
Я позіхнув, потягнувся і продовжив масажувати шию.
Чергова ваша подружка?
Ви що, не розумієте?сказав він стиха, напруженим голосом.Зранку вона пішла на роботу і досі не повернулася. Дрейк зараз у мого батька.
Дідько!сказав я, опираючись на лікті.А я що тут можу вдіяти? Не можу ж я працювати цілодобово!
Він почав неспокійно міряти кроками кімнату.
З нею щось сталося,сказав він, вдаряючи кулаком собі в долоню.Щойно до нас прийшов Дрейк, як я вислизнув з дому, щоби повідомити вам новину. Про це ще ніхто не знає, крім батька та Дрейка. Ви повинні щось зробити!
Мені ставало вже краще.
Коли її бачили востаннє?запитав я, ледь стримуючи позіхання.
О пятій вона полишила контору з наміром піти на танці. Роджер Кіркхлопець, з яким вона зустрічаєтьсякаже, що вона так і не прийшла на побачення. Отож, він подумав, що їй нездужається, і пішов собі додому. І лише коли Дрейк зателефонував йому десь об одинадцятій, ми й подумали, що з нею щось сталося.
Я поліз у кишеню, дістав пачку «Лакі страйк» і висипав кілька сигарет на покривало.
Паліть! І сідайте!запросив я, запалюючи сигарету.
Він присів, однак від сигарети відмовився.
Кілька хвилин я розмірковував, а він тривожно дивився на мене.
Нарешті я спитав:
А Дрейк уже повідомив поліцію?
Ще ні. Спочатку він пішов до мого батька, бо подумав...
Знаю, знаю, про що він подумав,перебив я його.І що зробив ваш батько?
Ще нічого,відповів Тед.І нічого не робитиме аж до ранку. Ось чому я сюди й прийшов. У нас є принаймні сім годин до того, як своє розслідування почнуть ті двоє.
Так,сказав я без особливого ентузіазму,але ми можемо небагато.
Я струсив попіл на підлогу, знову ледь стримав позіхання і спитав:
Ви знали дівчину?
Тед кивнув.
Вонаподруга Люсі Мак-Артур,відповів він.Ми з Роджером Кірком ходили разом до школи. І часто гуляли вчотирьох.
Я підвівся і попрямував до стільця, на якому скинув свій одяг. За три хвилини одягнувся і пішов у ванну, щоби вмитися та причесатися. Тоді повернувся в кімнату і хлюпнув собі трохи віскі.
Випєте?спитав я, хитнувши перед ним пляшкою.
Він відмовився.
То що ви маєте намір робити?
Покладусь на свою інтуїцію,відповів я холоднокровно.Гадаю, це не найкращий метод, однак спробую ним скористатися. Як далеко звідси те «Вуличне фото»?
Він видихнув:
Це на Мюррей-стріт. Пять хвилин їзди на машині.
А ви на машині?
Вона біля готелю.
Гаразд, їдьмо!Я схопив капелюха, вчергове позіхнув і повернувся до дверей.Жахлива професія для сну!зауважив я, виходячи з номера.Не раджу вам її обирати!
Коли ми йшли коридором, двері Мерієн Френч раптово відчинилися і вона зявилася у дверях.
Ви щолунатик?запитала вона з цілком виправданою цікавістю. Присягаюсь, вона була просто чарівна в своїй ніжно-блакитній нічній сорочці! Її довге шовковисте волосся розсипалося по плечах, а обличчя було рожеве зі сну.
Привіт!сказав я пошепки.Якщо добре прислухаєтеся, то почуєте, як зароджується новий день. Я той хлопець, хто його будить.
Вона глянула на Теда Еслінгера, а потім на мене.
Це ваш помічник?спитала вона, ледь стримуючи позіхання.
Міс Френч, дозвольте відрекомендувати вам містера Теда Еслінгера,сказав я церемонно.А тепер будьте слухняною дівчинкою і повертайтесь у ліжко! Ми з містером Еслінгером вирушаємо на ранкову пробіжку.
Щось сталося?поцікавилась вона, посміхнувшись спочатку Еслінгеру, а потім мені.
Я заперечно хитнув головою.
Я все життя у цей час бігаю. Це мене тримає в тонусі.
І я підморгнув їй та кивнув Еслінгеру.
Ходімо!
Тед соромязливо посміхнувся Мерієн і пішов за мною.
Я почув, як Мерієн перебільшено розпачливо зітхнула і зачинила двері.
Гарненька, чи не так?зауважив я, спокійно спускаючись сходами.
Так,погодився він,однак, зараз не час...
Не говоріть дурниць,сказав я, коли ми вже були в холі,я завжди таке помічаю.
Нічний портьєкругленький чоловічок з розкішними вусами, запитально поглянув на нас, однак я пройшов, не зупинившись. Ми проминули вестибюль, вийшли на терасу і попрямували до машини, що стояла на узбіччі.
Еслінгер обійшов авто і сів на водійське сидіння.
Заколисайте мене!сказав я, зручно вмощуючись на сидінні.Хочу хоч трохи сьогодні подрімати!
І він рвонув вперед. Вулиці були порожні, тож ми летіли стрілою.
Що ви сподіваєтесь виявити?запитав він, коли ми виїхали на Мейн-стріт.
Не знаю,відповів я, запалюючи сигарету.Просто якась неясна думка крутиться мені в голові. Гадаю, що нічого в цьому нема, але...
Він швидко поглянув на мене, знизав плечима і зосередився на дорозі. Ми не сказали ні слова аж до Мюррей-стріт.
Вже там він загальмував і визирнув із вікна.
Це десь тут.
Я не робив жодних спроб допомогти йому. Це було його містойому і розшукувати тут будь-що. Раптово він звернув на узбіччя та зупинився.
Ось воно.
Я виліз із машини і оглянув невеличку вітрину, в якій були виставлені фотографії. Відступив на крок, щоби прочитати напис угорі. Він був зроблений великими хромованими літерами, що виблискували у місячному світлі.
«Вуличне фото».
Так, це було воно.
Я витяг із кишені ліхтарика і направив промінь світла у вітрину.
Тед став поруч.
Що ви надумали?спитав він, слідкуючи за променем, поки я уважно оглядав фото завбільшки з листівку на склі вітрини, на рамах та на пологому стенді в нижній частині вітрини.
Бачите когось знайомого?спитав я, водячи променем туди-сюди.
До нього нарешті дійшло.
Ви ж не думаєте, що...почав було він, але я цитьнув на нього.
Просто переді мною у центрі вітрини красувалось усміхнене обличчя білявки. За її голівкою на задньому тлі проглядалась Мейн-стріт. Фотографія була вчетверо більша за всі інші. Під нею був напис: «Збільшення фотографій усього за 1,5 долара».
Це вона?спитав я в Еслінгера.
Так,він схопив мене за руку, здригнувшись.
Коли покладаюсь на інтуїцію, вона мене зазвичай не підводить,промовив я, вимикаючи ліхтарик.
Ви, певно, розумієте, що все це означає,сказав Еслінгер тремтячим голосом.Усі дівчата були викраденіі викрадені звідси. Можливо, Мері давно вже мертва?
Я обійшов Теда й наблизився до дверей ательє. Вони були хромовані й наполовину засклені. Єдиний спосіб потрапити всерединуце вибити скло.
Але я не хотів цього робитинадто багато шуму.
Чи не можна зайти через чорний хід?поцікавився я.
Зайти?перепитав він. На його обличчі читався страх.Але ж ви не хочете...?
Звісно, що хочуале вас я сюди не вплутуватиму,відповів я.Їдьте додому!
Він повагався, потім вперто сказав:
Якщо ви йдете туди, то яз вами!
Ні,твердо сказав я.Мені платять за те, що я підставляю свою шию. Якщо вас спіймають, то батько знатиме, що ви мені допомагаєте. А я цього не хочу. Ви мені корисні, поки про це ніхто не знає. Ви й так багато зробили. Їдьте додому і покладіться на мене.
Він знову завагався, однак цього разу кивнув, погоджуючись.
Гадаю, ви праві,сказав він неохоче.Вдома навіть не знають, що я взяв машину. Вона вам потрібна?
Я би міг нею скористатися, але хтось може її впізнати. Тож забирайте її та їдьте додому.
Я би не хотів полишати вас отак...почав було він, але я не був схильний провести залишок ночі в суперечках.
Послухайте менеїдьте звідси!сказав я і, полишивши його біля машини, пішов вулицею униз. В сотні ярдів помітив бічну вуличку. Пірнувши у темряву, почав гадати, чи приведе вона мене до чорного ходу ательє. Почув, як завівся двигун, і «понтіак» з шаленою швидкістю рвонув із місця. Перед тим, як звернути у вуличку, я провів поглядом габаритні вогні авта.